Ухвала суду № 70225085, 17.10.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/84/16 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/783/4227/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: представників сторін ОСОБА_2,ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на заочне рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 200 000 грн. (двісті тисяч гривень) основного боргу за договором позики від 22.03.2012 року, 88 890,00 грн. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот дев'яносто гривень) процентів за користування коштами за період з 23.09.2012 року по 29.12.2015 року та 157 184,19 грн. (сто п'ятдесят сім тисяч сто вісімдесят чотири гривні дев'ятнадцять копійок) збитків від інфляції за період з 01.01.2015 року по 29.12.2015 року, а всього - 446074 грн. 19 коп. (чотириста сорок шість тисяч сімдесят чотири гривні дев'ятнадцять копійок). Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 4980 грн. 74 коп. (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят гривень сімдесят чотири копійки) судових витрат.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2016 року залишено без задоволення.

Заочне рішення суду оскаржив представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його таким, що ухвалене без з'ясування всіх обставин справи. Стверджує, що судом досліджувалась лише копія договору позики, яка без наявного оригіналу не може слугувати належним та допустимим доказом. Крім цьго, стверджує, що позивачем не надано жодних доказів факту отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 200000 грн. Зазначає, що умовами вказаного договору не передбачено жодного нарахування процентів, а тому висновок суду про правомірне заявлення вимоги про стягнення процентів за період з 23.09.2012 року по 29.12.2015 року є необгрунтованим, упередженим та суб'єктивним. Крім цього, зазначає, що суд допустив ряд процесуальних порушень під час розгляду справи, що свідчить про упередженість та необ'єктивність розгляду справи в цілому. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

З матеріалів справи судом встановлено, що 22 вересня 2012 року між сторонами укладений письмовий договір позики.

За умовами договору ОСОБА_7 (позикодавець) передав, а ОСОБА_4.(позичальник) прийняв грошові кошти в сумі 200 000 грн., які зобов'язався повернути позикодавцю до 01 січня 2013 року.

Пунтом 4 договору позики сторони передбачили, що в разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики, позикодавець має право пред'явити договір до стягнення у встановленому законом порядку.

Згідно із наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед позивачем становить 446 074 грн. 19 коп, з яких: 200 000 грн. основного боргу за договором позики від 22.03.2012 року; 88 890,00 грн. проценти за користування коштами за період з 23.09.2012 року по 29.12.2015 року та 157 184,19 грн. збитки від інфляції за період з 01.01.2015 року по 29.12.2015 року.

Відповідно до ст.3 Цивільного процесуального кодексу України (ладі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Статтею 4 ЦПК передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Приписами ст.1046 ЦК встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст.640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, а зокрема не повернув отриману суму у визначений договором строк, а відтак право позивача є порушеним та підлягає захисту.

Висновки суду достатньо мотивовані та відповідають встановленим обставинам справи та положенням закону.

Доводи представника відповідача про те, що судом не оглянуто оригіналу договору позики прийняті до уваги колегією суддів та такий оглянуто в судовому засіданні апеляційної інстанції і звірено з копією наявною в матеріалах справи (а.с.4).

Твердження представника відповідача, що за умовами договору не передбачено нарахування процентів, а тому висновок суду про стягнення процентів є необгрутованим спростовуються наступним.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведені вимоги закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення процентів за користування коштами з дати повернення позики та до дати подання позовної заяви, а також збитків від інфляції .

Крім цього, колегія суддів враховує той факт, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про те, що розрахунок позивача щодо нарахування процентів та збитків від інфляції є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак, оскільки зібраними в справі доказами встановлено факт укладення договору позики, а також порушення зобов»язань за вказаним договором, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в і д х и л и т и.

Заочне рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

Т.І.Приколота