Рішення № 70237219, 14.11.2017, Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/1207/17

Провадження № 2/576/517/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Мазура С.А.,

за участі:

секретаря Пугач В.Л.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Глухівської міської ради Сумської області до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

Глухівська міська рада Сумської області (далі - Позивач) звернулась з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Глухівська міська рада Сумської області є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Водночас, ОСОБА_4 жодного дня в даній квартирі не проживала, її майно в квартирі відсутнє, остання добровільно змінила своє місце проживання, вибувши в інше жиле приміщення та втратила право користування квартирою. Тому, посилаючись на частину другу статті 107 ЖК УРСР просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщення, а саме квартирою № 27 по вулиці Києво-Московська, буд. 20 у місті Глухові.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що спірна квартира в якій зареєстрована ОСОБА_4 належить Глухівській міській раді. Вказана квартира була передана за ордером, виданого виконавчим комітетом Глухівської ради депутатів трудящих від 07.01.1977, ОСОБА_5 для його проживання та його сім’ї ОСОБА_6 – дружини та ОСОБА_7 – доньки.

Водночас ОСОБА_2 не являється членом сім’ї наймача, вселилась після смерті наймача ОСОБА_5, за заявою дружини наймача ОСОБА_6, а тому підлягає виселенню.

ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували у повному обсязі, просили суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що дійсно у 2015 році ОСОБА_4 на прохання ОСОБА_6 зареєструвалась у спірній квартирі та почала там проживати, оскільки там проживав її син ОСОБА_8, котрий був наркозалежним та потребував догляду. Коли син помер, вона була змушена виїхати до Російської Федерації на заробітки, але інтересу до квартири не втрачала. Повертаючись із заробіток проживала у спірній квартирі, сплачувала комунальні платежі, робила частково ремонт. По теперішній час продовжує там проживати, а також в даній квартирі проживає її донька ОСОБА_9 з дитиною та чоловіком, тому просили суд відмовити у задоволенні позову.

Допитана в ході судового розгляду в якості свідка донька ОСОБА_4 ОСОБА_9, пояснила, що з квітня 2017 року почала проживати в спірній квартирі разом з сім’єю, донькою та чоловіком. ЇЇ мати ОСОБА_2 дійсно їздить на заробітки в Російську Федерації, але повертаючись до України проживає у спірній квартирі та сплачує комунальні послуги.

Допитана свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що проживає по сусідству з ОСОБА_4 та знає, що остання дійсно працює в Російській Федерації та 4-5 разів на рік приїжджає в Україну в спірну квартиру. Пояснила, що була свідком як ОСОБА_2 сплачувала кошти за заміну крана в квартирі, а також бачить останню, коли вона приїжджає з РФ.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, заслухавши представників позивача та відповідача, допитавши свідків та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Глухівської міської ради депутатів трудящих від 07.01.1977 № 1 надано квартиру в будинку № 46 по вул. Радянській в місті Глухові Штоколову ОСОБА_11, дружині ОСОБА_6 та доньці ОСОБА_7 (а.с. 87). За ордером № 27 від 07.01.1977 ОСОБА_5 надана квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 86).

Згідно довідки від 08.08.2017 виданої старшим будинку по вулиці Києво-Московська, 20 ОСОБА_12 ОСОБА_2 дійсно зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, але фактично не проживає (а.с. 36).

Згідно довідки від 05.07.2017 № 459/01-12 відділу ведення реєстру територіальної громади Глухівської міської ради ОСОБА_2 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13) та в даній квартирі зареєстрована одна (а.с. 47).

З наданих в судовому засідання копій медичних документів, вбачається, що ОСОБА_2 зверталась за медичною допомогою в місті Шостка, Сумської області в 2016-2017 роках, що свідчить про перебування останньої на території України (а.с. 50-51).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316,317,319,321 Цивільного кодексу України).

Статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до пункту 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним судом України у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16, 01.03.2016 року у справі №825/1335/13-а, від 30.06.2015 року у справі №21-1438а15, від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.

Позивач звернувся з позовом до суду про позбавлення особи права користування житлом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги нормами житлового кодексу Української РСР, а не нормами Цивільного законодавства.

Так, частиною другою статті 107 ЖК Української РСР передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 в 2015 році була вселена в спірну квартиру зі згоди користувачів квартири, членів сім’ї наймача ОСОБА_6 та ОСОБА_8, що не заперечувалось сторонами, а тому не підлягає доказуванню.

25 червня 2016 року помер син ОСОБА_4 ОСОБА_8 (а.с. 53).

31 грудня 2016 року померла ОСОБА_6 (а.с.85), яка була членом сім’ї наймача ОСОБА_5

Статтею 65 ЖК УРСР передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 вселилась в спірне приміщення за згодою членів сім’ї наймача, з моменту реєстрації не втрачала постійного зв’язку з квартирою, час від часу приїжджала із заробіток в Україну та проживала в спірній квартирі, сплачувала комунальні платежі, а тому не може вважатись такою, що добровільно змінила своє місце проживання, вибувши в інше жиле приміщення та втратила право користування квартирою, що підтверджується матеріалами справи та показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9

З огляду на зазначене вище в позові слід відмовити.

На підставі викладеного вище, керуючись статтями 10, 11, 57, 209, 212-215, 224, 226 ЦПК України, статтею 107 ЖК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Глухівської міської ради Сумської області до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст виготовлено 15 листопада 2017 року.

Суддя С.А. Мазур