Постанова № 70239838, 31.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2017 року № 826/2116/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю сторін:

представника позивача - Тарантюк Ю.В.,

представника відповідача - Музиченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Головного управління ДФС у м. Києві

до товариства з обмеженою відповідальністю «БРАВО ГЛАСС ТРЕЙД»

про застосування арешту коштів на рахунках платника податків,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом звернулося Головне управління ДФС у м. Києві (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «БРАВО ГЛАСС ТРЕЙД» (далі - відповідач), в якому з урахуванням збільшених позовних вимог, просило застосувати арешту коштів на рахунках платника податків.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач під час проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки не допустив співробітника позивача до проведення інвентаризації про що складено відповідний акт. Вказане, на думку контролюючого органу, є підставою для застосування заходів, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме - арешту коштів платника.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у запереченнях на позовну заяву, просив відмовити у їх задоволенні. Вказав на те, що скарга (заперечення), яка слугувала підставою для проведення перевірки відповідача, була подана останнім у серпні 2016 року, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для проведення перевірки діяльності підприємства у період, який настає після подання такої скарги.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач перебуває на обліку у позивача як платник податків.

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу ДФС у м. Києві від 31.01.2017 року №624 на підставі вимог підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України податковим органом було призначено та проведено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «НОВІТНЯ-ТРЕЙД» за період з 01.02.2016 року по 30.04.2016 року.

У ході перевірки перевіряючим було надано запит про проведення інвентаризації від 01.02.2017 року №2093/10/26-15-14-04-03-14, проте відповідач надав до ДФС лист від 06.02.2017 року № 06/02-2017, яким повідомив про відсутність законних повноважень та підстав у податкового органу на проведення такої інвентаризації.

Крім того, перевіряючим вручено підприємству запит б/н від 03.02.2017 року щодо надання для перевірки пояснень та документального підтвердження факту придбання та подальшого руху товару, отриманого від ПП «НОВІТНЯ-ТРЕЙД» за період з 01.02.2016 року по 30.04.2016 року.

За висновками податкового органу, посадові особи відповідача відмовилися надавати будь-які документи, обґрунтовуючи таку відмову тим, що вони не є предметом оскарження з боку підприємства та не допустили перевіряючих до проведення інвентаризації.

На підставі вимог підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України позивач звернувся до суду з даним позовом.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 Податкового кодексу України, у відповідності до пункту 94.2 якої арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Наведені норми кореспондуються з приписом пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми випливає, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.

Також розрізняється порядок зняття арешту, накладеного на майно платника податків, та арешту коштів на рахунках платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків припиняється: 1) або у зв'язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про підтвердження обґрунтованості такого арешту (підпункт 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України); 2) або на підставі рішення органу державної податкової служби про звільнення майна з під арешту, яке приймається протягом двох робочих днів, що настають за днем, коли такому органу стало відомо про виникнення підстав для припинення адміністративного арешту (пункт 94.20 статті 94 Податкового кодексу України).

У свою чергу, звільнення від арешту коштів на рахунках платника податків відповідно до абзацу третього пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України відбувається за рішенням того ж самого органу, який наклав відповідний арешт, тобто за рішенням суду. Рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Аналогічну позицією висловлює і Вищий адміністративний суд України в листі від 29.04.2013 року № 642/12/13-13 "Щодо застосування адміністративного арешту коштів".

При цьому, визначальним при вирішенні питання щодо наявності підстав для арешту коштів є з'ясування наявності законних підстав для проведення документальної перевірки платника податків.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 81.2 статті 81 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Загальна процедура застосування адміністративного арешту майна платника податків регулюється Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №568 від 10.10.2013 року (далі - Порядок, у редакції чинній на момент винесення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 7.1 Порядку арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Згідно з пунктом 7.3 Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Тобто, арешт коштів платника податків які знаходяться на рахунках у банках з метою забезпечення виконання платником податків його обов'язків визначених законом здійснюється після прийняття рішення керівника (його заступника) органу державної податкової служби про накладення адміністративного арешту майна платника податків.

Крім того, згідно приписів підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України адміністративний арешт вважається припиненим, оскільки відсутнє рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, яке мало бути прийнято судом протягом 96 годин з моменту застосування арешту.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що крім права податкового органу звертатись з вказаним позовом до суду, у податкового органу існує і певний обов'язок по дотриманню порядку, як то звернення до суду саме у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та надання належних і допустимих доказів того, що у платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом проте доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг не надав.

Крім того, суд зазначає, що у податкового органу крім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші важелі погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку у разі його наявності, переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості.

Додатково суд зазначає, що враховуючи вимоги статті 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1398 від 07 листопада 2011 року, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно з пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна.

Наведене є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, надаючи відповідь від 06.02.2017 року №06/02-2017 на запит податкового органу про проведення інвентаризації від 01.02.2017 року №2093/10/26-15-14-04-03-14 щодо відсутності підстав у позивача на проведення інвентаризації, відповідач обґрунтовано зазначив про те, що скарга (заперечення), яка слугувала підставою для проведення перевірки було подана платником у серпні 2016 року, відтак питання з перевірки показників діяльності підприємства на дату, яка настає після подання такої скарги, не може бути предметом такої перевірки.

Так, за змістом підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється зокрема, якщо платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

З матеріалів справи також вбачається, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду, податковим органом вже було проведено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача, про що складено акт від 16.02.2016 року №51/26-15-14-04-03/36590700 та податкові зобов'язання, що виникли на підставі вказаного акту у вигляді відповідних податкових повідомлень-рішень від 21.03.2017 року №0012671404 та №00126611404 є неузгодженими, оскільки оскаржені в судовому порядку (ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/8194/17).

Відповідно до положень частини першої статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов