Рішення № 70224420, 03.11.2017, Миколаївський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

03.11.2017 року Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого -судді Карбовнік І. М.

при секретарі Данилів О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики розписки недійсною ,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 30.03.2016р. передав у власність ОСОБА_2 кошти в сумі 264 500, 00 грн. Наведені обставини підтверджуються розпискою складеною ОСОБА_2 власноручно 30.03.2016 р. в присутності свідка - ОСОБА_3

Згідно розписки, відповідно до досягнутої між сторонами домовленості, відповідач зобов'язувався повернути отриману суму коштів до 01.07.2016 р. Однак, всупереч взятим на себе зобов'язанням, боржник - ОСОБА_2, отриману суму коштів йому, як кредитору, вчасно не повернув.

Не повернувши отриману суму коштів в розмірі 264 500, 00 грн. до 01.07.2016 р. ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого виникла прострочка у виконанні взятого на себе грошового зобов'язання починаючи з 01.07.2016 р.

Прострочка за виконання грошового зобов'язання станом на 01.10.2016р. становить 152 календарних дні (з 01.07.2016 р. по 01.12.2016 р.). 3% річних за період прострочки з 01.07.2016 р. по 01.12.2016 р. становить: (264 500. 00 грн. * 3%) : 365 календарних днів = 21.27 грн. * 152 календарних дня = 3 233,04 грн.

Користування сумою позики станом на момент пред'явлення позову мало місце впродовж 8 місяців. Розмір процентів за користування сумою позики протягом зазначеного періоду з урахуванням облікової ставки НБУ за відповідні періоди становитиме:

розмір процентів за користування сумою позики за період з 30.03.2016 р. по 21.04.2016р. з урахуванням ставки НБУ 22% за відповідний період становить: 264 500 грн.* 22% : 365 д.* 23 дні = 3666,77 грн.

розмір процентів за користування сумою позики за період з 22.04.2016 р. по 26.05.2016р. з урахуванням ставки НБУ 19% за відповідний період становить: 264 500 грн.* 19% : 365 д.* 36 д. = 4 956,66 грн.;

розмір процентів за користування сумою позики за період з 27.05.2016 р. по 23.06.2016р. з урахуванням ставки НБУ 18% за відповідний період становить: 264 500 грн.* 18% : 365д.* 28 д. = 3 652, 27 грн.

розмір процентів за користування сумою позики за період з 24.06.2016р. по 28.07.2016р. з урахуванням ставки НБУ 16,5 % за відповідний період становить: 264 500 грн.* 16,5% : 365д.* 35 д. = 4 184, 90 грн.

розмір процентів за користування сумою позики за період з 29.07.2016р. по 15.09.2016р. з урахуванням ставки НБУ 15,5 % за відповідний період становить: 264 500 грн.* 15,5% : 365д.* 49 д. = 5 166. 81 грн.

розмір процентів за користування сумою позики за період з 16.09.2016р. по 01.12.2016р. з урахуванням ставки НБУ 15 % за відповідний період становить: 264 500 грн.* 15% : 365д.* 75 д. = 8 152, 40 грн. Загальна сума процентів за користування кредитом по 01.12.2016р. становить: 29 779, 81 грн.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_2 (основна сума боргу + 3% річних + процентів за користування кредитом) станом на 01.10.2016р. становить: 264 500,00 грн. + 3 233,04 грн. + 29 779, 81 грн. = 297 512,85 грн., у зв"язку з чим просив позов задоволити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала та подала зустрічну позовну зяву про визнання договору позики розписки недійсною, оскільки ОСОБА_2 протягом 2011 - 2014 р.р. працював на приватному підприємстві «Теплосвіт Захід», засновником та керівником якого, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, є ОСОБА_1 Наказ про прийняття його на роботу у згадане підприємство був виданий та підписаний лише в травні місяці 2013 року, до того моменту він працював на цьому підприємстві неофіційно. З 30.01.2015 р. він був по наказу №1 від 30.01.15 р. призначений на посаду керівника філії в м.Києві «Теплосвіт України» де і пропрацював до 30.03.2016 р. про що свідчить виписки Приватбанку з його банківської картки.

Працюючи на вказаному підприємстві ОСОБА_2 обіймав одразу декілька посад, а саме - вантажника, завідувача складом, менеджера, касира та логіста. Окрім цього, підприємство надавало плани роботи, виконання яких полягало у продажі товару на певну суму. Розмір заробітної плати вираховувався наступним чином: Сума коштів від виконання плану + відсоток від прибутку підприємства (бонуси).

За виконану роботу протягом 2011 - 2013 року його заробітня плата нараховувалася та виплачувалася у вигляді «бонусів», які розраховувалися з вкладеної праці та з розвитку ПП «Теплосвіт Захід» та а також отриманого прибутку останнім. Натомість вказані «бонуси» йому так виплачені і не були.

Приблизно з початку 2013 року він погодився почати працювати офіційно, натомість його заробітня плата стала меншою та становила лише мінімальний розмір зарплати. Водночас, погодившись на офіційне працевлаштування у цьому підприємстві з виплатою встановленим законом мінімального розміру заробітної плати, йому обіцяли виплатити згадані «бонуси» за період 2011р. по 2013 р. , але такі виплачені також не були. При таких умовах позивач пропрацював на даному підприємстві ПП «Теплосвіт Захід» та «Теплосвіт України» з 2013 р. по березень 2016 р.

Водночас, у березні місяці 2016 року ОСОБА_2, маючи намір змінити місце роботи та виїхати до м. Києва, у зв'язку з цим повідомив відповідача, що бажає звільнитися з даного підприємства з проханням виплатити йому вищезазначені бонуси за здійснену роботу.

Натомість, ОСОБА_1, поставив умову що тільки після написання розписки, як страховку, для гарантії що позивач закриє борги по клієнтах і тоді він виплатить бонуси за роботу з 2011р - 2013 р до 01.06.16р. і дасть погодження на звільнення. Позивач, маючи намір терміново виїхати в Київ, для прийняття пропозиції на роботу, під психологічним тиском з боку відповідача, написав розписку, яка була написана є фіктивною, безгрошовою, не мала на меті реального виконання правочину-передачу грошей, а була як страховка для відповідача.

Таким чином, оскільки розписка від 30.03.2016 року була написана не з метою отримання у борг грошових коштів, а з метою звільнення з роботи і отримання зароблених за роки праці-бонусів а грошові кошти у сумі 264 500 грн. йому ані на виконання даної розписки ані поза нею відповідачем не передавалися, вважає, що вказаний договір позики та розписка є такий, що, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психологічного тиску і який фіктивними, а відтак - підлягають визнанню їх недійсними.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, покази свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 30.03.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів сумі 264 500, 00 грн. Факт укладення договору позики підтверджується розпискою від 30.03.2016 року.

Згідно даної розписки ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу суму позики в строк до 01.07.2016 року. Проте, відповідач своїх зобовязань не виконав, отримані кошти не повернув.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 1046 ІДК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей, того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог, встановлених договором, Цивільним кодексом України, іншими актом цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід також відзначити, що при розгляді справи № 6-63 цс 13 Верховний Суд України 18 вересня 2013 року зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що первісний позов про стягнення боргу в розмірі 297 512,85 грн, з яких сума основного боргу -264 500,00 грн.; 3% річних - 3 233,04 грн.; процентів за користування кредитом - 29 779, 81 грн. є обгрунтованим, підтвердженим належними даказами по справі і таким що підлягає до задоволення.

Відповідно до положеньст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо позовної вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору позики від 30.03.2017 року, то у задоволенні цієї вимоги слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно дост. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами

Постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у пункті 1 було розяснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

За розясненням, що містяться в п.24Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

В позовній заяві зазначено, що розписка не відповідає вимогам, установленим для правочинів. Суд вважає таке посилання таким, що не ґрунтується на законі. Так, в ч. 2 ст. 1047 ЦК України зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка. Тобто, розписка не замінює письмовий договір, а є лише доказом факту укладення договору та окремих його умов. При цьому, жодних вимог для того, як має виглядати розписка та що має бути в ній зазначено, діючим законодавством не передбачено. Тому, не зазначення в розписці умов договору не може бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання позики грошової суми недійсним, суд виходив з тих підстав, що представником позивача не доведено та не надано достатніх доказів того, що при укладений договір позики у сторін не було наміру створити дійсні правові наслідки на його укладення, чи такий вчинено під психологічним тиском і такий характеризується як фіктивний.

Відтак, суд вважає, що оскільки позивачем за зустрічним позовом не наведено обставин, які б свідчили про порушення його прав чи законних інтересів в результаті укладення спірного договору позики та не надано, всупереч ч.1 ст.60 ЦПК України, жодних доказів на підтвердження таких обставин, то такий позов є необгрунтованим та безпідставним, тому слід відмовити у задоволенні такого.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 31, 60, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст.509, 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, , суд,-

в и р і ш и в :

Первісний позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Миколаївським РВ ГУ ДМС України у Львівській області 29.05.2015 р.. (РНОКПП НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість на загальну суму у розмірі 297 512,85 грн, з яких сума основного боргу -264 500,00 грн.; 3% річних - 3 233,04 грн.; процентів за користування кредитом - 29 779, 81 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Миколаївським РВ ГУ ДМС України у Львівській області 29.05.2015 р.. (РНОКПП НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовийзбір у розмірі 2975,16 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики розписки недійсною - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя : Карбовнік І. М.