Рішення № 70224293, 09.11.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2017 р. Справа № 902/835/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Калинівської міської ради (вул. Нестерчука, 47, м. Калинівка, Вінницька область, 22400)

до Калинівської центральної районної лікарні (вул. Київська, 19-а, с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область, 22445)

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 за довіреністю №02-1-1186 від 26.09.2017р.;

ОСОБА_2 за довіреністю №02-1-1188 від 26.09.2017р.;

відповідача : ОСОБА_3 за довіреністю №02-1066 від 22.09.2017р.;

ОСОБА_4 за довіреністю №02-1278 від 07.11.2017р.

СУТЬ СПОРУ:

Калинівська міська рада звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом до Калинівської центральної районної лікарні, в якому просить:

- визнати бездіяльність Калинівської центральної районної лікарні щодо несплати ПДФО до міського бюджету Калинівської міської ради неправомірною;

- зобов'язати Калинівську центральну районну лікарню сплачувати ПДФО, утриманий з доходів працівників, які працюють у приміщеннях лікарні, розташованих на території м. Калинівка Вінницької області, з грудня 2016 року до міського бюджету Калинівської міської ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на території Калинівської міської об’єднаної територіальної громади (Калинівської міської ради) розташована та фактично здійснює свою діяльність Калинівська центральна районна лікарня.

За змістом п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати ПДФО відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів

Разом з тим, з грудня 2016 року Калинівська центральна районна лікарня, всупереч вимог Податкового кодексу України, не сплачує до міського бюджету Калинівської міської ради податок на доходи фізичних осіб, чим порушує вимоги бюджетного та податкового законодавства.

За вказаним позовом 08.09.2017 року судом порушено провадження у справі №902/835/17 з призначенням до розгляду на 27.09.2017 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору в даній справі. В порядку ст. 30 ГПК України викликано в судове засідання спеціаліста з питань адміністрування податку на доходи фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області для дачі пояснень.

22.09.2017 року до суду надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача за довіреністю ОСОБА_5 , в якому останній заперечує проти позову посилаючись на те, що заборгованості по сплаті усіх обов’язкових податкових платежах в органах ДФС України за Калинівською центральною районною лікарнею не рахується. Посилаючись на постанову Вінницького окружному адміністративному суді від 15.05.2017 р. у справі №802/610/17-а просить припинити провадження у справі.

Суд зазначає, що аналогічне клопотання подане до суду 22.09.2017 року, за результатами якого суд виніс ухвалу про відмову в його задоволенні.

Ухвалою суду від 27.09.2017 року розгляд справи відкладено на 07.11.2017 року, у зв'язку з неявкою представників сторін та невиконанням сторонами вимог суду в частині надання доказів. Зобов'язано сторін надати докази, необхідні для вирішення спору в даній справі. Зобов'язано уповноваженого представника Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області надати письмові пояснення з нормативно-правовим обґрунтуванням щодо обставин, наведених в позовній заяві .

13.10.2017 року від позивача надійшли додаткові пояснення № 02-1-1248 від 12.10.2017 року, в яких, окрім обґрунтувань наведених в позовній заяві, позивач наголошує, що не зважаючи на зупинку сплати ПДФО до місцевого бюджету Калинівська міська рада своїм рішенням № 308 від 23.12.2016 року збільшила видатки загального фонду місцевого бюджету за рахунок додаткових надходжень на загальну суму 1 342 000,00 для Калинівської ЦРЛ на виконання Програми економічного соціального розвитку населених пунктів Калинівської міської ради Калинівської міської об’єднаної громади на 2016 рік. Також Калинівською міською радою надалі регулярно надаються субвенції районному бюджету для підтримки роботи відповідача.

06.11.2017 року до суду надійшли пояснення за підписом уповноваженого представника Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області за довіреністю ОСОБА_6 щодо предмету спору в даній справі, в яких наведено порядок нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету.

Ухвалою суду від 07.11.2017 року, за клопотанням учасників процесу, продовжено строк вирішення спору на 15 днів, оголошено перерву в судовому засіданні до 09.11.2017 року.

09.11.2017 року до суду надійшли письмові пояснення за підписом представника позивача за довіреністю ОСОБА_2 зі змісту яких вбачається, що відповідач здійснює свою діяльність по вул. Чкалова, буд. 6 у м. Калинівка. За вказаною адресою розміщено і керівництво відповідача. Відтак, позивач стверджує, що місцезнаходженням відповідача є м. Калинівка.

На визначену судом дату з’явились представники сторін. Представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях до неї. Представники відповідача заперечували проти позову, з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Калинівської районної ради 7 сесії 7 скликання № 168 від 25.11.2016року затверджено Статут Калинівської центральної районної лікарні в новій редакції. (а.с. 153)

Відповідно до п. 1.4. Статуту місцезнаходженням Калинівської центральної районної лікарні є вул. Київська, 19 а, с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область. (а.с. 154)

За твердженням позивача, Калинівська центральна районна лікарня розташована на території та фактично здійснює свою діяльність за адресою: вул. Чкалова, буд. 6, м. Калинівка. На підтвердження даної обставини, позивачем надано Державний акт на право постійного користування землею серії ВН № 32 від 21.03.2000 року, довідку Калинівською міської ради від 04.08.2017 року № 4464, ліцензію на медичну практику серії АГ № 602742, видану Міністерством охорони здоров’я України 06.09.2011 року. (а.с. 13-16)

Проте, в порушення положень ст. 168 Податкового кодексу України, Калинівська центральна районна лікарня не сплачує до міського бюджету податок на доходи фізичних осіб з грудня 2016 року.

Як встановлено судом Калинівська міська рада звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Калинівської центральної районної лікарні, Калинівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Калинівська районна рада з позовом про:

- визнання протиправними дій Калинівської центральної районної лікарні та стягнути на користь Калинівської міської ради 1 506 893,14 грн. як суму заборгованості по перерахуванню ПДФО;

- визнання протиправною бездіяльності Калинівської об'єднаної державної податкової інспекції та зобов'язання відповідно до Податкового кодексу України стягнути суму штрафних санкцій з Калинівської центральної районної лікарні за порушення правил перерахування податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2017 року у справі 802/610/17-а провадження у справі за позовом Калинівської міської ради до Калинівської центральної районної лікарні в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Калинівської районної центральної районної лікарні та стягнення на користь Калинівської міської ради 1506893,14 грн. як суму заборгованості по перерахуванню ПДФО закрито з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. В ухвалі позивачу роз'яснено, що спір підлягає вирішенню в порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2017 року у справі 802/610/17-а в задоволенні позовних вимог Калинівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Калинівської об'єднаної державної податкової інспекції та зобов'язання відповідно до Податкового кодексу України стягнути суму штрафних санкцій з Калинівської центральної районної лікарні за порушення правил перерахування податку на доходи фізичних осіб відмовлено.

При цьому, у зазначеній постанові суд зробив наступні висновки. ПДФО підлягає сплаті до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або орендованих приміщень (будівель) в різних регіонах України, в яких працюють наймані працівники такого суб'єкта господарювання, незважаючи на відсутність у такого суб'єкта господарювання відокремлених структурних підрозділів. У разі зміни місцезнаходження, пов'язаного зі зміною адміністративного району, суб'єкт господарювання до закінчення поточного бюджетного року сплачує ПДФО та подає податковий розрахунок за ф. № 1ДФ за попереднім місцезнаходженням.

Звертаючись з позовом до господарського суду позивач наголошує, що порушення Калинівською центральною районною лікарнею податкового законодавства призводить до значних втрат міського бюджету, що в свою чергу ставить під загрозу фінансування соціальних виплат та заробітної плати працівникам бюджетної сфери міста та може призвести до соціальної напруги у суспільстві.

З урахуванням встановлених обставин, суд враховує наступне.

За змістом ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.(ст.93 ЦК України)

Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) до бюджету передбачено ст. 168 ПКУ, відповідно до якої ПДФО, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-УІ із змінами та доповненнями (далі - БКУ). Відповідно до п. 2 ст. 64 БКУ ПДФО, який сплачується податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах ПДФО, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.

Підпунктом 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 ПКУ передбачено, що суми ПДФО нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов'язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати ПДФО відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів ( п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 ).

Так, п.п. 7.1 п. 7 Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі. Відповідно до п.п. 10.13 п. 10 Порядку у разі зміни місцезнаходження суб'єкта господарювання - платника податків сплата визначених законодавством податків і зборів після такої реєстрації здійснюється таким платником податків за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду.

До закінчення року платник податків обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) - з ознакою того, що він є платником податків з наступного року.

З наведеного слідує, що податок на доходи фізичних підлягає сплаті Калинівською центральною районною лікарнею до місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або орендованих приміщень (будівель), в яких працюють наймані працівники Калинівської центральної районної лікарні, тобто до бюджету м. Калинівки.

Аналогічні висновки наведені в листах Головного управління ДФС у Вінницькій області № 2576/9/02-32-13-01 від 07.12.2016р., № 3910/9/02-32-13-08 від 01.08.2017р. (а.с. 35-40)

Оцінюючи подані докази, виходячи з правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа, передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Зазначений у ст. 16 ЦК України перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з положень ст. ст. 12, 21 Господарського процесуального кодексу України спір в даній справі, як по предмету спору, так і за суб’єктним складом підлягає розгляду в господарських судах.

Водночас, правовідносини, що склалися між сторонами є податковими, і регулюються саме податковим законодавством.

За змістом ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що спір між сторонами не випливає з господарських відносин, і відповідно до них не може бути застосовано цивільне законодавство.

Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом позивача.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Повне рішення складено 14 листопада 2017 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи