Постанова № 70252703, 14.11.2017, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Матвієвська Г. В.

Справа № 644/4627/17

Провадження № 2-а/644/244/17

14.11.2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року м.Харків

Суддя Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Матвієвська Г.В. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов’язання вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просить суд: визнати протиправними та дискримінаційними дії Індустріального об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (НОМЕР_1); зобовязати Індустріальне об’єднане Управління Пенсійного фонду України м.Харкова поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_1 (НОМЕР_1); встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов’язання Індустріального об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, яке видане Пенсійним фондом України на ім’я позивача 13.08.2008 року. З 01.08.2014 року позивач був змушений стати на облік, як внутрішньо переміщена особа в м.Харкові, що підтверджується довідкою про взятті на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 01.12.2014 року № НОМЕР_2 та звернутися до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м.Харкова з заявою про виплату пенсії. На підставі чого його пенсійна справа була поставлена на облік та розпочато виплату пенсії, шляхом перерахування на банківський картковий рахунок. Позивач зазначив, що свій картковий рахунок в АТ «Ощадбанк», на який надходить пенсія, він фактично використовує як накопичувальний на «чорний день» та знаходиться на повному утриманні своїх рідних. 15.06.2017 року, у зв’язку із тим, що склалось вкрай скрутне матеріальне становище, з метою зняття накопичених коштів на своєму пенсійному картковому рахунку, позивач вирішив з’ясувати залишок коштів на ньому та зателефонував на гарячу лінію АТ «Ощадбанк». В розмові з оператором, йому стало відомо, що зарахування щомісячних пенсійних виплат на його картковий рахунок припинилося в травні 2016 року, а на рахунку залишок декілька гривень. Причину припинення щомісячного зарахування сум пенсійних виплат оператор пояснити не зміг та запропонував звернутись з цього приводу до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України. 17.06.2017 року, у зв’язку з порушенням прав позивача, він був змушений звернутися за правовою допомогою до юриста-адвоката ОСОБА_2, що підтверджується Договором про надання безоплатної правової допомоги від 17.06.2017 року за № 17/06/27. З метою з’ясування підстав припинення виплати пенсії, через ОСОБА_2, позивач направив поштою до Управління ПФУ відповідну заяву від 17.06.2017 року. 08.02.2017 року ОСОБА_2 отримано лист Управління ПФУ від 30.06.2017 року № 175/Д-14. В листі вказано, що пенсійна справа позивача поставлена на облік 01.12.2014 року. Також повідомлялось про те, що з травня 2016 року виплату пенсії позивача було призупинено в автоматичному режимі з ознакою «93» після проведення синхронізації баз одержувачів пенсій, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Позивач зазначив, що із рішенням відповідача він не згодний, у зв’язку із цим він змушений звернутися до суду з цим позовом.

Представник відповідача, надав до суду заперечення проти позову, в яких просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що припиняючи позивачу виплату пенсії, Управління діяло в межах своєї компетенції згідно з діючим законодавством, не порушуючи норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення, а саме: Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 р. № 615 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 і від 5 листопада 2014 року № 637».

Вивчивши матеріали справи, оцінив надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 з 2008 року здобув право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, яке видане Пенсійним фондом України на ім’я позивача 13.08.2008 року.

З серпня 2014 року позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Харкова (на теперішній час – Індустріальне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.12.2014 року № НОМЕР_2.

З травня 2016 року виплату пенсії позивачу призупинено в автоматичному режимі з ознакою «93» після проведення синхронізації баз одержувачів пенсій, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

16 червня 2017 року позивач звернувся із заявою до відповідача, у якій вимагав пояснити причини невиплати йому пенсії, на що отримав відповідь № 175/Д-14 від 30.06.2017 року, згідно якої виплату пенсії позивачу призупинено в автоматичному режимі з ознакою «93» після проведення синхронізації баз одержувачів пенсій, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 8 Конституції України саме Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12цього Закону.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлений виключний перелік підстав для припинення пенсії, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зазначається, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Стаття 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закріплює право громадян України на отримання пенсій.

Стаття 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Крім того, відповідно до п. 4 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 646 до бази даних на ряду з іншою інформацією про внутрішньо переміщену особу, вносяться дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення та адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону. Тобто, навіть Порядком № 646 допускається наявність 2-х місць проживання внутрішньо переміщеної особи, іншими словами, немає вимоги щодо наявності єдиного місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до практики Конституційного Суду України, який розглянувши справу № 1-32/2009 від 7 жовтня 2009 року установив, що Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з норм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов’язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України відповідно до яких громадян мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (…). Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Таким чином, за аналогією, так само не може бути обмежено право на отримання пенсії особі незалежно від місця проживання в Україні.

Всупереч зазначеному рішенню КСУ, а також Конституції і Законам України, відповідач позбавив позивача права на отримання пенсії на підставі КМ України.

Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що дискримінація щодо виплати пенсії і інших соціальних виплат за ознакою місця проживання суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України», Суд зазначив, що обмеження на отримання пенсії залежно від місця проживання є порушенням ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов’язання Індустріального об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду, суд відмовляє в її задоволенні, оскільки такі питання вирішуються судом в порядку ст.267 КАС України після набрання постановою законної сили.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення позову, з тих підстав, що дії Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 є протиправними.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати по справі в розмірі 640 грн. 00 коп віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. 46 Конституції України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 6-14, 71, 94, 159-163, 167, 183-2, 254 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов’язання вчинення дій – задовольнити частково.

Визнати протиправними та дискримінаційними дії Індустріального об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (НОМЕР_1).

Зобовязати Індустріальне об’єднане Управління Пенсійного фонду України м.Харкова поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_1 (НОМЕР_1).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Судові витрати по справі в розмірі 640 грн. 00 коп. (судовий збір) віднести за рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду Харківської області через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя: