Постанова № 70224157, 11.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 916/1651/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиПершого заступника військового прокурора Південного регіону України, м. Одесана постановуОдеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 рокуу справі господарського суду Одеської областіза позовомОдеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, м. Київ; 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, м. ОдесадоЛиманської районної державної адміністрації Одеської області, смт. Доброслав, Одеська обл.за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. ОСОБА_4, с. Красносілка, Одеська обл.; 2. ОСОБА_5, с. Красносілка, Одеська обл.; 3. ОСОБА_6, с. Красносілка, Одеська обл.; 4. ОСОБА_7, с. Крижанівка, Одеська обл.; 5. ОСОБА_8, смт. Комінтернівське, Одеська обл.; 6. ОСОБА_9, с. Крижанівка, Одеська обл.провизнання незаконним та скасування розпорядження

за участю представників

прокуратури: Яговдік С.М.,

позивача-1: Тєплов Є.О.,

позивача-2: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи-1: не з'явився,

третьої особи-2: не з'явився,

третьої особи-3: не з'явився,

третьої особи-4: не з'явився,

третьої особи-5: не з'явився,

третьої особи-6: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі за текстом - КЕВ м. Одеса) до господарського суду Одеської області з позовом до Комінтернівської (Лиманської) районної державної адміністрації Одеської області (далі за текстом - Комінтернівська РДА Одеської області) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Комінтернівської РДА Одеської області від 11.03.2004 року № 201 "Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_5 та іншим згідно Додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2013 року залучено до участі у справі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2016 року залучено до участі у справі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.12.2016 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельними ділянками і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 27.12.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідачем та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача-1 просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 27.12.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Учасників судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач-2, відповідач та треті особи не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-1 приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2004 року головою Комінтернівської РДА Одеської області прийнято розпорядження № 201 "Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_6, ОСОБА_5 та іншим згідно Додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради", яким затверджено проект відведення земельних ділянок громадянам України ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Красносільської сільської ради; передано зазначеним громадянам земельні ділянки площею по 1,0 га, загальною площею 4,0 га, ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження інженером ДП "Одеського інституту землеустрою" Пєку П.Х. 08.06.2004 року складено Акти встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_6, а 16.11.2004 року цим громадянам видано Державні акти на право власності на земельну ділянку, зокрема, на земельні ділянки: НОМЕР_5 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_1; НОМЕР_6 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, НОМЕР_7 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_3; НОМЕР_8 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_4 у межах згідно з планом, що розташовані на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

Разом з тим, у 1983 році виконавчим комітетом Комінтернівської районної Ради народних депутатів Чабанській квартирно-експлуатаційній частині видано Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_9, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35, відповідно до якого за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною як за землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 4 382,6 га землі в межах згідно плану землекористування.

За результатами проведеної у даній справі комплексної судової земельно-технічної експертизи у Висновку експерта № 193/16 від 10.08.2016 року встановлено, що земельні ділянки, які надані у власність громадянам, а саме: ОСОБА_4 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004 року серії НОМЕР_10, виданого Комінтернівською РДА, кадастровий номер НОМЕР_2; ОСОБА_5 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004 року серії НОМЕР_11, виданого Комінтернівською РДА, кадастровий номер НОМЕР_1; ОСОБА_12 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004 року серії НОМЕР_12, виданого Комінтернівською РДА, кадастровий номер НОМЕР_3; ОСОБА_6 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004 року серії НОМЕР_13, виданого Комінтернівською РДА, кадастровий номер НОМЕР_4, розташовані (перебувають) у межах Державного акта на право користування серія НОМЕР_14 від 1983 року, виданого Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, в межах земельної ділянки військового містечка Красносілка-10, розташованого на території Красносільскої сільської ради.

Прокурор, звернувшись до господарського суду з позовом, свої вимоги обґрунтував тим, що оскаржуване розпорядження голови Комінтернівської РДА Одеської області № 201 від 11.03.2004 року прийнято з перевищенням повноважень щодо земельних ділянок, які належать до земель оборони, а тому є протиправним та порушує право державної власності на землю, спричиняє шкоду інтересам держави внаслідок незаконного вилучення земель державної власності, зокрема, Міністерства оборони України як органу уповноваженого на управління державним майном; крім того, оспорюваним розпорядженням в порушення законодавчої заборони на передачу земель оборони в комунальну власність здійснено віднесення цих земель до земель комунальної власності Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, чим порушено право КЕВ м. Одеси на постійне користування нею на підставі Державного акта серії НОМЕР_9 від 1983 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій з посиланням на положення ст. ст. 13, 19 Конституції України, рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування, практику Верховного Суду України та правові позиції Європейського суду з прав людини виходили з того, що розпорядження голови Комінтернівської РДА Одеської області від 11.03.2004 року № 201 "Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_6, ОСОБА_5 та іншим згідно Додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а, отже, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватись за нормами цивільного законодавства.

За таких обставин, господарські суди дійшли висновків, що обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки у разі задоволення позову з даними вимогами право користування земельною ділянкою не припиняється, у зв'язку з чим позов, предметом якого є лише розпорядження відповідача, не може бути задоволений.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

Так, в силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад, окремих осіб чи держави в особі уповноважених органів державної влади він може бути скасований у судовому порядку.

Господарські суди попередніх інстанцій, встановивши факт прийняття оскаржуваного розпорядження з перевищенням компетенції з порушенням законодавчої заборони на передачу у комунальну власність земель оборони, що призвело до порушення прав та інтересів держави на землі оборони, дійшли висновків, що обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки у разі задоволення позову з даними вимогами право користування земельною ділянкою, яке виникло на підставі правовстановлюючого документу, не припиняється, з огляду на що у задоволенні позову відмовлено.

В той же час, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що господарські суди попередніх інстанцій помилково витлумачили правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 19.10.2016 року у справі № 916/187/15-г та від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14, яка сформована за результатами розгляду адміністративної справи, і не врахували правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2510цс15, яку прийнято на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, зокрема, те, що з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

З огляду на вищезазначене, висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що встановлений законом спосіб захисту не призведе до відновлення порушеного права не можна визнати законними та обгрунтованими.

Також, апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у позові з вищезазначених підстав, вказав на те, що ним враховано правову позицію, викладену в численних рішеннях Європейського суду з прав людини, однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що судом апеляційної інстанції в постанові зроблено посилання на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Об'єднаного королівства Великобританії і Північної Ірландії", однак при цьому суд не застосував, а лише процитував їх принципи, не навівши в постанові власних висновків щодо додержання критеріїв непропорційного втручання держави в право власності інших осіб, зокрема, не перевіривши чи нестимуть такі особи індивідуальний надмірний тягар внаслідок витребування з їх власності земельної ділянки і з огляду на те, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель і з державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (у разі її встановлення судом) рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вищевикладене не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних правовідносин сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга першого заступника військового прокурора Південного регіону України підлягає задоволенню, а постанова Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року та рішення господарського суду Одеської області від 27.12.2016 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 27.12.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року у справі № 916/1651/13 - скасувати.

3. Справу № 916/1651/13 направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак