Постанова № 70253635, 09.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 року Справа № 910/20541/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПоліщука В.Ю. (доповідач),суддів:Короткевича О.Є., Полякова Б.М.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна",на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року,у справі № 910/20541/16 Господарського суду міста Києва,за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (м. Київ),до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" (м. Київ), 2. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (м. Київ),за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бінайс" (м.Київ),простягнення 2 680 495 грн. 33 коп.,за участю представників:від ПАТ "СК "ПЗУ Україна": Бугаєнко Ю.М. - представник (довіреність №0464 від 15.05.2012 року); від ПАТ "СК "Колоннейд Україна": Москаленко Т.А. - представник (довіреність від 11.01.2017 року); від ТзОВ "Ініс ЛТД": Сидоренко В.А. - представник (довіреність від 22.11.2016 року); від ТзОВ "Бінайс": не з'явились,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" (далі за текстом - ТзОВ "Ініс ЛТД") та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі за текстом - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бінайс", про стягнення 2680495 грн. 33 коп. - витрат по сплаті страхового відшкодування в порядку регресу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 (суддя - Сівакова В.В.) провадження у справі відносно ТзОВ "Ініс ЛТД" припинено; в задоволені позову відмовлено повністю; присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" на користь ТзОВ "Ініс ЛТД" 15 000 грн. 00 коп. - витрат на послуги адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 (головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Андрієнко В.В., Зеленін В.О.) апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 в частині п. 2 та п. 3 резолютивної частині скасовано; в цій частині прийняте нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" задоволено повністю, присуджено до стягнення з ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на користь ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" 2 680 495 грн. 33 коп. - витрат по сплаті страхового відшкодування, судового збору 40 207 грн. 43 коп. - за подання та розгляд позовної заяви, 44 228 грн. 17 коп. - за подання та розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятою господарським судом апеляційної інстанції постановою, ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16; прийняти нове рішення, яким залишити позов без задоволення. При цьому, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.10.2017 року, згідно зі ст. 1114 ГПК України, касаційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" прийнято до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні, за участю уповноважених представників учасників судового провадження.

19.10.2017 року до Вищого господарського суду України від ТзОВ "Ініс ЛТД" надійшов Відзив, в якому відповідач підтримав вимоги касаційної скарги ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у цій справі залишити в силі; стягнути з ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" на користь ТзОВ "Ініс ЛТД" 15 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу. Водночас, відповідач вказав на порушення апеляційним господарським судом приписів ст.ст. 44, 48, 49 ГПК України у їх системному зв'язку зі ст. 80 ГПК України, що полягає у скасуванні рішення місцевого господарського суду в частині покладення на позивача витрат ТзОВ "Ініс ЛТД" за послуги адвоката у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

31.10.2017 року до господарського суду касаційної інстанції від ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" надійшли Додаткові пояснення до касаційної скарги, з вимогою постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд.

В засіданні Вищого господарського суду України 02.11.2017 року було оголошено перерву до 09.11.2017 року.

08.11.2017 року до Вищого господарського суду України від ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" надійшли Додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких скаржник вказує на те, що ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" при перевезенні було застраховано виключно відповідальність перевізника, а не експедитора, до перевізника позивачем вимоги не висувались та не були предметом розгляду в межах цієї справи. При цьому, відповідач зауважив, що, за умовами Договору перевезення та норм діючого законодавства, відповідальність за збереження вантажу покладається на експедитора (ТзОВ "Ініс ЛТД"), відповідальність якого (експедитора) не була застрахована ПрАТ "СК "ПЗУ Україна". Скаржник просив господарський суд касаційної інстанції постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 скасувати та передати справу на новий розгляд.

Представник скаржника в засіданнях суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу, з підстав наведених у ній та Додаткових поясненнях від 31.10.2017 року та 08.11.2017 року; просив Вищий господарський суд України (з урахуванням уточнень вказаних у Додаткових поясненнях) постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 скасувати, справу передати на новий розгляд.

Представник ТзОВ "Ініс ЛТД" в судових засіданнях підтримував доводи та вимоги скаржника (з урахуванням уточнень), з підстав наведених у Відзиві від 19.10.2017 року, просив Вищий господарський суд України постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд. При цьому, зауважив на порушеннях апеляційним господарським судом ст.ст. 44, 48, 49 ГПК України, щодо відшкодування витрат відповідача (ТзОВ "Ініс ЛТД") на послуги адвоката, які, на його думку, мають бути покладені на позивача.

Представник позивача, в засіданнях суду касаційної інстанції, проти вимог та доводів касаційної скарги заперечував, з підстав їх необґрунтованості; просив Вищий господарський суд України постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 залишити без змін.

ТзОВ "Бінайс" уповноважених представників в судові засідання касаційної інстанції не направлено, хоча про дату, час та місце розгляду касаційної скарги було повідомлено належним чином. Враховуючи, що учасників судового провадження було повідомлено про те, що не з'явлення їх представників в судове засідання касаційної інстанції не тягне за собою відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності в судовому засіданні уповноважених представників третьої особи.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню (з урахуванням Додаткових пояснень), з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступне.

03.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «С.О.Т.Бі» (замовник) та ТзОВ "Ініс ЛТД" (виконавець) було укладено Договір перевезення вантажів № П-3/12/2012.

За умовами вказаного Договору, виконавець зобов'язався надавати замовнику послуги з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) замовника з метою перевезення вантажів замовника до пункту призначення, в тому числі шляхом залучення для виконання перевезень третіх осіб (перевізників) та видачі їх особі, яка має право на одержання вантажів, оформлення відповідної документації, а також надавати інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідно до замовлення, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги.

18.06.2013 року Додатковою угодою № 1 внесено зміни до Договору № П-3/12/2012 та визначено замовником - ТзОВ "Бінайс".

01.02.2015 року між ТзОВ "Бінайс" (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" (перейменовано на ПрАТ "СК "Колоннейд Україна", страховик) було укладено Договір добровільного страхування вантажів №. За умовами якого, предметом страхування визначено майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном (вантажем) - косметикою, що перевозиться вантажним транспортом за маршрутами: з Великобританії, Росії, країн Європи до м. Києва (Україна).

ТзОВ "Ініс ЛТД", на підставі Договору № П-3/12/2012 та транспортного замовлення № 2015/04 від 24.04.2015 року, прийняло на себе зобов'язання здійснити транспортно-експедиторські послуги з метою перевезення вантажу ТзОВ "Бінайс" - декоративної косметики та рекламні матеріали за маршрутом Англія (м. Лечестер, м. Борнмут) - Україна (м. Київ).

З метою організації вказаного перевезення, ТзОВ "Ініс ЛТД" залучило перевізника ТзОВ "Новінка", яким здійснювалось таке перевезення автомобілем НОМЕР_1 з напівпричепом Wielton державний номер НОМЕР_2, що був застрахований страхувальником - ТзОВ "Новінка", на підставі Договору страхування № 312.994053421.20223 від 03.02.2015 року, укладеного з ПрАТ "СК "ПЗУ Україна".

За умовами п. 1 розділу ІХ Договору страхування № 312.994053421.20223 від 03.02.2015 року, для підтвердження факту та обставин настання страхової події та визначення розміру відшкодування, страхувальник, в залежності від характеру і обставин події, серед іншого, має надати підтвердження слідчих органів про порушення кримінальної справи за фактом втрати майна.

Поряд з цим, на підставі пояснень сторін, господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" та ТзОВ "Ініс ЛТД", також, був укладений Договір страхування № 312.994053419.20223 від 03.02.2015 року.

Так, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідальність перевізника та експедитора на перевезення вантажу, яке організовувалось ТзОВ "Ініс ЛТД", на замовлення ТзОВ "Бінайс", була застрахована ПрАТ "СК "ПЗУ Україна".

05.05.2015 року, після прибуття автомобіля (Renault Premium державний номер НОМЕР_3 з напівпричепом Wielton державний номер НОМЕР_2), яким здійснювалось перевезення застрахованого вантажу, до зони митного контролю Київської міської митниці ДФС СМО № 2 мп Західний, водієм було виявлено порушення цілісності опломбування автомобіля та відсутність товару у чотирьох палетах, про що було повідомлено правоохоронні органи та, за фактом крадіжки, 06.05.2015 року порушено кримінальне провадження № 12015100080004376.

Постановою Старшого слідчого Слідчого відділу Святошинського РУ ГУМВС України від 22.09.2015 року кримінальне провадження № 12015100080004376 від 06.05.2015 року було закрито, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, з правовою класифікацією за ч. 1 ст. 185 КК України.

ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" (на підставі Заяви № 1 ТзОВ "Бінайс", відповідно до умов Договору страхування та згідно Акту-релізу № НОМЕР_4) визнало подію, що сталась 05.05.2015 року (крадіжка вантажу - декоративної косметики) страховою та здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 2 680 495 грн. 33 коп., що підтверджено Платіжним дорученням № 000039638 від 20.10.2015 року.

ПрАТ з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТзОВ "Ініс ЛТД" та ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ТзОВ "Бінайс", про стягнення 2 680 495 грн. 33 коп. - витрат по сплаті страхового відшкодування в порядку регресу. В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на те, що у зв'язку з виплатою ним суми страхового відшкодування втраченого вантажу, відповідальною особою за перевезення та збереження якого є ТзОВ "Ініс ЛТД" (згідно Договору № П-3/12/2012), до нього перейшло право зворотної вимоги до особи страховика вантажу ТзОВ "Ініс ЛТД" - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна".

Ухвалою місцевого господарського суду від 08.12.2016 року у цій справі, у зв'язку зі зміною найменування позивача, Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна", належним найменуванням позивача встановлено "Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 провадження у справі відносно ТзОВ "Ініс ЛТД" припинено; у задоволені позову відмовлено повністю; присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" на користь ТзОВ "Ініс ЛТД" 15 000 грн. 00 коп. - витрат на послуги адвоката. При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що, оскільки кримінальне провадження було закрито та позивачем не надано інших належних та допустимих доказів факту втрати або крадіжки товару, що перевозився автомобілем НОМЕР_1 з напівпричепом Wielton державний номер НОМЕР_2, обставини, на підставі яких позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача-2, є недоведеними, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна". В частині припинення провадження у справі відносно ТзОВ "Ініс ЛТД" (на підставі п.1-1) ч. 1 ст. 80 ГПК України), рішення господарського суду першої інстанції мотивоване, зокрема, тим, що позивачем не було пред'явлено вимог до відповідача 1 (ТзОВ "Ініс ЛТД").

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16 апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 в частині п. 2 та п. 3 резолютивної частині скасовано; в цій частині прийняте нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" задоволено повністю, присуджено до стягнення з ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на користь ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" 2 680 495 грн. 33 коп. - витрат по сплаті страхового відшкодування, судового збору 40 207 грн. 43 коп. - за подання та розгляд позовної заяви, 44 228 грн. 17 коп. - за подання та розгляд апеляційної скарги. Постанова прийнята з Окремою думкою судді Київського апеляційного господарського суду Б.О. Ткаченко, який повністю підтримав висновки рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16.

Приймаючи оскаржене судове рішення, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" (як страховик), сплативши суму страхової виплати ТзОВ "Бінайс" (як страхувальнику), отримало право зворотної вимоги, зокрема, на пряму до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" який є страховиком за Договорами страхування відповідальності автоперевізника, укладеними з ТзОВ "Ініс ЛТД" та ТзОВ "Новінка".

При цьому, апеляційним господарським судом було встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.04.2017 року у справі № 759/4377/17 Скаргу ТзОВ "Бінайс" задоволено, скасовано постанову Старшого слідчого Слідчого відділу Святошинського РУ ГУМВС України від 22.09.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Поряд з цим, господарський суд апеляційної інстанції вказав на те, що Акт огляду вантажу від 06.05.2015 року (том 2, арк. справи 218-219), Акт про виявлені розбіжності при прийманні вантажу по кількості, складений 19.05.2015 року (том 2, арк. справи 220-225) було підписано комісією у складі представників ТзОВ "Бінайс" (замовник), ТзОВ "Новінка" (перевізник), ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" (страховик) та ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" (страховик за Договором страхування відповідальності авто перевізника з ТзОВ "Новінка") без будь-яких заперечень.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що Договір № П-3/12/2012 (укладений між ТзОВ "Бінайс" та ТзОВ "Ініс ЛТД") є договором транспортного експедирування з метою організації перевезення вантажу (на виконання якого ТзОВ "Ініс ЛТД" залучило перевізника - ТзОВ "Новінка"), за умовами якого (п. 5.2) виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження переданого йому вантажу з моменту його прийняття до моменту передачі уповноваженій особі вантажоодержувача в розмірі вартості вантажу, зазначеної в товарно-супроводжувальних документах (інвойсі/проформі к інвойсу).

Не погоджуючись з прийнятою господарським судом апеляційної інстанції постановою, ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року у справі № 910/20541/16; справу передати на новий розгляд (вимоги касаційної скарги з урахуванням Додаткових пояснень та уточнення заявлених вимог). При цьому, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 993, 1191 ЦК України. Водночас, ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" вказує на укладення Договорів страхування відповідальності автоперевізника № 312.994053419.20223 від 03.02.2015 року (укладений між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" та ТзОВ "Ініс ЛТД"), №312.994053421.20223 від 03.02.2015 року (укладений між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" та ТзОВ "Новінка ЛТД") та №312.994053420.20223 від 03.02.2015 року (укладений між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" та ТзОВ "Раф-Транс"). При цьому, скаржник звертає увагу колегії суддів касаційної інстанції на те, що 20.05.2015 року до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" з Заявою про настання збитку звернувся представник ТзОВ "Раф-Транс" щодо події, яка сталась 05.05.2015 року. ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" було відмовлено у платі страхового відшкодування ТзОВ "Раф-Транс" по вказаній події, оскільки транспортний засіб, який виконував перевезення (Renault Premium державний номер НОМЕР_3 з напівпричепом Wielton державний номер НОМЕР_2) перебував на парковці з 02.05.2015 року по 05.05.2015 року, яка не є безпечним місцем паркування, в розумінні умов Договору страхування.

Задовольняючи подану ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" касаційну скаргу (з урахуванням Додаткових пояснень), колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Приписами ст. 306 ГК України унормовано, що під перевезенням вантажів слід розуміти господарську діяльність, пов'язану з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 307 ГК України).

Згідно ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Стаття 909 ЦК України визначає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

01.08.2006 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу", якою врегульовані правовідносини, що випливають з договору міжнародного перевезення вантажу.

З урахуванням ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 4 ГПК України, положення зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Виходячи зі ст. 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником; якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

У ст. 3 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вказується, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Згідно ч. 1, 2 ст. 17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкції позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинність шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.

Частиною 2 ст. 308 ГК України встановлено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

З аналізу ст. 308 ГК України, ст. 924 ЦК України, ст. 17 Конвенції, ст. 113 Статуту автомобільного транспорту слідує, що законодавцем закріплено принцип презумпції вини перевізника, обов'язок з доведення якої покладається на нього самого.

Згідно зі ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Положення цієї статті кореспондується з ч.1 ст. 16 Закону України "Про страхування", за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У відповідності до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В силу наведеного, страховик (позивач) отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатись безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Так, місцевий господарський суд, за результатами розгляду цієї справи, щодо ТзОВ "Ініс ЛТД" припинив провадження у цій справі (на підставі п.1-1) ч. 1 ст. 80 ГПК України), виходячи з того, що позивачем не було пред'явлено вимог до відповідача 1 (ТзОВ "Ініс ЛТД"); у задоволені позову до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" відмовив, оскільки кримінальне провадження було закрито та позивачем не надано інших належних та допустимих доказів факту втрати або крадіжки товару, що перевозився автомобілем НОМЕР_5 з напівпричепом Wielton державний номер НОМЕР_2.

Проте, апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 в частині п. 2 та п. 3 резолютивної частині скасував та в скасованій частині прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ "СК "Колоннейд Україна" до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" задовольнив повністю, залишивши без змін рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі відносно ТзОВ "Ініс ЛТД".

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати такі висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій належним чином обґрунтованими.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст.32 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 47 ГПК України, судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 цього Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3) ч.1 ст. 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всупереч наведених норм, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи у сукупності та не надали їм належної правової оцінки.

Так, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не були досліджені Договори, на підставі яких здійснювалось перевезення товару, що належав ТзОВ "Бінайс", зокрема щодо ТзОВ "Новінка ЛТД" та ТзОВ "Раф-Транс", їм не була надана належна правова оцінки, зокрема, щодо встановлення відповідальності за збереження товару.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі належних та допустимим доказів, не були встановлені правовідносини, що склались між ТзОВ "Ініс ЛТД", ТзОВ "Новінка ЛТД" та ТзОВ "Раф-Транс", що має значення для встановлення меж відповідальності за втрачений товар.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій, виключно на підставі пояснень представників сторін, встановили наявність правовідносин між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" та ТзОВ "Ініс ЛТД" щодо страхування, при цьому, не дослідили умов відповідного Договору страхування та не надали йому належної правової оцінки, зокрема щодо предмету страхування та меж (ліміту) відповідальності страховика.

При цьому, задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив лише із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування.

Водночас, припиняючи провадження у справі щодо ТзОВ "Ініс ЛТД", господарські суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи та не врахували наявність предмету спору, та не встановили відповідальну особу, тобто належного відповідача та не вчинили дії, передбачені приписами ст. 24 ГПК України.

Зазначені вище недоліки господарських судів попередніх інстанцій, по переконанню господарського суду касаційної інстанції, є порушенням ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України, що унеможливило прийняття належним чином обґрунтованого рішення. Водночас, встановлення вказаних вище обставин справи, сприятиме повному, всебічному та об'єктивному розгляду цієї справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 підлягають скасуванню, з направленням справи до місцевого господарського суду на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 року у справі № 910/20541/16 у справі № 910/20541/16 скасувати.

3. Справу № 910/20541/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.Ю. Поліщук судді: О.Є. Короткевич Б.М. Поляков