Постанова № 70237708, 03.11.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2017 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, у якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 25.10.2017 року просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області за клопотанням ОСОБА_1 від 16 травня 2016 року (отриманого відповідачем 19 травня 2017 року);

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області за клопотанням ОСОБА_1 від 16 травня 2016 року (отриманого відповідачем 19 травня 2017 року).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області, у зв'язку з чим, позивач вважає, що дане рішення порушує його права та законні інтереси на безоплатне отримання земельної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідач, позов не визнав надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в обґрунтування яких зазначив, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області не було порушено вимог чинного законодавства України при розгляді клопотання позивача та наданні йому вмотивованих роз'яснень щодо ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, оскільки при розгляді графічних матеріалів, які були наявні в наданому пакеті документів було встановлено, що земельна ділянка не зарезервована для учасників АТО. Так, у відповідності до розділу «Система організації процесу виконання Стратегії» визначеної в постанові Кабінету Міністрів України «Про деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» від 07.06.2017 року № 413, Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні, насамперед надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки у приватну власність, насамперед учасникам антитерористичної операції. З урахуванням того, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надає дозволи на розробку документації із землеустрою насамперед учасникам АТО, державним органом визначено перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність. Оскільки, на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою земельних ділянок в Царичанському районі, зарезервованих для учасників АТО не було, позивачу правомірно було відмовлено у наданні дозволу на розробку такої документації.

Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від представника відповідача засобами телекомунікаційного зв'язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника ОСОБА_2 в іншому судовому засіданні та неможливості його з'явитись до суду.

Вирішуючи клопотання відповідача про відкладення суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями частини 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

В той ж час, суд звертає увагу, що неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача - суб'єкта владних повноважень, не може визначатись поважною з огляду на те, що відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів неможливості направлення іншого представника відповідача у судове засідання, у зв'язку з чим суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та, керуючись частинами 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, проводити розгляд справи без участі відповідача.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до положень частини 6 вказаної норми.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням від 16.05.2017 року, що зареєстроване відповідачем за вхід. № Ч-4910/05-17 від 19.05.2017 року, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області, до якого у якості додатків були надані копія паспорта та копія ідентифікаційного коду заявника, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а також копія посвідчення учасника бойових дій заявника (а.с.14-15).

3 липня 2017 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено Договір №164-о щодо виконання робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га, що знаходиться на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області (а.с.16-18).

4 липня 2017 року позивач листом вх.№7979 повідомив Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про укладення вищевказаного договору у зв'язку з ненаданням відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його надання у місячний строк з дня реєстрації клопотання (а.с.19).

Поряд із цим, позивач із колективною скаргою звернувся на гарячу лінію Держгеокадастру України за тел. 0-800-300-808, на яке листом від 12.07.2017 року №31-28-0.27-10919/2-17 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила, що листами Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на адресу скаржників, в тому числі й позивача, надано відповіді, які ґрунтуються на дотриманні вимог Земельного кодексу України, Конституції України та законів України під час розгляду звернень громадян (а.с.28).

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем у ході судового розгляду, 28 липня 2017 року ОСОБА_1 отримав лист Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 03.07.2017 року №Ч-4910/0-3237/6-17 щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства (а.с.21-22).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768 - III (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Абзацом другим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом- після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Судом встановлено, що відповідачем клопотання ОСОБА_1 від 16 травня 2017 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2, 00 га було розглянуто лише 3 липня 2017 року, про що позивача було повідомлено листом від 03.07.2017 року за вих. №Ч-4910/0-3237/6-17 (отримано представником позивача 28 липня 2017 року), тобто із порушенням строків, встановлених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Тобто, відповідачем не було дотримано строк розгляду клопотання позивача, що свідчить про протиправну бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмови у його наданні.

Суд також зазначає, що не погоджується з твердженням відповідача в тій частині, що бездіяльність відповідача полягає саме в ненаданні дозволу на розробку проекту землеустрою за його зверненням від 16.05.2017 року, оскільки за приписами ст. 118 ЗК України, орган, що передає земельні ділянки у власність має право відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про що видається мотивована відмова.

Як було встановлено в ході розгляду справи, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернення позивача від 16.05.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, хоча і з порушенням встановленого місячного строку, було розглянуто та у його видачі відмовлено з посиланням на ту обставину, що на момент звернення позивача із заявою земельних ділянок в Царичанському районі, зарезервованих для учасників АТО не було. Рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою було оформлено листом від 03.07.2017 року за вих. №Ч-4910/0-3237/6-17 та було отримано представником позивача 28 липня 2017 року.

Тобто, бездіяльність відповідача полягає саме в порушенні строків розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не у ненаданні такого дозволу, у зв'язку із чим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області за клопотанням від 16 травня 2016 року (отриманого відповідачем 19 травня 2017 року), суд вважає, що підстави для його задоволення відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тобто, законодавством передбачено принцип «мовчазної згоди» на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки самостійно.

Судом встановлено, що у зв'язку із неотриманням від відповідача рішення за результатами розгляду клопотання від 16.05.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства протягом встановленого ст. 118 ЗК України місячного строку, позивач скористався своїм правом на замовлення проектної документації без надання такого дозволу та уклав Договір від 03.07.2017 року з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 про що повідомив відповідача листом від 03.07.2017 року.

Таким чином, приймаючи до уваги ту обставину, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в статті 118 ЗК України, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за наявності повідомлення позивача від 03.07.2017 року про самостійне замовлення проектної документації, не зобов'язано додатково виносити наказ про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою, оскільки замовлення та виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 року по справі № 21-358а13.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за зверненням ОСОБА_1 від 16.05.2017 року, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з приписами частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з чим судовий збір позивачем при поданні адміністративного позову не сплачувався, а отже, і не підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольни частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо несвоєчасного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 16 травня 2017 року стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст постанови складено 03 листопада 2017 року.