Рішення № 70230501, 09.11.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15427/17

Провадження № 2/127/4673/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2017 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бессараб Н.М.,

при секретарі Слізяк М.М.,

з участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача-позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 03.04.2017 року його було звільнено з посади інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у зв'язку із втратою довір'я за п. 2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Позивачу стало відомо, що його було звільнено у зв'язку із зникненням грошових коштів в банкоматах м. Вінниці в період грудня 2016 року, які позивачем обслуговувались, що в подальшому стало підставою втрати довір'я. На думку позивача вказані твердження відповідача нічим не обгрунтовані, оскільки позивачем взагалі не вчинялось жодних винних чи необережних дій, тому вказане звільнення вважає незаконним та безпідставним. Крім того, позивач вважає, що строк встановлений ст. 233 КЗпП України був пропущений ним з поважних причин та підлягає поновленню, так як без своєчасного отримання копії повного тексту наказу про звільнення, унеможливлює визначення необхідності подання позову та його мотивування. З урахуванням викладеного, позивач просив поновити строк, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, поновити позивача на посаді інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей в Філії - Вінницьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В серпні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували в трудових відносинах в період з 14.06.2017 року по 03.04.2017 року. Відповідно до наказу №101-в від 01.03.2017 року про надання відпустки прийнято рішення надати ОСОБА_3 - інкасатору сектора інкасації коштів та перевезення валютних цінностей №4 відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк», щорічну відпустку тривалістю 25 календарних днів з 06 березня 2017 року по 31 березня 2017 року включно за період роботи з 14.06.2016 року по 13.06.2017 року та виплачено грошову компенсацію за цей період роботи. Згідно розрахункового листа за квітень 2017 року ОСОБА_3 було здійснено переплату в сумі 470,59 грн. На адресу ОСОБА_3 банком неодноразово направлялись листи з вимогами щодо повернення надмірно сплачених коштів, однак дані листи залишились без належного реагування та задоволення, тому банк вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.08.2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості до спільного розгляду із позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 60).

В судовому засіданні представник позивача по первісному позову ОСОБА_3 – ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просив задовольнити первісний позов повністю. Позивач вважає, що строк встановлений ст. 233 КЗпП України був пропущений ним з поважних причин та підлягає поновленню, так як йому не було своєчасно видано копію наказу про звільнення. Зустрічний позов не визнав, оскільки ОСОБА_3 вважає, що 470,59 грн., які просить стягнути банк, це його зарплата за виконану ним роботу, а тому підстав для повернення вказаних коштів немає. Просив відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача по первісному позову та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні. Надала пояснення аналогічні змісту письмових заперечень (а.с. 71-74), пояснивши, що звільнення ОСОБА_3 з роботи було здійснено 03.04.2017 року згідно чинного трудового законодавства, цього ж дня з ним було проведено повний розрахунок, йому було вручено трудову книжку та ознайомлено із наказом про звільнення. Проте до суду ОСОБА_3 звернувся лише 19.07.2017 року, а тому пропустив строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Також надала пояснення аналогічні змісту зустрічного позову (а.с. 35-37) та просила його задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що згідно наказу начальника управління Філії Вінницьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» №1114-К від 10.06.2016 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк» з 14.06.2016 року з укладанням договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 38, 43).

Згідно договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який був укладений між ОСОБА_3 та банком, працівник, що займає посаду інкасатора безпосередньо або виконує роботу інкасатора, пов'язану із зберіганням, обробкою, перерахуванням, прийманням, видачою і перевезенням цінностей, бере на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому установою банку цінностей у зв'язку з викладеним зобов'язується:

а) обережно поводитися з переданими йому на зберігання або на інші цілі матеріальними цінностями і вживати заходів щодо запобігання шкоди.

б) своєчасно повідомляти адміністрацію установи банку про всі обставини, що загрожують безпеці зберігання довірених йому цінностей.

в) суворо дотримуватися встановлених правил здійснення операцій з цінностями і їх зберігання.

г) не розголошувати ніде, ніколи і ні за яких обставин відомі йому операції щодо зберігання цінностей, їх відправки. Перевезення, охорони, сигналізації, а також службові доручення щодо каси.

Відповідно до наказу №127 від 22.02.2017 року призначено проведення службового розслідування за фактом виявлених нестач в банкоматах «УкрСиббанк», які обслуговуються відділом інкасації коштів та перевезення валютних цінностей з метою з’ясування причин та обставин зазначеного інциденту та встановлення можливої причетності до нього службових осіб філії - Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк» та призначено комісію для проведення службового розслідування (а.с. 91).

30.03.2017 року за результатами службового розслідування правомірності дій працівників сектору інкасації та перевезення валютних цінностей №4 м. Вінниця філії - Вінницьке обласне управління AT «Ощадбанк», комісія дійшла висновку, що в діях інкасаторів сектору інкасації та перевезення валютних цінностей №4 м. Вінниця ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є підстави для звільнення їх із займаних посад в зв'язку з втратою до них довір'я (ст. 41 п. 2 КЗпП України) (а.с. 80-82).

Наказом начальника філії - Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк» №285-К від 03.04.2017 року ОСОБА_3 було звільнено із вище вказаної займаної посади 03.04.2017 року у зв’язку з втратою довір’я до нього згідно з п. 2 ст. 41 КЗпП України. На звороті останньої сторінки даного наказу ОСОБА_3 особисто підписався та зазначив «з наказом ознайомлений ОСОБА_3 03.04.17 р.» (а.с. 77-79).

З наказу №285-к від 03.04.2017 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 суд встановив, що за повідомленням начальника Центру Підтримки Західного регіону АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 при перерахунку працівниками Касового центру АТ «УкрСиббанк» (м. Вінниця) готівки, розвантаженої касет банкоматів, виявлялась нестача готівкових коштів. Зокрема, за участю інкасатора ОСОБА_3 мало місце 3 епізоди нестачі при здійсненні інкасації АТМ, а саме:

№8932 - операційний цикл 13.12.2016 року - 19.12.2016 року - нестача грошової готівки в сумі 2000 грн.,

№9288 - операційний цикл 12.12.2016 року - 23.12.2016 року - нестача грошової готівки в сумі 2000 грн.,

№9467 - операційний цикл 15.12.2016 року - 26.12.2016 року - нестача грошової готівки в сумі 2000 грн.

Всі вищезазначені операції з інкасації АТМ здійснювались інкасаторами сектору інкасації та перевезення валютних цінностей №4 м. Вінниці ОСОБА_4 та ОСОБА_3

При перерахунку, працівниками Касового центру AT «УкрСиббанк» (м. Вінниця), розвантаженої з касет ATM №8932, №9288, №9467 виявлена нестача готівкових коштів сумі по 2000 грн. в кожному випадку. Нестача підтверджена Актами розбіжностей від 12.12.2016 року, 13.12.2016 року, 15.12.2016 року за підписами касових працівників.

Комісією вивчено представлений звіт сервісної служби «Реноме», в якому на підставі розшифрованих логів ATM, підтверджується факт виконання фізичних характеристик касет номіналом 500 грн. та факт витягування касового модуля ATM. При виконанні вище вказаних дій інкасатори мали доступ до готівкових коштів касет ATM. Детальний аналіз журналів ATM наданий AT «УкрСиббанк» свідчить про покрокові дії інкасаторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до меморіального ордера №122954804 від 12.04.2017 року ТА «Ощадбанк» відшкодував АТ «УкрСиббанк» нестачу по банкоматах 8932, 9288, 9467 згідно договору №36 про надання послуг в інкасації АТМ від 22.10.2012 року в сумі 8000,00 грн.(а.с. 75).

14.04.2017 року керівництво банку звернулося до Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області із заявою по вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 83-88).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Отже, статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі:

1) вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

2) розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

3) розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу строку звернення до суду в трудових спорах є відмінним від аналогічних положень ЦК України, який передбачає початок перебігу строку в тому числі і з часу коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб'єктивних трудових прав. Оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо, то слід вважати, що при першій же дії власника (наприклад, врученні трудової книжки із записом про звільнення) працівник і дізнався про порушення права. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію - вручить працівникові копію наказу про звільнення, то до цього моменту працівник уже знає про порушення його права.

Як вбачається з книги обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, ОСОБА_3 отримав трудову книжку 03.04.2017 року, тобто у день звільнення з роботи (а.с. 89-90). Вказане не заперечувалося в судовому засіданні ні, представником позивача ОСОБА_1, ні представником відповідача ОСОБА_2

Отже, беручи до уваги те, що ОСОБА_3 з наказом про звільнення №285-К від 03.04.2017 року був ознайомлений в день звільнення з роботи, тобто 03.04.2017 року і цього ж дня отримав трудову книжку, тому початком перебігу місячного строку для звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день видачі трудової книжки позивачу, а саме з 03.04.2017 року.

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі лише 19.07.2017 року (а.с. 1), а про порушення свого права позивач ОСОБА_3 дізнався ще з 03.04.2017 року, тому суд прийшов до висновку, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі без поважних причин. Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі позивач суду не надав.

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Виходячи зі змісту вказаної статті, можна виділити три основні складові (умови), за наявності яких працівник може бути звільнений на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України:

- ця стаття застосовується не до всіх працівників, а лише до тих, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності;

- винні дії можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності;

- винні дії працівника повинні давати підстави для втрати довіри до нього.

Втрата довір'я може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він зробив усвідомлено або з необережності, що дає підставу роботодавцю не довіряти такому працівникові.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 роз'яснив, що звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, котрий безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушив правила проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Таким чином, ключовим моментом у визначенні, чи відноситься працівник до осіб, які можуть бути звільнені на підставі втрати довір'я до них, є поняття безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 було прийнято на посаду інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк» з 14.06.2016 року з укладанням договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Проаналізувавши права та обов’язки працівника ОСОБА_3 - інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 (м. Вінниця) відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк», що передбачені Посадовою Інструкцією інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 (м. Вінниця) відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк», затвердженої 14.06.2016 року (а.с. 40-41), слід прийти до висновку, що ОСОБА_3 обіймаючи посаду інкасатора сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 4 (м. Вінниця) відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк» здійснював безпосереднє обслуговування грошових цінностей.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що за повідомленням начальника Центру Підтримки Західного регіону АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 при перерахунку працівниками Касового центру АТ «УкрСиббанк» (м. Вінниця) готівки, розвантаженої касет банкоматів, виявлялась нестача готівкових коштів. Зокрема, за участю інкасатора ОСОБА_3 мало місце 3 епізоди нестачі при здійсненні інкасації АТМ, а саме:

№8932 - операційний цикл 13.12.2016 року - 19.12.2016 року - нестача грошової готівки в сумі 2000 грн.,

№9288 - операційний цикл 12.12.2016 року - 23.12.2016 року - нестача грошової готівки в сумі 2000 грн.,

№9467 - операційний цикл 15.12.2016 року - 26.12.2016 року - нестача грошової готівки в сумі 2000 грн.

Всі вищезазначені операції з інкасації АТМ здійснювались інкасаторами сектору інкасації та перевезення валютних цінностей №4 м. Вінниці ОСОБА_4 та ОСОБА_3

При перерахунку, працівниками Касового центру AT «УкрСиббанк» (м. Вінниця), розвантаженої з касет ATM №8932, №9288, №9467 виявлена нестача готівкових коштів сумі по 2000 грн. в кожному випадку. Нестача підтверджена Актами розбіжностей від 12.12.2016 року, 13.12.2016 року, 15.12.2016 року за підписами касових працівників.

Комісією вивчено представлений звіт сервісної служби «Реноме», в якому на підставі розшифрованих логів ATM, підтверджується факт виконання фізичних характеристик касет номіналом 500 грн. та факт витягування касового модуля ATM. При виконанні вище вказаних дій інкасатори мали доступ до готівкових коштів касет ATM. Детальний аналіз журналів ATM наданий AT «УкрСиббанк» свідчить про покрокові дії інкасаторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 80-82).

Аналіз встановлених судом обставин та наявних в матеріалах справи доказів свідчить про недодержання працівником ОСОБА_3 порядку забезпечення збереження довірених йому цінностей, а саме грошових коштів, і, зокрема, свідчить про винні дії працівника ОСОБА_3 та дають усі підстави роботодавцю не довіряти такому працівнику.

Будь-яких доказів в спростування встановлених комісією фактів та наданих банком доказів, позивач ОСОБА_3 суду не надав.

Виходячи із встановленого по справі, в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити через його безпідставність.

Разом з тим, суд прийшов до висновку про задоволення зустрічного позову з таких підстав.

Судом встановлено, що в період роботи ОСОБА_3 у Вінницькому обласному управлінні АТ «Ощадбанк», відповідно до наказу №101-в від 01.03.2017 року про надання відпустки, було прийнято рішення надати ОСОБА_3, інкасатору сектора інкасації коштів та перевезення валютних цінностей №4 відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії-Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк», щорічну відпустку тривалістю 25 календарних днів з 06.03.2017 року по 31.03.2017 року включно за період роботи з 14.06.2016 року по 13.06.2017 року та виплатити грошову компенсацію за 4 календарні дні за цей період роботи (а.с. 42).

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Однак, ОСОБА_3, не відпрацювавши усі дні, за які йому було надано відпустку, 03.04.2017 року був звільнений з роботи згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Підстави для не проведення відрахування, передбаченого частиною першою цієї статті, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

У ч. 2 ст. 127 КЗпП України визначено, що відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП, суди мають враховувати, що не утримані при звільненні суми за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки не можуть бути стягнені з нього судом у тому разі, коли трудовий договір припинено з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 ст. 36, пунктах 1, 2, 5 ст.40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у зв'язку з виходом на пенсію.

Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду стосовно до правил ч. 2 ст. 233 КЗпП протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

03.04.2017 року ОСОБА_3, не відпрацювавши усі дні, за які йому було надано відпустку, був звільнений з роботи згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Як вбачається з розрахункових листів за березень і квітень 2017 року, довідки №101.21/15/94 від 08.08.2017 року заборгованість ОСОБА_3 за невідпрацьовані ним дні використаної відпустки становить 470,59 грн. (а.с. 58, 59).

На адресу ОСОБА_3 банком неодноразово направлялись листи з вимогами щодо повернення надмірно сплачених коштів, однак дані листи залишились без належного реагування та задоволення з боку ОСОБА_3, що підтверджується наданими суду листами №101.21-15/58 від 10.05.2017 року та №101.26-08/1841 від 12.07.2017 року, поштовими конвертами (а.с. 47-50).

В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_1 не заперечував факт отримання ОСОБА_3 переплаченої йому суми коштів в розмірі 470,59 грн., при цьому пояснив, що ОСОБА_3 відмовляється повернути банку 470,59 грн. так як вважає, що дана сума коштів є платою за виконану ним роботу.

Судом встановлено, що філія - Вінницьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», як роботодавець не мав можливості провести відрахування із заробітної плати, оскільки ОСОБА_3 був звільнений 03.04.2017 року (день тижня - понеділок), одразу після закінчення відпустки (згідно наказу №101-в від 01.03.2017 року, останній день відпустки 31.03.2017 року – п’ятниця).

Враховуючи викладені вище норми права та встановлені в судовому засіданні обставини справи, суд прийшов до висновку, що на підставі ст. 127 КЗпП України з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість в сумі 470,59 грн. за невідпрацьовані ним дні використаної відпустки.

Відповідно до ст. 88 ЦПК слід стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 640,00 грн. судового збору, а також на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 1600,00 грн. понесеного судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 24, 40, 41, 75, 127, 233 КЗпП України, Законом України «Про відпустки», ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь держави 640,00 грн. судового збору.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість в сумі 470,59 грн. (чотириста сімдесят гривень, 59 коп.) та 1600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: