Ухвала суду № 70245190, 08.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 року м. Київ К/800/17545/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року

у справі № 805/881/16-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство прогресивних бізнес-стратегій"

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 04 березня 2016 року за № 0000294000/2265/10/28-03-40, № 0000304000/2266/10/28-03-40 та № 0000314000/2267/10/28-03-40.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року позовні вимоги Товариства про скасування податкових повідомлень-рішень були роз'єднані та залишено у даній справі частину позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 04 березня 2016 року за № 0000294000/2265/10/28-03-40 на загальну суму 946249,50 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову Товариству відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 6 березня 2017 року, апеляційну скаргу Товариства задоволено: постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі № 805/881/16-а скасовано; позов Товариства задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2016 року № 0000294000/2265/10/28-03-40.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та вказуючи, що судове рішення прийняте без дотримання норм матеріального і процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведеної камеральної перевірки позивача складено акт від 04 лютого 2016 року № 41/28-03-40/00210602, згідно з яким, враховуючи відповідь на заперечення, позивачем порушено вимоги: пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.3 статті 198, пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України в частині завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на 630 833,33 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2016 року № 0000294000/2265/10/28-03-40, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на 630 833,33 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 315 416,50 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій, які не пов'язані із його господарською діяльністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, погодився із висновком відповідача та зазначив, що відсутність господарського спрямування операцій виключає право позивача включати суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за такими операціями.

Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком відповідача та суду першої інстанції із тих підстав, що проведений відповідачем вид перевірки не надавав можливості йому здійснювати контрольні функції щодо первинних документів позивача; крім того, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив про необґрунтованість висновків відповідача щодо непов'язаності включених позивачем до податкового кредиту операцій із його господарською діяльністю.

Колегія суддів погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Податкового кодексу України. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень та обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовано Податковим кодексом України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком (пункт 76.1 статті 76 Податкового кодексу України).

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75. 1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що податковий орган, реалізовуючи свої повноваження щодо проведення камеральної перевірки, може здійснювати лише перевірку платника податків виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Водночас, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що відповідач, здійснюючи контроль достовірності нарахування бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку під час камеральної перевірки вчинив дії, які не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства.

Надаючи оцінку висновкам відповідача щодо непов'язаності, придбаних позивачем послуг, з його господарською діяльністю, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та пов'язаними з господарською діяльністю платника податків.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство прогресивних бізнес-стратегій» укладений договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, предметом якого є надання послуг інформаційно-консультаційного характеру із загального усного та письмового консультування замовника з правових питань щодо чинного законодавства України та з правового аналізу ситуацій, що виникли у ході господарської діяльності замовника з видачею рекомендацій щодо їх вирішення відповідно до чинного законодавства.

Фактичне надання таких послуг відповідачем в акті перевірки не спростовувалось.

В обґрунтування відсутності господарської мети отримання таких послуг відповідач в акті перевірки послався на те, що основним видом діяльності Товариства є виробництво чавуну, сталі та феросплавів та на те, що у штаті позивача працюють юристи, які могли б надати такий самий вид послуг.

Разом з тим, та обставина, що позивач займається виробництвом чавуну, сталі та феросплавів, а також наявність у штаті Товариства юристів не спростовує господарської мети придбання інформаційно-консультаційних послуг, адже виробництво чавуну, сталі та металопрокатів не виключає виникнення в Товариства й інших ситуацій, що пов'язані із обслуговуванням та організацією діяльності підприємства в цілому, та які потребують правового врегулювання; наявність же працюючого юриста на підприємстві не дає підстав вважати, що він володіє повним спектром юридичних знань, а тому для належного функціонування підприємства та здійснення господарської діяльності таким залучаються й інші, відмінні від працюючих на підприємстві, спеціалісти, що володіють необхідною специфікою правових знань.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов також обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень відповідача про непов'язаність придбаних позивачем послуг з його господарською діяльністю.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.3 статті 198, пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зробив обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько