Постанова № 70238450, 08.11.2017, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Шембелян В.С.,

суддів – Смішливої Т.В.,Чиркіна С.М.,

за участі секретаря судового засідання – Олійник О.А.,

позивача –ОСОБА_1,

представника 2-го відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного агентства лісових ресурсів України, Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування п.2 наказу № 339-к від 02.08.2016, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, вимоги якого уточнив, подавши доповнену позовну заяву від 11.01.2017, відповідно до якої просить суд:

- визнати незаконним пункт 2 наказу №339-к Державного агентства лісових ресурсів України (далі Держлісагентства) від 02.08.2016 щодо відсторонення позивача від посади начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства на підставі постанови слідчого прокуратури Луганської області від 31.01.2011 та наказу Державного комітету лісового господарства України від 09.02.2011 №56-к без збереження заробітної плати;

- стягнути з Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі управління) на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 30.03.2016 по 03.11.2016; доплату за 7-й ранг державного службовця, за вислугу років, почесне звання «Заслужений лісівник України» та інші надбавки до вже отриманого ним посадового окладу (2638 гривень на 1 місяць) на підставі рішення суду за період вимушеного прогулу з 20.08.2013 по 29.03.2016.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що за рішенням суду про поновлення на посаді на його користь стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20.08.2013 по 29.03.2016 з розрахунку лише розміру його посадового окладу 2638 гривень на 1 місяць без урахування інших надбавок, на отримання яких він мав право і фактично отримував, працюючи на вказаній посаді. Тому він фактично просить стягнути різницю між середньою заробітною платою, на яку він мав право в цей період та вже отриманою ним сумою середньої заробітної плати за рішенням суду.

Поновлено його на посаді було на підставі наказу №339-к Державного агентства лісових ресурсів України від 02.08.2016, пунктом 2 якого прийнято рішення вважати його таким, якого відсторонено від посади начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства на підставі постанови слідчого прокуратури та наказу Державного комітету лісового господарства, що приймалися на період досудового слідства, яке було закінчено в 2013 році. Ці обставини були встановлені судом при постановленні рішень в порядку кримінального та адміністративного судочинства, які набрали законної сили. Тому зазначене рішення на думку позивача є незаконним та має бути скасоване.

До виконання своїх обов’язків за вказаною посадою ОСОБА_3 приступив лише 04.11.2016 на підставі наказу Держлісагентства № 497-к від 04.11.2016, заробітна плата за період з 30.03.2016 по 03.11.2016 не нараховувалася та не виплачувалася у зв’язку з тривалим невиконанням рішення суду з вини відповідача, що є підставою для стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і за цей період.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав відповідні пояснення, в яких також визнав ті обставини, що 22.11.2016 він досяг 65-річного віку, у зв’язку з чим його було звільнено з державної служби; в листопаді 2016 року йому нараховувалася надбавка за інтенсивність праці на підставі листа Державного агентства лісових ресурсів України, яким йому особисто був визначений розмір такої надбавки для виплати лише в цьому місяці.

Представник Державного агентства лісових ресурсів України до суду надав письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнав в повному обсязі (том 1 а.с. 148-153).

Представник Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства погодилася з доводами позивача про необхідність стягнення на користь позивача суми середньої заробітної плати за період з 30.03.2016 по 02.08.2016 в розмірі, що визначено в рішенні суду про поновлення позивача на роботі. В задоволенні решти позовних вимог просила відмовити, оскільки постанову слідчого про відсторонення позивача було скасовано лише на підставі рішення суду від 30.09.2016 в кримінальній справі №428/10027/16-к, отже до її скасування вона була чинною, тому оскаржене рішення відповідача про відсторонення позивача від посади мало законні підстави. За період відсторонення позивача від посади на підставі постанови слідчого заробітна плата позивачу за наявності підстав має відшкодовуватися в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством не за рахунок роботодавця.

На підставі досліджених доказів судом встановлені такі обставини справи.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 в адміністративній справі №812/670/15 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 05.02.2013 №111-к про звільнення ОСОБА_3 05.02.2013 з посади начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Поновлено позивача на посаді начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства з 20.08.2013. Стягнуто з Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 06.02.2013 по 08.02.2016) в сумі 99 320,70 грн (т.1 а.с.58-64).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 в цій справі змінено вказану постанову Луганського окружного адміністративного суду, а саме: в абзаці третьому резолютивної частини постанови слова та цифри “з 20 серпня 2013 року” замінено словами та цифрами “з 05 лютого 2013 року”. В абзаці четвертому резолютивної частини постанови слова та цифри “з 06 лютого 2013 року по 08 лютого 2016 року у сумі 99320,70 грн. замінено словами та цифрами “з 20 серпня 2013 року по 29 березня 2016 року у сумі 86 658 (вісімдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят вісім гривень) 30 копійок. В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 по адміністративній справі №812/670/15 залишено без змін (т.1 а.с.66-70).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016 в справі № К/800/10919/16 вказані рішення залишено без змін (т.1 а.с.71-76).

В зазначених рішеннях суду встановлені такі факти, які не доказуються при розгляді цієї справи в силу вимог ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства.

Позивача ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства за наказом Державного комітету лісового господарства України №536-к від 29.10.2007.

ОСОБА_3 відсторонено від посади начальника Луганського обласного управління лісного та мисливського господарства постановою слідчого прокуратури Луганської області від 31.01.2011 (т.1 а.с.77).

Наказом Державного комітету лісового господарства України №56-к від 09.02.2011 (т.1 а.с.79) на виконання вищезазначеної постанови слідчого позивача відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати на період досудового слідства. На час проведення досудового слідства ОСОБА_3 заробітної плати не отримував. За наслідками додаткового досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 складено обвинувальний акт, який 19.08.2013 спрямовано до Ленінського районного суду м. Луганська для розгляду по суті, досудове слідство в справі завершено 19.08.2013. Відповідно до штатного розпису Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства на 2013 рік оклад начальника управління складав 2638 грн, саме з цієї суми виходили суди при обчисленні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 20.08.2013 по 29.03.2016.

Суд касаційної інстанції погодився з тим, що постановою апеляційного суду правильно змінено дати в резолютивній частині рішення суду першої інстанції. ОСОБА_3 звільнено з посади начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства з 05.02.2013, тому саме з цієї дати він підлягає поновленню на роботі, оскільки відсторонення позивача від виконання обов’язків не впливає на процедуру його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ та поновлення на роботі. Час вимушеного прогулу у даному випадку починається з моменту видання наказу про звільнення, проте, оскільки ОСОБА_3 був відсторонений від посади без збереження заробітної плати до закінчення досудового слідства, тому середній заробіток стягується за період з 20.08.2013 (закінчення досудового слідства) до 29.03.2016, (часу прийняття рішення апеляційним судом).

Позивач визнав факт отримання ним суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 20.08.2013 по 29.03.2016, виплаченої йому на підставі рішення суду, що також підтверджено меморіальним ордером № 1 від 26.07.2016, платіжним дорученням № 40 та 41 від 26.07.2016, платіжним дорученням № 85, 86 та 88 від 11.11.2016(т.1 а.с.201-204).

За наказом Держлісагентства №339-к від 02.08.2016 позивача поновлено на роботі з 05.02.2013, пунктом 2 цього наказу прийнято рішення вважати його таким, якого відсторонено від посади начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства на підставі постанови слідчого прокуратури Луганської області від 31.01.2011 та наказу Державного комітету лісового господарства України від 09.02.2011 №56-к без збереження заробітної плати (т.1а.с.80-81).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області у кримінальній справі №428/10027/16-к від 30.09.2016 скасовано постанову слідчого прокуратури Луганської області від 31.01.2011 про відсторонення позивача від посади (т.1 а.с.51).

На підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі №428/10027/16-к від 30.09.2016 наказом Держлісагентства № 497-к від 04.11.2016 прийнято рішення ОСОБА_3 – начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства допустити до виконання службових обов’язків з 04.11.2016 (т.1 а.с.102).

За наказом управління №42-к/02 від 04.11.2016 ОСОБА_3 приступив до виконання своїх обов’язків за посадою з 04.11.2016 (т.2 а.с.181).

За наказом Держлісагентства № 503 від 09.11.2016 ОСОБА_3 присвоєно 6-й ранг державного службовця, наказом управління № 44-к/02 від14.11.2016 встановлено надбавку за 6-й ранг категорії «Б» (т.2 а.с.177).

Наказом управління №43-к/02 від 08.11.2016 встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу як такому, стаж державної служби якого становить 34 роки (т.2 а.с.178, 179).

З 23.11.2016 ОСОБА_3 звільнено з державної служби на пенсію у зв’язку з досягненням 65 річного віку на підставі наказу Держлісагенства №517-к від 22.11.2016 (т.1 а.с.103).

За листопад 2016 року ОСОБА_3 нараховано та сплачено заробітну плату за період роботи з 04.11.2016 по 22.11.2016, що визнається сторонами.

За встановлених судом обставин, надаючи правову оцінку доводам сторін, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частинами 1,2 статті 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, при розгляді цієї справи обов’язковими для суду і не доказуються обставини, встановлені судом в адміністративній справі щодо поновлення ОСОБА_3 на посаді в частині періоду чинності постанови слідчого прокуратури Луганської області від 31.01.2011 та наказу Державного комітету лісового господарства України від 09.02.2011 №56-к, а саме по 19.08.2013 – дату завершення досудового слідства, на період якого позивача і було відсторонено від посади.

Тому хибними є аргументи сторони відповідачів, які стверджують, що постанова слідчого та наказ про відсторонення позивача від посади були чинними на час прийняття оскарженого пункту 2 наказу Держлісагентства №339-к від 02.08.2016 – до набрання законної сили ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.09.2016 в кримінальній справі №428/10027/16-к, оскільки в судовому порядку встановлено дату закінчення періоду, на який позивача було відсторонено від посади -19.08.2013.

В мотивувальній частині ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області судом визнається той факт, що постанова слідчого прокуратури Луганської області від 31.01.2011 про відсторонення позивача від посади є нечинною з моменту внесення до ЄРДР запису про кримінальне правопорушення відповідно до вимог КПК України 2012 року, і саме це є підставою для її скасування.

Інших підстав для відсторонення позивача від посади оскаржене рішення не містить.

Таким чином, оскаржене позивачем рішення, викладене в пункті 2 наказу Держлісагентства №339-к від 02.08.2016 про відсторонення позивача від займаної посади без збереження заробітної плати є безпідставним та таким, що порушило право позивача на виконання обов’язків та отримання заробітної плати за займаною посадою. Оскаржене рішення Держлісагентством прийняте всупереч рішенням суду в адміністративній справі №812/670/15, що набрали законної сили на момент його прийняття, що є порушенням вимог статті 255 КАС України, отже є протиправним та нечинним з моменту його прийняття, тому підлягає скасуванню. Позовні вимоги в цій частині суд задовольняє.

Однак, на підставі цих самих норм статті 255 КАС України суд відмовляє позивачу в задоволенні його вимог про стягнення з управління суми його середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 20.08.2013 по 29.03.2016 з урахуванням доплати за 7-й ранг державного службовця, за вислугу років, почесне звання «Заслужений лісівник України» та інші надбавки до вже отриманого ним посадового окладу (2638 гривень на 1 місяць), оскільки розмір його середньої заробітної плати за вказаний період вже визначений рішеннями судів у адміністративній справі №812/670/15 і не може оспорюватися.

За наявності підстав ці рішення судів у вказаній адміністративній справі можуть бути переглянуті судом в частині нарахування та виплати середньої заробітної плати позивачу за вказаний період на підставі вимог глави 4 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку провадження за нововиявленими обставинами, що може бути ініційовано особами, які брали участь в розгляді цієї справи.

Вимоги ж позивача про стягнення з управління середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30.03.2016 (часу набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції у адміністративній справі №812/670/15) по 03.11.2016 (до часу його фактичного виконання відповідачами, з якого позивач приступив до виконання своїх обов’язків за посадою), є обгрунтованими і такими, що суд задовольняє, оскільки факт вимушеного прогулу позивача з вини роботодавця, який тривалий час не виконував рішення суду щодо поновлення позивача на службі, незаконно відсторонював його від виконання обов’язків за посадою без збереження заробітної плати, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник здійснив дії, які вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що у випадку невиконання судового рішення про поновлення на роботі позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі №2а-3138/10/0370 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Обчислюючи розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд керується вимогами постанови КМУ №100 від 08.02.1995 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати (Порядок №100).

В розумінні вимог ч.1 ст. 72 КАС України, суд приймає до уваги обставини встановлені в адміністративній справі №812/670/15 згідно із якими в розрахунковому періоді (до дати звільнення з 05.02.2013) за позивачем не зберігалася заробітна плата, оскільки його було відсторонено від посади без збереження заробітної плати з 10.02.2011 до 19.08.2013, тому розмір середньої заробітної плати позивача в період з 20.08.2013 по 29.03.2016 обчислювався судами з розміру посадового окладу, затвердженого на 2013 рік.

Однак, суд звертає увагу на ті обставини, що в період часу, коли за позивачем зберігалася середня заробітна плата з 30.03.2016 по 03.11.2016, а саме з 1 травня 2016 змінилася структура заробітної плати державних службовців у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, що відбулося з одночасним підвищенням посадового окладу, оскільки відповідно до штатного розпису апарату управління на 2016 рік, затвердженого керівником Держлісагентства, посадовий оклад начальника Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства, складав – 3298 грн, а з 1 травня 2016 року – 6547 грн (т.1а.с.64-65).

Тому, до спірних правовідносин мають бути застосовані вимоги абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100, що передбачають: у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

З системного аналізу загальних положень абзаців третього і четвертого пункту 2 Порядку №100 в частині тривалості розрахункового періоду, за яким обчислюється середня заробітна плата, а саме 2 календарні місяці, а також зазначеного вище положення абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100 щодо обчислення середньої заробітної плати з урахуванням виплат, що встановлені після підвищення посадових окладів, суд обчислює розрахунок середньої заробітної плати позивача, враховуючи розмір посадового окладу – 6547 грн та всі надбавки, на отримання яких мав право позивач після 1 травня 2016 року.

Щодо надбавок, на включення яких до розрахунку середньої заробітної плати мав право позивач станом на 1 травня 2016 суд керується такими вимогами законодавства та встановив такі обставини на підставі досліджених доказів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року N 283, яка втратила чинність лише 01.05.2016, було затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, абзацом 15 пункту 3 якого передбачено, що до стажу державної служби включається також час роботи на посадах керівників державних підприємств, установ, організацій, якщо безпосередньо з цих посад вони призначені (обрані) на посади державних службовців першої - четвертої категорій.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 статті 52 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Розмір надбавки за ранг державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 292, яка втратила чинність 20 січня 2017 року, встановлено розмір надбавок до посадових окладів за 7 ранг державних службовців у розмірі 400 грн.

З аналізу відомостей копії трудової книжки позивача (т.2 а.с.98а-98б), роз’ясненнь щодо стажу державної служби позивача, наданих Національним агентством України з питань державної служби на вимогу суду (т.2 а.с.122), витягів з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджують державну організаційно-правову форму підприємств та установ, керівником яких працював ОСОБА_3 (т.2 а.с.124-140), наказу управління №43-к/02 від 08.11.2016, яким встановлено стаж державної служби позивача, що станом на 04.11.2016 становить 34 роки (т.2 а.с.178), суд встановлює той факт, що протягом часу з 30.03.2016 по 03.11.2016 позивач мав стаж роботи, який зараховується до стажу державної служби, та відповідно до Постанови КМУ від 06.04.2016 № 292, Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 мав право на отримання надбавки за вислугу років в максимальному розмірі – 50% від розміру посадового окладу.

Наказом Державного комітету лісового господарства України №517-к від 31.12.2004 позивачу присвоєно сьомий ранг державного службовця (т.1 а.с.213), сторони визнають ту обставину, що до присвоєння позивачу наказом Держлісагентства № 503 від 09.11.2016 6-го рангу категорії «Б» (т.2 а.с.179), ранг позивача як державного службовця залишався сьомим.

За листопад 2016 року ОСОБА_3 нараховано та сплачено заробітну плату за період роботи з 04.11.2016 по 22.11.2016, до розміру якої враховано такі складові: посадовий оклад – 2975,91 грн; надбавка за ранг – 227,27 грн; надбавка за вислугу років –1487,96 грн; надбавка за інтенсивність праці – 1487,96 грн; компенсація за невикористану відпустку – 835,65 грн; кошти за відрядження – 1853,73 грн (т.2 а.с.66, 176).

Сторони визнають ту обставину, що в листопаді 2016 року позивачу нараховувалася надбавка за інтенсивність праці на підставі листа Державного агентства лісових ресурсів України, яким йому особисто був визначений розмір такої надбавки для виплати лише в цьому місяці.

Відповідно до пояснень ОСОБА_3 та представника управління суду, вказана надбавка виплачувалася без прийняття розпорядчого акту управлінням на підставі листів Держлісагентства, які дозволяли виплачувати таку надбавку в межах певного розміру протягом певного періоду часу.

Самі листи Держлісагенства щодо дозволу встановлення певного розміру надбавки за високі досягнення в розмірі до 50% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років та надбавки за інтенсивність праці на листопад-грудень 2016 року в розмірі до 30% посадового окладу в межах затверджених видатків на оплату праці не є належними доказами факту виплати такої надбавки за певною посадою в певному розмірі протягом певного періоду часу, оскільки не містять такої інформації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Тому, суд не має підстав для визнання за позивачем права на отримання суми середньої заробітної плати з урахуванням надбавки за інтенсивність праці протягом часу з 30.03.2016 по 03.11.2016, оскільки факт виплати такої надбавки своїм працівникам в 2016 році управління заперечує, а позивач не надав суду відповідних доказів на підтвердження цих обставин, про наявність таких доказів суду не повідомив, отже не довів обгрунтованості своїх вимог в цій частині.

Таким чином, до розрахунку середньої заробітної плати позивача судом враховуються посадовий оклад в розмірі 6547 грн, надбавка за сьомий ранг державного службовця в розмірі – 400 грн, надбавка за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу – 3273,50 грн, в загальній сумі – 10220,50 грн.

Відповідно до листа Мінсоцполітики № 10846/14-15/13 від 20.07.2015 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» в травні 2016 року було 19 робочих днів, а в червні – 20; всього за період з 30.03.2016 по 03.11.2016 – 150 робочих днів (2+21+19+20+21+22+22+20+3).

Середньоденна заробітна плата складає: 10220,50 грн : (2: (19+20) =524,13 грн.

Середня заробітна плата позивача за період з 30.03.2016 по 03.11.2016 складає 150х524,13 грн = 78619,50 грн.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з зазначених вище підстав.

Згідно з частиною 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Тому, рішення суду в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі - 10220,50 грн підлягає допущенню до негайного виконання.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 17, 71, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державного агентства лісових ресурсів України, Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування п.2 наказу № 339-к від 02.08.2016, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Скасувати пункт 2 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 339-к від 02.08.2016.

Стягнути з Луганського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2016 по 03.11.2016 у розмірі 78619,50 (сімдесят вісім тисяч шістсот дев’ятнадцять гривень 50 коп.) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 10220,50 (десять тисяч двісті двадцять гривень 50 коп.) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову в повному обсязі складено та підписано 13 листопада 2017 року.