Постанова № 70224175, 09.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 року Справа № 910/2581/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Могил С.К., Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 р.у справі№910/2581/17господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг"до1)Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"простягнення пені та 3% річних

за участю представників від: позивачаОмельченко О.О.,відповідача-1Ткаченко С.В.;відповідача -2Не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (надалі - ТОВ "Метінвест Холдинг", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (надалі - ПАТ "ДМК", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (надалі - ТОВ "Метінвест-СМЦ", відповідач-2) про стягнення 1 020 383 912,91 грн., з яких 948 108 571,05 грн. пені та 72 275 341,86 грн. 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати товару за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 р.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути з відповідачів 1 026 926 019,40 грн., з яких 954 125 270,94 грн. пені та 72 800 748,45 грн. 3% річних.

У подальшому в ході розгляду справи місцевим господарським судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог до ТОВ "Метінвест-СМЦ", відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути з відповідача - 1 954 125 270,94 грн пені, 72 800 748,45 грн. 3% річних, а також стягнути 5 000,00 грн. 3% річних з відповідача-2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2017 р. (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "ДМК" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" 470 023 388,98 грн. пені, 35 961 521,04 грн. 3 % річних та 117 846,72 грн. витрат по сплаті судового збору; стягнуто з ТОВ "Метінвест-СМЦ" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" 5 000,00 грн. 3 % річних. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 р. (судді: А.О. Мальченко, Г.А. Жук, С.Я. Дикунська) рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2017 р. у справі №910/2581/17 скасовано частково, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 470 023 388 (чотириста сімдесят мільйонів двадцять три тисячі триста вісімдесят вісім) грн 98 коп. пені, 35 956 521 (тридцять п'ять мільйонів дев'ятсот п'ятдесят шість тисяч п'ятсот двадцять одну) грн. 04 коп. 3 % річних та 118 250 (сто вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 58 коп. витрат по сплаті судового збору. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. 3 % річних та 1 (одну) грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовити".

Не погоджуючись із рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 29.12.2010 р. між ТОВ "Метінвест Холдинг" (у тексті договору - постачальник) та ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", яке в подальшому було перейменоване на ПАТ "ДМК" (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №ГРД-01/10-5000 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця залізорудний концентрат, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього (п. 1.1 договору).

Поставка товару здійснюється протягом відповідних контрактних періодів, якими за визначенням п. 2.2 договору є періоди, протягом яких ціна товару в доларовому еквіваленті, встановлена у відповідності з п. 5.3 даного договору, залишається незмінною. Контрактний період за даним договором складає 1 квартал.

Об'єми та графіки поставок погоджені сторонами в п. 4.1 договору.

Пунктом 2.4 договору сторони передбачили, що об'єм поставки товару у контрактний період - це сукупність щомісячних обсягів поставки товару (зазначених у п. 4.1 даного договору) в місяцях, що входять у певний контрактний період та погодили обсяги поставки товару в кожний конкретний контрактний період.

Відповідно до п. 4.2 договору поставка товару по даному договору здійснюється на умовах FCA - станції Придніпровської залізниці (Інкотермс 2000) у відповідності із даним договором. Поставка товару здійснюється по узгодженим сторонами реквізитам вантажоодержувача, зазначеним покупцем у заявках, оформлених відповідно п. 4.4 даного договору.

Згідно з п. 4.7 договору датою поставки вважається дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній квитанції (квитанції про приймання вантажу на маршрут чи групу вагонів).

Відповідно до п. 5.1 договору ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) та зазначається у специфікаціях.

Згідно з п. 13.7 договору даний договір вступає в силу з 01 січня 2011 року та діє до 31 грудня 2015 року.

Специфікаціями №№ 8 - 18 до договору поставки сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 р. по 30.06.2015 р.), умови та строки його поставки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, спір між сторонами в частині вимог ТОВ "Метінвест Холдинг" до ПАТ "ДМК" та ТОВ "Метінвест-СМЦ" про стягнення заборгованості за договором поставки №ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 р., а також пені та 3% річних, нарахованих станом на 19.01.2016 р., був розглянутий судом у справі №910/2031/16.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/2031/16 змінено, стягнуто з ПАТ "ДМК" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" основний борг у сумі 2 565 675 769,84 грн., пеню у сумі 437 385 554,08 грн., 3 % річних у сумі 155 395 326,15 грн.; стягнуто з ТОВ "Метінвест-СМЦ" на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" основний борг у сумі 20 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

З огляду на те, що з моменту звернення позивача до суду (09.02.2016 р.) до моменту набрання рішенням суду у справі №910/2031/16 законної сили (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 р.) відповідач-1 заборгованість за поставлений товар не сплатив, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення пені та 3% річних за вказаний період, а саме, з 09.02.2016 р. по 28.07.2016 р.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що нарахування позивачем 3% річних та пені на суму заборгованості з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення є безпідставним, оскільки прострочена сума за договором є доведеною, її розмір встановлено за рішенням суду у справі №910/2031/16 у розмірі 2 565 675 769,84 грн.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога про стягнення пені заявлена позивачем у межах строку позовної давності, а умови договору свідчать про погодження сторонами іншого строку за який може нараховуватися пеня, що повністю узгоджується з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України.

Апеляційний господарський суд змінив частково рішення суду першої інстанцій, а саме, в частині перерахунку 3% річних.

Вищий господарський суд України не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тобто, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

У справі, яка розглядається, сторони у пункті 8.3 договору поставки врегулювали відносини щодо розміру й терміну сплати пені за несвоєчасну оплату поставленого товару, а саме сторони погодили, що пеня нараховується за весь період прострочки аж до фактичного моменту оплати, тобто шестимісячний строк позовної давності, встановлений у ч.6 ст.232 ГК України не застосовується. Крім іншого, цей пункт договору повністю відповідає положенням частини шостої статті 231 ГК.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, суди не звернули уваги на те, якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог).

Обов'язок кредитора виставити коригувальні рахунки має місце, якщо прострочення боржника не настає і він добровільно сплачує вартість поставленого товару у строк, встановлений договором. Якщо внаслідок прострочення боржника кредитор звертається до суду, то в такому випадку чітко неможливо визначити дату платежу (день фактичної оплати, виконання рішення суду) і, відповідно, внаслідок невиставлення коригувальних рахунків кредитор у розумінні статті 613 ЦК України не вважається таким, що прострочив (прострочення кредитора).

Враховуючи викладене, а також не з'ясування судами попередніх інстанцій правовідносин сторін, суми грошового зобов'язання на підставі яких розраховані вимоги та положення вищенаведеного законодавства, колегія суддів вважає, що справа підлягає направленню на новий розгляд.

З огляду на те, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає про наявність підстав для часткового скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення скарги із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2017 р. справі № 910/2581/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий - суддя Б.М. Грек

Судді С.К. Могил

В.В. Палій