Ухвала суду № 70244629, 07.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року № 876/9818/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області, яким просив скасувати: податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № НОМЕР_1 повністю, податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № НОМЕР_2 в частині збільшення грошового зобов'язання на 13724,33 грн., вимогу про сплату боргу від 22.09.2014 року № Ф-0010541702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 22.09.2014 року № НОМЕР_3.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року позовні вимоги в частині скасування вимоги про сплату боргу від 22.09.2014 року № Ф-0010541702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 22.09.2014 року № НОМЕР_3 залишено без розгляду. Зазначена ухвала в апеляційному порядку не оскаржена.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що надані позивачем первинні документи, які оформлені відповідно до вимог законодавства, належним чином і в повній мірі відображають зміст і обсяг господарських операцій між ним і ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН». Суд вказав, що визначальною ознакою в даному випадку є те, що господарські операції із вищевказаним контрагентом спричинили реальні зміни в його майновому стані, а відповідач не спростував факту використання позивачем у власній господарській діяльності переданого йому товару цим контрагентом, а також руху активів у процесі здійснення згаданих господарських операцій. Також суд відхилив посилання відповідача на складений Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька акт про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН», оскільки обставини щодо вказаних господарських операцій саме з позивачем податковим органом реально не встановлювались. Крім того, на думку суду, акти перевірок контрагентів не створюють будь-яких правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав чи обовязків позивача. Також суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податки другий раз.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при перевірці позивача були використані відомості акта про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагента ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН», яким встановлено відсутність реальної можливості здійснення останнім господарської діяльності. Також надані позивачем документи на підтвердження реального здійснення господарських операцій з цим контрагентом, на думку відповідача, не підтверджують належним чином реальність спірних операцій та інші обставини, з якими закон повязує права платника на податкову вигоду, оскільки є неповними та містять суттєві недоліки і розбіжності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 14.02.2013 року до 06.03.2013 року працівники Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області провели документальну планову виїзну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.10.2011 року до 31.12.2012 року, за результатами якої був складений акт від 14.03.2013 року № 217/17-2015/32867029767.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог (в частині,що розглядається в межах даного апеляційного провадження): ст. ст. 164, 165, 167, п. 177.2. ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 14234,60 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1. ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.4, 198.6. ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 262029,46 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Державна податкова інспекція у Галицькому районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області 28.03.2013 року прийняла, зокрема, податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на 17793,25 грн., в тому числі 14234,60 грн. за основним платежем і 3558,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № НОМЕР_2, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 327536,83 грн., в тому числі 262029,46 грн. за основним платежем і 65507,37 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як зазначено вище, ФОП ОСОБА_2 оскаржує податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 повністю, а податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 в частині збільшення грошового зобов'язання на 13724,33 грн. (10979,46 грн. за основним платежем і 2744,87 грн. за штрафними санкціями).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. пп. 177.1, 177.2 ст. 177 цього Кодексу доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 цього Кодексу встановлено, що до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

А згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування субєктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а повязане з призначенням придбаних товарів (робіт, послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак дана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Також колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг). При цьому, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена, зокрема, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Як встановив суд, 20.01.2012 року ФОП ОСОБА_2 (покупець) уклав з ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН» (постачальник) договір постачання № 200103, відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставити покупецеві продовольчі товари згідно із замовленнями, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар. При продажі товару продавець зобовязується надати покупцю необхідні документи на кожну поставку товару: видаткову та податкову накладні.

Фактичне виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором, а саме отримання позивачем вказаних товарів (тушка хека, оселедець) та оплати їх вартості, підтверджується наданими позивачем копіями: рахунків-фактур від 20.01.2012 року № 00-0000140 і від 12.03.2012 року № 00-0000584, видаткових накладних від 20.01.2012 року № 00-0000134 і від 12.03.2012 року № 00-0000560, податкових накладних від 20.01.2012 року № 139 і від 12.03.2012 року № 91, банківських виписок за 21.05.2012 року і за 01.06.2012 року.

Також колегія суддів враховує, що реальне отримання ФОП ОСОБА_2 зазначених вище товарів підтверджується фактом їх використання позивачем у власній господарській діяльності, а саме продаж ОСОБА_3 «Прикарпатський торговий дім» і ОСОБА_3 «Наладка Комерц», що підтверджується наданими позивачем копіями укладених ним з цими підприємствами договорів постачання, видаткових і податкових накладних.

При цьому, колегія суддів враховує, що, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності ФОП ОСОБА_2 є, серед інших, оптова і роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами, іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.

Таким чином, на думку колегії суддів, мета придбання позивачем зазначених вище товарів у ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН» повністю узгоджується і повязана з його господарською діяльністю.

Також, як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», надавались при проведенні перевірки, а відповідач у встановленому порядку не довів факту підробки цих документів.

А податкові накладні, виписані ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН», містили всі необхідні реквізити, передбачені чинним на момент їх виписки законодавством, тому з дня отримання цих податкових накладних позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з цим контрагентом.

В свою чергу, податковий орган дійшов висновку про безтоварність зазначених вище господарських операцій з врахуванням відомостей, наведених у складеному Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька акті від 12.07.2012 року № 255/22-411/35204840 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН», в якму зазначено, зокрема, про відсутність економічних та технічних можливостей для забезпечення поставки товарно-матеріальних цінностей та виконання робіт.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і не бере їх до уваги з наступних підстав.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідний порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1232.

Також наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 року № 236 було затверджено «Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок».

Згідно з п. 4.4 цих Методичних рекомендацій в разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки. Форма акту про неможливість проведення зустрічної звірки затверджена Додатком № 3 до Методичних рекомендацій і передбачає, зокрема, внесення до цього акту окремих відомостей, що стосуються суб'єкта проведення звірки.

При цьому, слід зауважити, що п. 15 Додатку № 3 Методичних рекомендацій передбачає зазначення встановлених даних про проведений аналіз наявної в органі державної податкової служби інформації та її документального підтвердження, з приміткою, що у разі наявності зазначається й інша інформація (в тому числі отримана від підрозділів податкової міліції), що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці. Одночасно надаються належним чином завірені копії таких документів, що не підтверджують дані платника податків, наведені у запиті.

Зі змісту викладеного випливає, що дії з оформлення результатів зустрічної звірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки не створюють будь-яких правових наслідків, а дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акту за їх результатами, з відображенням в ньому відповідної інформації, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків.

Також колегія суддів зазначає, що органи державної податкової служби дійшли вказаних висновків без дослідження первинних документів фінансового і бухгалтерського обліку цих підприємств, в зв'язку з чим такі відомості не можна вважати повністю достовірними та обґрунтованими. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, у зазначеному акті не встановлювались обставини щодо господарських операцій саме з позивачем.

Також колегія суддів враховує принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що подані платником податків контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Крім того, як встановив суд, на момент здійснення господарських операцій з позивачем ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ФОП ОСОБА_2М товарів у ОСОБА_3 «Донбас Інвест ВН», які використовувались ним у власній господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом в періоді, що перевірявся.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі № 813/1531/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6

Ухвала складена в повному обсязі 13.11.2017 року