Ухвала суду № 70245312, 31.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2017 року м. Київ К/800/31790/16

К/800/31985/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Шипуліної Т.М., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року

у справі №813/3694/14 (876/10744/15)

за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.)

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова)

про зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

І) зобов'язати ДПІ у Личаківському районі м. Львова надати вичерпну письмову відповідь з належним чином оформленими копіями документів, а саме:

1. Чи за період з 06.05.2003 року і по сьогоднішній день відповідач повідомляв державного реєстратора Львівської міської ради про те, що ТОВ УПП «Євроінсталсервіс», ідентифікаційний код - 31730221, яке зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, є знятим з обліку як платник податків;

2. Якщо ДПІ у Личаківському районі м. Львова з 06.05.2003 року та по сьогоднішній день повідомляла державного реєстратора Львівської міської ради про те, що ТОВ УПП «Євроінсталсервіс», ідентифікаційний код - 31730221, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, є знятим з обліку як платник податків, то позивач просить надати належним чином завірену копію/копії цих документів;

3. Чи контролюючий орган отримував від державного реєстратора Львівської міської ради інформацію про те, що ТОВ УПП «Євроінсталсервіс», ідентифікаційний код - 31730221, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, з 2002 року подає або не подає до державного реєстратора реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу;

4. Якщо ДПІ у Личаківському районі м. Львова отримувала від державного реєстратора Львівської міської ради інформацію про те, що ТОВ УПП «Євроінсталсервіс», ідентифікаційний код - 31730221, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, з 2002 року подає або не подає до державного реєстратора реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу, то позивач просить надати належним чином завірену копію/копії цих документів;

5. Чому відповідач попередньо письмово не повідомив ОСОБА_1 про те, що 24.02.2011 року він буде проводити обстеження місцезнаходження СП ТОВ «Польтрансфер» за її адресою (не було попереджено також іншого співвласника нерухомості ОСОБА_2), до того ж за умови, коли контролюючий орган знав, що немає правових відносин між позивачем і згаданим підприємством;

6. Чому ДПІ у Личаківському районі м. Львова 24.02.2011 року здійснила обстеження СП ТОВ «Польтрансфер» за адресою ОСОБА_1 за її відсутності, а також за відсутності іншого співвласника - ОСОБА_2, без відповідного для таких дій рішення суду і повідомлення власників;

7. Якими юридичними документами керувалась ДПІ у Личаківському районі м. Львова 24.02.2011 року, коли здійснювала обстеження місцезнаходження підприємства за адресою позивача і складала акт опису майна №147;

8. Яким чином ДПІ у Личаківському районі м. Львова 24.02.2011 року, здійснюючи обстеження, зайшла на приватну закриту територію і в будинок, який належить позивачу та її чоловіку - ОСОБА_2, за їх відсутності (адже територія садиби є огородженою, а на вхідній брамі вказано лише номер будинку, там немає жодної інформації щодо власників та зареєстрованих осіб тощо);

9. На підставі чого працівники податкового органу встановили 24.02.2011 року факт наявності/відсутності СП ТОВ «Польтрансфер» та зробили відповідний запис в акті обстеження;

10. Як працівники контролюючого органу визначили, що в зачиненому приватному будинку наявне/відсутнє майно СП ТОВ «Польтрансфер»;

11. Якщо ДПІ у Личаківському районі м. Львова 24.02.2011 року не виявила ні СП ТОВ «Польтрансфер», ні його майна, то позивач просить пояснити, якими положеннями закону керувались працівники ДПІ у Личаківському районі м. Львова, складаючи акт опису майна підприємства, якого не було виявлено;

12. Чому відповідач, не виявивши СП ТОВ «Польтрансфер» та його майна, склав акт опису його майна, а не склав акт про відсутність майна, що може бути описане в податкову заставу;

13. Чому ДПІ у Личаківському районі м. Львова письмово не повідомила позивача, що 24.02.2011 року було здійснено обстеження і складено акт опису майна №147 згаданого підприємства, на підставі якого 25.02.2011 року майно підприємства передано в заставу із зазначенням адреси ОСОБА_1 як адреси боржника;

14. На якій правовій підставі ДПІ у Личаківському районі м. Львова здійснила реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна під №30451213 в податкову заставу активів СП ТОВ «Польтрансфер», вказуючи адресу позивача - АДРЕСА_1, якщо угоду між ОСОБА_1 і підприємством розірвано в 2001 році, і навіть термін її дії за нотаріальним договором закінчився в 2005 році, а відповідач, за його твердженням, не виявив 24.02.2011 року підприємства за адресою позивача;

ІІ) визнати, що відповідач не надав ОСОБА_1 обґрунтованої та повної відповіді на її запит від 13.03.2014 року №02/03, чим порушив її конституційні права на отримання достовірної інформації;

ІІІ) визнати, що відповідач своїми діями 24.02.2011 року та 25.02.2011 року порушив конституційні права позивача на гідне та безпечне проживання, а також на безперешкодне володіння приватною власністю і недоторканість житла та майна, оскільки 24.02.2011 року здійснив неправомірне проникнення у приватне володіння ОСОБА_1 та склав акт обстеження і акт опису майна СП ТОВ «Польтрансфер», хоча не виявив його за адресою позивача; 25.02.2011 року відповідач неправомірно використав і зареєстрував адресу ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна як адресу місцезнаходження підприємства-боржника, з яким вона немає ніяких правових відносин;

IV) визнати акт обстеження юридичної (фактичної) адреси платника від 24.02.2011 року та акт опису майна від 24.02.2011 року №147, які відповідач склав за адресою: АДРЕСА_1, неправомірно складеними і недійсними;

V) визнати реєстрацію в податкову заставу активів СП ТОВ «Польтрансфер» (адреса: АДРЕСА_1) в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (витяг від 25.02.2011 року №30451213) такою, що вчинена на підставі неправомірно складених документів, а тому вважається недійсною. Зобов'язати відповідача надати позивачу відповідний документ, що підтверджує скасування даної реєстрації.

Справа розглядалась неодноразово. За наслідками останнього її розгляду постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо надання ОСОБА_1 повної відповіді на її письмовий запит про надання інформації від 13.03.2014 року №02/03. Зобов'язано відповідача надати ОСОБА_1 відповідь на її письмовий запит про надання інформації від 13.03.2014 року №02/03 з урахуванням висновків суду. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач у поданій касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу контролюючого органу просить залишити її без задоволення.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що не надав обґрунтованої та повної відповіді на її запит від 13.03.2014 року №02/03, вимоги якого викладено в п. І позовної заяви та складаються з 14 підпунктів, а також зобов'язання контролюючого органу надати ОСОБА_1 вичерпну письмову відповідь з належним чином оформленими копіями документів, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовано Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

В розділі IV Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян в органах державної податкової служби, затвердженої, зокрема на виконання вимог ст. 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян», наказом Державної податкової адміністрації України від 18.06.2008 року №395 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зазначено, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі порушені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення, ужито необхідних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення. Відповідь за результатами розгляду звернення в обов'язковому порядку дається тим органом державної податкової служби, який його отримав і до компетенції якого входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право підпису надано керівником органу. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Проте, як з'ясовано судами, надана відповідачем відповідь від 15.04.2014 року №Х-8/10/13-06-11/15/119 на звернення позивача від 13.03.2014 року №2/03 не відповідає вищевказаним принципам. Зокрема, з аналізу змісту звернення позивача та змісту відповіді ДПІ в Личаківському районі м. Львова судовими інстанціями встановлено, що має місце суттєва неповнота відповіді; на більшість запитань, поставлених ОСОБА_1, відповіді не надано, як не надано і копій підтверджуючих документів, які запитувались; відмова в наданні таких документів також жодним чином не обґрунтована. Надана ж контролюючим органом відповідь не чітка, не охоплює сформульовані позивачем у запиті питання. При цьому відповідачем у скерованому на адресу ОСОБА_1 листі не зазначено причин, які у встановленому законодавчими актами порядку обмежували б її доступ до запитуваної інформації, не вказано, чи відноситься витребувана інформація до категорії інформації з обмеженим доступом і чому, чи запитувався дозвіл особи, якої стосується інформація, на її оприлюднення, не вказано, де знаходиться така інформація, тобто не виконано законодавчо встановленого обов'язку щодо надання повної відповіді на запит відповідно до поставлених позивачем питань.

Крім того, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача на отримання інформації, суд першої інстанції, з правовою позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про необхідність зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 повну відповідь на її письмовий запит з урахуванням висновків суду.

Що стосується відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірно складеними та недійсними акта обстеження юридичної (фактичної) адреси платника від 24.02.2011 року й акта опису майна від 24.02.2011 року №147, які відповідач склав щодо СП ТОВ «Польтрансфер» за адресою: АДРЕСА_1, а також реєстрації в податкову заставу активів СП ТОВ «Польтрансфер в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна такою, що вчинена на підставі неправомірно складених документів (питання, охоплені п. IV та п. V позовної заяви), то слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Вимогами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З урахуванням наведеного, можна дійти висновку про те, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило застосовується і до правових актів індивідуальної дії.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, крім СП ТОВ «Польтрансфер», у тому числі й позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із зазначеними рішеннями та обтяженням не породжує для останнього і права на захист.

Таке правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, в постановах від 03 лютого 2015 року у справі №21-617а14 та від 12 квітня 2017 року у справі №П/800/589/16.

Отже, враховуючи те, що питання, викладені в п. IV та п. V позовної заяви, стосуються виключно СП ТОВ «Польтрансфер», власником якого є інша особа, а не позивач, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про порушення відповідачем 24.02.2011 року та 25.02.2011 року конституційних прав ОСОБА_1 на гідне та безпечне проживання шляхом неправомірного проникнення в приватне володіння та складення акта обстеження й акта опису майна (п. ІІІ позовної зави), то суди цілком об'єктивно виходили з того, що визначення юридичної адреси підприємства, яка збігається з місцем проживання позивача, слід вирішувати шляхом звернення до юридичної особи, що використовує цю адресу у своїй безпосередній діяльності, або шляхом звернення до суду з позовом до цього суб'єкта господарювання. Контролюючий орган, у свою чергу, використовує інформацію, надану суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні податкової реєстрації з підтверджуючими документами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі ж наявності в ОСОБА_1 доказів незаконного проникнення посадових осіб контролюючого органу до її приватного володіння, останній слід було звернутись до правоохоронних органів.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційних скарг не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених у касаційних скаргах, не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ Т.М. Шипуліна

____ Ю.І. Цвіркун