Ухвала суду № 70229695, 08.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

8 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_4, про визнання додаткової угоди до договору поруки недійсною та визнання договору поруки припиненим,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» у рахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - 1 489 697 грн 50 коп.; пеню - 236 579 грн 42 коп.; судові витрати - 3 654 грн, а всього 1 729 930 грн 92 коп. У задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано додаткову угоду від 4 лютого 2009 року до договору поруки від 27 вересня 2007 року, укладену між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, недійсною. Визнано договір поруки від 27 вересня 2007 року, укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, припиненим. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування судових витрат 372 грн 49 коп.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування витрат пов'язаних з оплатою вартості судово-почеркознавчої експертизи - 3 141 грн 60 коп.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року в частині задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 4 019 грн 40 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, судове рішення першої інстанції у незміненій його частині, додаткове судове рішення цього ж суду та судове рішення апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 261, 264, 267 ЦК України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «УкрСиббанк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня, 16 грудня 2015 року, 27 липня 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, 24 лютого, 6 квітня, 25 травня, 21 вересня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі про перегляд якої подано заяву, відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку в частині позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції виходив з того, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, про застосування якого заявив відповідач, оскільки він звернувся із позовом у вересні 2015 року про стягнення кредиту, наданого відповідачу 27 вересня 2007 року. При цьому банк, пред'явивши 18 березня 2011 року та 5 квітня 2011 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, що відповідає умовам договору та положенню ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання, і протягом трьох років не заявив вимоги до позичальника та протягом шести місяців не пред'явив позову до поручителя.

Разом з тим у справі, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року надана заявником для порівняння, суд виходив з того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. При цьому банк не заявляв вимог про дострокове погашення кредиту боржником.

Отже, у справі про перегляд якої подано заяву та у справі, судове рішення в якій надане заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня, 16 грудня 2015 року та постанова Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року, надані заявником для порівняння не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення в справах та передав справи на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справ.

У постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, 6 квітня 2016 року, на які посилається заявник в своїй заяві, міститься висновок про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року, на яку посилається заявник в своїй заяві, міститься висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року, на яку посилається заявник в своїй заяві, міститься висновок про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року, на яку посилається заявник в своїй заяві, міститься висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже, порівняння наведених постанов Верховного Суду України із судовим рішенням про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді справ з тотожними предметами спору, підставами позову та з аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

За викладених обставин вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску справи за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_4, про визнання додаткової угоди до договору поруки недійсною та визнання договору поруки припиненим до провадження Верховного Суду України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.