Рішення № 70222756, 06.11.2017, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5835/13-ц

2/310/159/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 треті особи: реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобовязання здійснити дії, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію державного акту, зобовязання здійснити дії в якому просив: визнати незаконним та скасувати п.п. 5, 5.59 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №41 від 25.02.2010 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК №913496 від 29.07.2010 на земельну ділянку площею 0,0613 га., виданий на ім'я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в місті Бердянську по вул. Сибірякова, 29-в в м. Бердянську Запорізької області, вартістю 32164,11 грн.; скасувати запис про державну реєстрацію державного акту на право власності на землю серії ЯК №913496 по вул. Сибірякова, 29-в в м. Бердянську, виданого на ім’я ОСОБА_1, запис №011026500875 від 29.07.2010, кадастровий номер 2310400000:08:007:0351; зобов’язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку вартістю 32164,11 грн., площею 0,0613 га, яка знаходиться по вул. Сибірякова, 29-в в м. Бердянську Запорізької області, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК №913496 виданого ОСОБА_1, територіальній громаді м. Бердянськ.

У подальшому прокурор подав уточнюючий позов до Бердянської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобовязання здійснити дії, витребування земельної ділянки в якому просив визнати незаконним та скасувати п.5.5.59 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №41 від 25.02.2010 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК №913496 від 29.07.2010 на земельну ділянку площею 0,0613 га., виданого на ім'я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в місті Бердянську по вул. Сибірякова, 29-в в м. Бердянську Запорізької області, вартістю 32164,11 грн. Зобов’язати Управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати запис у Поземельній книзі на земельну ділянку по вул. Сибірякова,29-в у м. Бердянську Запорізької області, 2310400000:08:007:0351. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельну ділянку вартістю 32164,11 грн., площею 0,0613 га., яка знаходиться по вул. Сибірякова,29-в у м. Бердянську Запорізької області, кадастровий номер 2310400000:08:007:0351 та передати її територіальній громаді м. Бердянськ.

У останньому уточнюючому позові керівник Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави заявив вимоги до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 треті особи: реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобовязання здійснити дії, витребування земельної ділянки в якому зазначив, що прокурорською перевіркою встановлено порушення земельного, водного законодавства, а також законодавства про містобудівну діяльність при наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_1 Так, Бердянською міською радою 25.02.2010 року прийнято рішення №41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», п. 5. 5.59 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0613 га., розташовану за адресою: вул. Сибірякова, 29-в для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. На підставі зазначеного рішення 29.07.2010 року за ОСОБА_1 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026500875 державного акту на право власності серії ЯК №913496 на зазначену земельну ділянку кадастровий номер 2130400000:08:007:0351. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.11.2013 року вказана земельна ділянка знаходиться у спільній власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, державний акт на землю від 29.07.2010 ЯК №913196, кадастровий номер 2130400000:08:007:0351.

Проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства. Так, згідно з положеннями ст. 51 ЗК України спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок вказаної категорії підлягають обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації. Але зазначена вимога виконана не була, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено без проведення зазначеної експертизи.

Крім того, позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки 01.06.2010 були відкликані управлінням Держкомзему у м. Бердянськ у зв'язку з виявленими Головним управлінням Держкомзему за участю управління Держземінспекції порушеннями вимог чинного законодавства. Також, 16.04.2010 головою Запорізької обласної державної адміністрації видано розпорядження №101, пунктом 14.4 якого зазначено, що Бердянській міській раді необхідно скасувати висновки управління архітектури та містобудування Бердянської міської ради, надані з 20.05.2009 року, стосовно відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво на територіях рекреаційного призначення. Пунктом 16.5 вказаного розпорядження зазначено, що Бердянській міській раді до 15.05.2010 року необхідно привести у відповідність з вимогами чинного земельного законодавства рішення, що були прийняті з порушеннями земельного законодавства. На виконання вказаного розпорядження управлінням архітектури та земельних відносин були відкликані висновки щодо погодження землевпорядної документації, зареєстровані в управлінні, про що 22.03.2011 р. було направлено відповідного листа до управління Держкомзему у м. Бердянськ. Вказаним листом відкликано висновок №222-02/10, виданий управлінням архітектури та земельних відносин стосовно відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво ОСОБА_1

Також, згідно зі ст. 88 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Відповідно до вимог ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, остання знаходиться в межах міста Бердянська, на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Крім того, відповідно до листа Управління Держземагенства у Бердянському районі №0569/01-23 від 19.02.2014 спірна земельна ділянка розташована на відстані 102 метрів від урізу води Азовського моря.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України від 05.11.2004 року №434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, відсутність у проектах землеустрою урахування відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Згідно з положеннями ст. 59 Земельного кодексу України, ст. 85 Водного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Виходячи з наведених норм закону спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність.

Крім того, спірним рішенням міської ради порушено вимоги містобудівного законодавства.

Так, відповідно до ст. ст. 12, 19 Закону України «Про планування та забудову території», який діяв на момент надання земельної ділянки у власність, Генеральним планом населеного пункту визначаються, крім іншого, потреби в територіях для забудови та іншого використання; потреба у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій.

Статтею 19 даного Закону передбачено, що на території населеного пункту відповідною радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб.

Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів або місцевих правилах забудови.

Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, враховується при розробленні землевпорядної документації.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми законодавства, забудова та використання території населених пунктів повинні відповідати Генеральному плану відповідного населеного пункту.

Аналогічні норми зазначені і в ст.ст. 1, 16, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який діє на цей час.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

В той же час, відповідно до інформації виконавчого комітету Бердянської міської ради від 15.05.2013 з посиланням на Генеральний план м. Бердянська, затверджений рішенням Бердянської міської ради № 8 від 25.06.2009, земельна ділянка по вул. Сибірякова, 29-в розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку.

Крім того, відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктів, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Статтями 48, 52 Земельного кодексу України забороняються передача земельних ділянок оздоровчого призначення у власність і надання у користування громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Однак, у порушення вищенаведених норм законодавства та Генерального плану міста Бердянська, спірним рішенням Бердянської міської ради ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, Бердянською міською радою при прийнятті п.5.59 рішення № 41 від 25.02.2010 порушено вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства, що вказує на протиправність дій міської ради, а тому зазначене рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

У зв'язку з наведеним є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 незаконно набула і у подальшому незаконно відчужила на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку №29-в по вул. Сибірякова в місті Бердянську, яка підлягає витребуванню на користь територіальної громади міста Бердянська на підставі ст. 388 ЦК України.

Вважав, що прокуратурою не пропущено строк позовної давності виходячи з наступного.

З приводу застосування норм п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України та п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» Верховним Судом України висловлено декілька правових позицій, які містяться у постановах від 16.09.2015 у справі № 6-68цс 15 та від 16.12.2015 у справі № 6-251 Оце 15. Так, у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15 зазначено, що Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу».

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510 цс 15 Верховний Суд України конкретизував випадки, до яких застосовується попередня його постанова у справі № 6-68цс15 та зазначив, що вказана правова позиція стосувалася спірних правовідносин, які виникають із оскарження державою правових актів органів державної влади, та ґрунтувалася на тому, що держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

У випадку коли вимоги прокурора обґрунтовуються порушенням права власності на землю з боку органу місцевого самоврядування, а не державного органу правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15 в частині норм пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не підлягає застосуванню.

З аналізу наведеної практики Верховного Суду України вбачається, що у разі звернення прокурора з позовом до органу місцевого самоврядування, яким здійснено незаконне розпорядження землею, на позовні вимоги, визначені у п. 4 ч.1 ст. 268 ЦК України (про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право), позовна давність не поширюється.

З урахуванням уточнюючих позовів просив визнати незаконним та скасувати п.5.59 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №41 від 25.02.2010 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК №913496 від 29.07.2010 на земельну ділянку площею 0,0613 га., виданого на ім'я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в місті Бердянську по вул. Сибірякова, 29-в в м. Бердянську Запорізької області, вартістю 32 164,11 грн.

Зобов’язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку вартістю 32164,11 грн., площею 0,0613 га, яка знаходиться по вул. Сибірякова,29-в в м. Бердянську Запорізької області, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК №913496 виданого ОСОБА_1, територіальній громаді м. Бердянськ.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) земельну ділянку вартістю 32164,11 грн., площею 0,0613 га., яка знаходиться по вул. Сибірякова,29-в у м. Бердянськ Запорізької області, кадастровий номер 2310400000:08:007:0351 та передати її територіальній громаді м. Бердянськ.

Ухвалою судді Бердянського міськрайонного суду від 17.10.2016 року до участі по справі в якості третьої особи залучено Управління Держгеокадасту у Бердянському районі Запорізької області (том 3 а.с. 49).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 09.10.2017 року позов керівника Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, Управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області в частині пункту 4 прохальної частини позовної заяви від 07.06.2013 року про скасування запису про державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку та пункту 3 прохальної частини уточнюючої позовної заяви від 29.11.2013 року про зобовязання Управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати запис у поземельній книзі залишено без розгляду (т.3 а.с. 217).

У додаткових письмових поясненнях та в судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовних заявах. Додатково зазначив, що закон пов’язує початок перебігу позовної давності не з моменту поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моменту обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв’язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. Прокурором було опротестовано оспорюване рішення з інших правових підстав, ніж ті, на яких ґрунтується позов. У зв’язку з відхиленням протесту, прокурор у липні 2010 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду щодо скасування спірних пунктів рішення. Постановою зазначеного суду від 09.12.2010 року в задоволенні позову відмовлено. Вважав, що зверненням прокурора до адміністративного суду з позовом було перервано строк позовної давності в спірних правовідносинах і він почав відраховуватися спочатку з дати постановлення рішення 09.12.2010 року на підставі ст. 264 ЦК України. Крім того, за ст. 261 ЦК України строк позовної давності обчислюється з моменту обізнаності саме про наявність тих порушень законодавства, які прокурор визначає як підставу позову. Про наявність порушень прокурор дізнався з акту перевірки Державної інспекції сільського господарства у Запорізькій області від 08.05.2013 року, яка була ініційована прокурором відповідно до ЗУ «Про прокуратуру», який передбачав наявність у органів прокуратури функцій нагляду за додержанням та застосування законів. Саме з цієї дати необхідно обчислювати строк позовної давності у разі незастосування до спірних правовідносин ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства». Вважав, що прокурор звернувся з позовом до суду в межах строку позовної давності. Разом з тим, у додаткових поясненнях прокурор вважав поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом, оскільки він був пропущений з поважних причин, а саме: зміни в законодавстві, яке регулює спірні правовідносини, а також законодавство, яке визначає строки позовної давності за позовами про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування; великий обсяг земельних ділянок, які передавались згідно рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року з порушенням вимог законодавства; об’єктивної обізнаності прокурора про існування порушень лише за результатами Акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року.

Представник Бердянської міської ради в письмових запереченнях та в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і пояснив суду, що на момент винесення оспорюваного рішення законодавством було врегульовано питання щодо встановлення прибережних захисних смуг в містах, де протягом десятиліть склалися певні умови забудови, та використання об’єктів, які потрапили до прибережних захисних смуг після їх встановлення. Так, частина 5 ст. 88 ВК України передбачає, що в межах міст обов’язково враховується містобудівна документація, а п. 10 «Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них» передбачено, що в межах міст обов’язково враховуються конкретні умови забудови. Розгляд, погодження, затвердження проектів землеустрою та передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулись відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Підтримав письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави в частині визнання незаконним та скасування пункту 5.59 рішення Бердянської міської ради від 25.02.2010 № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, подала заяву про розгляд справи в її відсутності (том 3 а.с. 132). Проти задоволення позовних вимог заперечує, просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з’явились без поважних причин, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У письмових поясненнях та в судовому засіданні представник ОСОБА_2 – ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала, просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності, який пропущено прокурором без поважних причин. Також зазначила, що спірна земельна ділянка не перебуває в прибережній зоні, позивач невірно визначив статус земельної ділянки, оскільки на теперішній час земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, але на час виділення ОСОБА_1 вона відносилася до земель житлової та громадської забудови. Позовні вимоги прокурора суперечать ст.ст. 140,143 ЗК України та нормам міжнародного права. Спірна земельна ділянка виділена відповідно до вимог діючого законодавства. ОСОБА_1 спірну земельну ділянку продала ОСОБА_2, ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу і прокурор не має права витребувати її у відповідачів, оскільки останні є добросовісними набувачами, а прокурор не є власником.

Представники реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції, управління Держгеокадастру в Бердянському районі Запорізької області в судове засідання не з’явились без поважних причин.

З’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 50, 51, 52 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.

Набуття права на землю громадянами України здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель держаної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання її у користування.

Згідно ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою .

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає після державної реєстрації цього права і посвідчується державним актом.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав громадян; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов’язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Судом встановлено, що Бердянською міською радою 25.02.2010 року прийнято рішення №41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», п. 5, 5.59 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0613 га., розташовану за адресою: вул. Сибірякова, 29-в для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації (т.1, а.с.12).

На підставі зазначеного рішення 29.07.2010 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 913496, кадастровий номер якої 2130400000:08:007:0351, а також проведена державна реєстрація цього державного акту за реєстраційним номером 011026500875 (т.1, а.с.13).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28.04.2013 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.2,а.с.20). Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.11.2013 року вказана земельна ділянка знаходиться у спільній власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.1,а.с.123-127).

У листі виконавчого комітету Бердянської міської ради №05-2886/37 від 15.05.2013 р. зазначено, що на підставі проведеного містобудівного аналізу, згідно з Генеральним планом міста Бердянська, який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25.06.2009 р. №8 встановлено, що спірна земельна ділянка по вул. Сибірякова,29-в в м. Бердянську, розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку (т.1, а.с.24-25).

Відповідно до копії акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08.05.2013 року Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва, проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об’єкту, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Крім того будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах, згідно п. 3.39 ДБН «Планування і забудова міських і сільських поселень» не допускається (т.1, а.с. 26-30).

Із копії листа виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 04-1567/37 від 20.03.2014 року видно, що згідно Генерального плану міста Бердянська, який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради п’ятого скликання від 25.06.2009р. №8 земельна ділянка, що розташована по вул. Сибірякова,29-в у м. Бердянську, розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку. Також у цьому листі зазначено, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг по місту Бердянську, як на момент прийняття рішення тридцять другої сесії Бердянської міської ради від 10.12.2004р. №11, так і на сьогоднішній день не розроблено і не затверджено. (т.1, а.с.217-218).

Відповідно до листа Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області від 19.02.2014 року відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки по вул. Сибірякова,29-В складає 102 метра (т.1, а.с.200-201).

Згідно ст. 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Частиною 1 ст. 90 ВК України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Однак, у порушення п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 5 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2004 року, при відведенні спірної земельної ділянки не враховано наявність прибережної захисної смуги, хоча вказаним порядком передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

На час прийняття спірного рішення Бердянської міської ради було наявне рішення Бердянської міської ради №11 від 10.12.2004 р., яким була встановлена 40-метрова прибережна захисна смуга вздовж Азовського моря в межах міста Бердянська (т.1, а.с.144), але вказане рішення було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року (т.1а.с., 198-199), тому воно є недійсним і не породжує жодних правових наслідків з моменту його прийняття.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутність у проекті землеустрою урахування відповідно до ст. 60 ЗК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із ч.2 ст. 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Діючим законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, ст. 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта ст. 59 ЗК України).

Таким чином, за змістом зазначених правових норм землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60-62 ЗК України та ст.ст.1,88-90 ВК України.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року №434.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 24.12.2014р. у справі №6-206цс14.

Згідно ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, всупереч ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», та ч. 9 ст. 118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов’язкова державна експертиза землевпорядної документації при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 проведена не була, грубо чином порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З урахуванням вищезазначеного, передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі п. 5.59 рішення сімдесят дев’ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області № 41 від 25.02.2010 року відбулася з порушенням вимог закону, а тому п. 5.59 вказаного рішення є незаконним.

За таких обставин державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №913496 від 29.07.2010 року видано ОСОБА_1 без належної правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 28.04.2011 року було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на земельну ділянку по вул. Сибірякова,29-в у м. Бердянську (т.2 а.с.20, т.3 а.с. 123-127).

Цивільній кодекс України передбачає засади захисту права власності. Зокрема, за ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215,216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Враховуючи зазначене, вимоги прокурора про витребування з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки по вул. по вул. Сибірякова,29-в у м. Бердянську є обґрунтованими.

Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з 1 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Таким чином, існують підстави для повернення земельної ділянки територіальній громаді м. Бердянську.

Щодо позовних вимог про зобовязання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку вартістю 32164,11 грн., площею 0,0613 га, яка знаходиться по вул. Сибірякова, 29-в в м. Бердянську Запорізької області, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК №913496 виданого ОСОБА_1, територіальній громаді м. Бердянськ, суд вважає, що ці вимоги заявлено до ОСОБА_1 безпідставно. Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6, реєстровий номер 876 (том 2 а.с. 2-21), земельна ділянка 29-в по вул. Сибірякова в м. Бердянську перейшла у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Враховуючи, що ОСОБА_1 не є власником спірної земельної ділянки, на неї не може бути покладений обов’язок щодо її повернення.

У постанові від 08 червня 2016 року по цій справі Верховним Судом України висловлена правова позиція про те, що положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначена постанова на підставі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для застосування всіма судами України.

Згідно ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Звертаючись з позовом до суду в інтересах держави прокурор не зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому за ст. 45 ЦПК України він набув статусу позивача. За таких обставин, суду слід визначити з якого часу саме прокурору стало відомо про порушене право.

У судовому засіданні встановлено, що Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області звернувся з позовом до суду по цій справі 07.06.2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

У порядку ст. 267 ЦК України ОСОБА_1, представники ОСОБА_2 та Бердянської міської ради заявили про застосування позовної давності.

Стаття 268 ЦК України до 15.01.2012 року в частині 1, пункті 4 містила норму про те, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, яка згідно підпункту 2 пункту 2 розділу І ЗУ від 20.12.2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» виключена з ч. 1 ст. 268 ЦК України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ прикінцевих та перехідних положень ЗУ від 20.12.2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

У частині 1 та 3 ст. 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Виходячи з викладено, суд вважає, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність.

Судом встановлено, що оспорюване рішення було прийнято Бердянською міською радою 25.02.2010 року.

Згідно ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження) на органи прокуратури покладено обов’язок здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів.

Так, ст. 19 зазначеного закону передбачала, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Статтею 20 ЗУ «Про прокуратуру», яка діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження, передбачалось, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.

У судовому засіданні встановлено, що рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №41 від 25.02.2010 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було прийнято з порушенням вимог закону і про зазначене позивачу було достовірно відомо 20.04.2010 року, оскільки про порушення вимог закону при прийнятті оспорюваного рішення позивач був повідомлений Головним управлінням Дежкомзему у Запорізькій області (т.3, а.с.169).

Крім того, про обізнаність прокурора про порушення діючого законодавства при прийнятті оспорюваного рішення свідчить і протест Бердянського міжрайонного прокурора від 19.05.2010 року в якому зазначено, що п. 5.59 рішення сімдесят дев’ятої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25.06.2009 року №41 є незаконним, суперечить вимогам Земельного кодексу та іншим нормативно-правовим акта, та підлягає скасуванню (а.с.72-73).

Суд не може погодитися з твердженням прокурора про те, що перебіг строку позовної давності слід обчислювати з 08.05.2013 року, оскільки про порушення ст. ст. 84,87,88,90 ВК України та ст. ст. 56,59,60 ЗК України, ст. 9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» він зміг об’єктивно довідатися лише з акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року, оскільки перебіг строку позовної давності слід відраховувати з моменту отримання прокурором документів та матеріалів, необхідних для проведення перевірки, на підставі яких прокурор самостійно повинен зробити висновок про порушення вимог законодавства, або про відсутність такого.

Крім того, із акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року, на яку прокурор посилається як на доказ порушення законодавства при прийнятті оспорюваного рішення видно, що вимога прокуратури Запорізької області та Бердянської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, на підставі яких і була проведена перевірка та складено зазначений акт датована 30.04.2013 року, хоча про порушення вимог закону позивача було повідомлено Головним управлінням Дежкомзему у Запорізькій області 20.04.2010 року (а.с.26-30). Таким чином, прокурор звернувся до Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області про проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства після закінчення строків позовної давності.

Суд не може взяти до уваги твердження прокурора щодо переривання перебігу позовної давності виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

За змістом частини першої статті 118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Пред'явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Згідно з частиною першою статті 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

Так, позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених статтями 108 - 114 ЦПК України. Позовна заява оформлюється з додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, за її подання сплачується судовий збір.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі звернення з позовом до будь-якого суду, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. При цьому слід взяти до уваги, що при звернення з позовом до адміністративного суду ст. 99 КАС України встановлено строки звернення з позовом до суду, а при зверненні до суду загальної юрисдикції встановлені строки позовної давності.

Слід також зауважити, що в постанові ВСУ від 24.05.2017 року по справі 544/525/15-ц зазначено, що не перериває перебіг позовної давності подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Зі змісту постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2010 року вбачається, що позов прокурором було подано з інших матеріально-правових підстав, ніж ті, що зазначені по цій справі.

Таким чином, суд вважає, що звернення прокурора у липні 2010 року з позовом до адміністративного суду не перериває перебіг позовної давності.

Частинами 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Зазначені прокурором причини пропуску строку звернення до суду, а саме: зміни у законодавстві, котрі регулюють спірні відносини, а також у законодавстві, котре визначає строки позовної давності за позовами про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування; великий обсяг земельних ділянок, які передавались згідно рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року з порушенням вимог законодавства про землеустрій, не можливо визнати поважними причинами, оскільки вони є такими, що об’єктивно не перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Також суд вважає, що не є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду зазначення про об’єктивну обізнаністю прокурора про існування порушень законодавства про землеустрій, а також водного та земельного законодавства лише за результатами Акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року. Зазначене твердження суперечить наявним в матеріалах справи письмовим документам. З постанови Запорізького окружного адміністративного суду Запорізької області від 09.12.2010 року (том 1 а.с. 191) вбачається, що прокурору про наявність порушень при прийняті Бердянською міською радою рішення № 41 від 25.02.2010 року стало відомо у квітні 2010 року з результатів перевірки Головного управління Держкомзему у Запорізькій області № 01-01-12.0387 від 15.04.2010 року. На підставі зазначеної інформації прокурором винесений протест № 15/564 від 19.05.2010 року з вимогою про їх скасування. Відповідно про наявність рішення № 41, його незаконність прокурору було відомо ще у квітні 2010 року. На момент звернення з позовом до суду ЗУ «Про прокуратуру» передбачав наявність у органів прокуратури функцій нагляду за додержанням та застосуванням законів, а тому прокурор мав право та зобов’язаний був визначити чи відповідає оспорюване рішення вимогам діючого законодавства. Суд також вважає, що прокурор є кваліфікованим фахівцем в галузі права і може здійснювати аналіз діючого законодавства самостійно, а відповідно не потребує висновків з цього питання інших органів, у тому числі Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області.

Крім того, в судовому засіданні достовірно не встановлено, чи приймав учать прокурор в засіданні сесії 25.02.2010 року, але виходячи з прав та обов’язків Бердянського міжрайонного прокурора, що передбачені ст. 19, 20 ЗУ «Про прокуратуру» та наказу Генерального прокурора України N3гн від 19.09.2005 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» прокурор міг довідатись про порушення закону ще 25.02.2010 року, оскільки він був запрошений на засідання сімдесят дев’ятої сесії Бердянської міської ради V скликання на 25.02.2010 року на якій було прийнято оспорюване рішення (а.с.183-187, 188).

Суд вважає, що за таких обставин прокурор звернувся з позовом до суду після спливу позовної давності і поважні причини пропущення такого в судовому засіданні не встановлені.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову Бердянського міжрайонного прокурора слід відмовити в зв’язку зі спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст. 45,209,212 – 215, 360-7 ЦПК України, ст.ст. 14, 19, 144 Конституції України, ст.ст. 1,4,85, 88, 90 Водного Кодексу України, ст. ст. 12,19,20,21,50,51,52,58-62,84,116,118,123,125,126,152 ЗК України, ст.ст. 5, 215,216,253, 256, 257,261,264,267,268,328,388,387,393, 1212 ЦК України, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», ЗУ «Про прокуратуру», ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Порядком погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок», затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 5 листопада 2004 року № 434, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя