Постанова № 70238915, 10.11.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09год. 48хв.

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Ковальчук Г.М та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Ю.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі – ГУНП в Рівненській області), в якому з урахуванням заяв про зміну предмету та зменшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача при прийнятті наказу від 25.05.2017 №113 о/с про звільнення з служби в поліції майора поліції ОСОБА_1, у частині невиплати йому при звільненні зі служби в поліції одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, в порядку встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- стягнути з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі

25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, в порядку встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати йому одноразової грошової допомоги з 25.05.2017 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що тим, що в день звільнення відповідачем не проведений повний розрахунок з позивачем. А саме, вважає, що відповідачем протиправно не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, в порядку встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно, всупереч вимог чинного законодавства України та міжнародного права, не проведено розрахунок при звільненні, а саме: не виплачено належну йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, в порядку встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Посилався на те, що зазначена допомога є одноразовими додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, а в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці" є компенсаційними виплатами, що охоплюється поняттям "заробітна плата". На переконання позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України. Також зазначив, що іншим працівникам поліції, які звільнилися за власним бажанням та мали вислугу 10 років і більше така одноразова допомога виплачувалася.

Позивач та його представник вимоги викладені в адміністративному позові підтримали в повному обсязі. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позов визнала частково та зазначила, що одноразова грошова допомога при звільненні не є грошовим забезпеченням або заробітною платою у розумінні Кодексу законів про працю, оскільки дана виплата є соціальною гарантією, пов’язаною з проходженням служби в Національній поліції. Водночас, вказала, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги і наказом відповідача від 30.10.2017 №242 було внесено часткові зміни до наказу від 25.05.2017 №113 о/с та доповнено в частині вислуги позивача, відповідно про те, що його вислуга на день звільнення в календарному обчисленні для виплати одноразової грошової допомоги становить 15 років 08 місяців 24 дні, у пільговому обчисленні – 21 рік 07 місяців 24 дні. Підтвердила, що одноразова грошова допомога для позивача нарахована фінансовим органом та буде виплачена до кінця поточного місяця. Просила в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати йому одноразової грошової допомоги з 25.05.2017 по день фактичного розрахунку відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представників позивача, представника відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що згідно з наказом УМВС України в Рівненській області від 19.07.2001 №454 ОСОБА_1 01.09.2001 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України.

Наказом УМВС України в Рівненській області від 06.11.2015 №360 о/с, згідно з п.9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі – Закон №580) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас за п.64 "з" (у зв’язку з переходом у встановленому порядку на службу в іншу установу).

Наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 07.11.2015 №19 о/с, відповідно до п.п.9,12 розділу ХІ Закону №580 позивач із 07.11.2015 був прийнятий на службу до Національної поліції, як особа, що прибула з Міністерства внутрішніх справ безстроково, з присвоєнням відповідного спеціального звання поліцейського, в порядку переатестації та з установленням посадового окладу згідно штатного розпису.

Дані обставини підтверджуються відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача та не заперечуються сторонами (а.с.18).

Відповідно до наказу ГУ НП в Рівненській області від 25.05.2017 за № 113 о/с, позивач, на підставі рапорту, був звільнений зі служби в поліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п. 7 (за власним бажанням), із виплатою компенсації за 13 календарних днів пропорційно відпрацьованому часу у 2017 році. При звільненні з Національної поліції позивачу було обраховано вислугу років у календарному обчисленні – 15 років 08 місяців 24 дні, у пільговому обчисленні – 21 рік 07 місяців 24 дні (а.с.19).

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була проведена у день звільнення ОСОБА_1

Наказом відповідача від 30.10.2017 №242 о/с було внесено часткові зміни до наказу від 25.05.2017 №113 о/с та доповнено в частині вислуги років на день звільнення позивача. Зокрема, на підставі ч.2 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб,звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, визначено,що його вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні для виплати одноразової грошової допомоги становить 15 років 08 місяців 24 дні, у пільговому обчисленні – 21 рік 07 місяців 24 дні (а.с.141).

Згідно листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Рівненській області від 09.11.2017 №1456/29/03-2017 ОСОБА_1 було нараховано вихідну одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до наказу від 30.10.2017 №242 о/с в сумі 21450,00 грн. (а.с.154).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"від 09 квітня 1992 року № 2265-ХІІ (далі – Закон №2265) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за ним Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 № 393 (далі – Постанова №393) особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Разом з тим, у п. б ст. 1 з позначкою 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" прямо зазначено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби: особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України поліцейські, при цьому жодного твердження чи обмеження щодо віку законодавцем не встановлено, як і не встановлено обов’язкової умови набуття особою права на пенсію, що як наслідок передбачає саму процедуру призначення пенсії.

Крім того, відповідно до п. 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законів щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" за № 900 від 23.12.2015 – п. 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами такого змісту: право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закон України "Про міліцію" зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про Національну поліцію".

Враховуючи вищевикладене і те, що сума одноразової грошової допомоги у розмірі 21450,00 грн. не є спірною, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення та стягнення на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні у вказаному розмірі.

Щодо вимоги позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги, слід зазначити наступне.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988, постановою від 17.07.1992 №393.

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів поліції та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у пункті 2 частини другої постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24.12.1999 № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Але, при цьому, суд зазначає, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ ) на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно приписів статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 3 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно, судом не приймаються твердження представника позивача про те, що одноразова грошова допомога при звільненні є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, а в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці" є компенсаційними виплатами, що охоплюється поняттям "заробітна плата".

Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою Наказом МВС 31.12.2007 №499 (далі - Інструкція №499) визначено, що до додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ включаються: підвищення посадового окладу за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя; надбавка за кваліфікаційну категорію медичним працівникам з числа начальницького складу; надбавка за особливості проходження служби в приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, в ізоляторах тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, у спецприймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту; надбавка за роз'їзний характер роботи (замість добових); доплата за особливі умови служби; доплата за службу в нічний час; надбавка за кваліфікаційну категорію; підвищення посадового окладу за результатами чергової екзаменаційної сесії; надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі.

Статтею другою закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 N 2050-III та пунктом третім Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Суд вважає, що хоча спірна виплата й підпадає під ознаки одноразової допомоги, але має інше правове призначення.

Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до додаткового грошового забезпечення, оскільки відноситься до разових платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема поліцейських.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України від 12.09.2017 року у справі №812/6733/13-а.

Позивачем не надано доказів затримки виплати йому грошового забезпечення. Натомість, позивач, зазначив, що при звільненні ним отримано всі належні йому суми, крім одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Положення Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, а саме ст.ст. 116, 117 передбачають відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тобто затримку виплати заробітної плати.

Оскільки, одноразова грошова допомога у розмірі 25% місячного грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення, яке отримував позивач під час проходження служби, то положення ст. ст. 116, 117 КЗпПУ не поширюються правовідносини щодо її невиплати у день звільнення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.

Водночас відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, частково надав суду достатні беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і частково довів правомірність та обґрунтованість дій. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір", ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору, а тому зобов'язаний сплатити судовий збір за подання адміністративного позову.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 88 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду 13.10.2017 позивачу – ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову до моменту прийняття судового рішення у справі.

Враховуючи те, що в частині позовних вимог судове рішення прийняте не на користь позивача, якому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 до Державного бюджету України судового збору у розмірі 640,00 грн.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За приписами статті 94 КАС України умовою присудження судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, є здійснення таких судових витрат і їх документальне підтвердження.

Оскільки позивачем судовий збір не сплачувався, судові витрати відповідно до задоволених вимог ОСОБА_1 не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, в порядку встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 21450 (двадцять одна тисяча чотириста п'ятдесят ) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний №3024615959) до Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 640 (шістсот сорок) грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Борискін С.А.