Постанова № 70222095, 13.11.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2-а/243/585/2017

Справа № 243/9146/17

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2017 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Кузнецова В.Р.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з адміністративною позовною заявою до ОСОБА_2 об’єднаного УПФУ Донецької області про визнання протиправними та дискримінаційними дій та зобов’язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в ОСОБА_2 об’єднаному УПФУ Донецької області. До березня 2016 року вона отримувала пенсію, однак з березня 2016 року виплату пенсії їй припинено.

Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними і дискримінаційними та такими, що порушують її конституційні права.

В обґрунтування позовних вимог позивач керується нормами ст. ст. 4, 3, 8, 46, 47, 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тощо.

Просить суд визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати їй пенсії, зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити їй нарахування та виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року, а також звернути постанову до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник, будучи належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явилися, в позовній заяві просили судовий розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Представник відповідача ОСОБА_2 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області – ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності № 12398/12 від 10 квітня 2017 року, у судове засідання не з’явилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у відсутності представника відповідача. В наданих до суду запереченнях заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 відповідач не визнав та зазначив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 01 серпня 2016 року звернулась до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ м. Дзержинська Донецької області та прийняття її на облік по матеріалам пенсійної справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства при взятті на облік та виплаті пенсій внутрішньо переміщеним особам, при формуванні відомостей виплатного періоду кожного місяця проводиться операція щодо обміну даних електронної бази отримувачів пенсій АСОПД/КОМТЕХ з даними Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, отриманої від відповідних органів соціального захисту населення (Управління соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради).

У разі, якщо в базах даних одержувачів пенсій особові рахунки мають особливість із кодом «94», а в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб довідка відкликана, або за наслідками перевірки прийнято рішення про невідповідність відомостей про місце проживання, тощо, то за результатами електронного обміну з даними Єдиної інформаційної бази в електронних пенсійних справах АСОПД/КОМТЕХ особливість змінюється на «Переселенець не зареєстрований» (код 93) та нарахування таких пенсій з наступного місяця не провадиться.

Розпорядженням ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 15 вересня 2016 року за заявою позивачки пенсійну справу взято на облік з особливістю переселенець не зареєстрований, та одночасно нараховано суму заборгованості з 01 березня 2016 року. 04 серпня 2016 року ОСОБА_2 об’єднаним УПФУ направлено запит до УСЗН ОСОБА_2 міської ради стосовно здійснення перевірки місця мешкання зазначеного у довідці внутрішньо переміщеної особи. 06.09.2016 року та 10.10.2017 року до управління надійшли рішення комісії про припинення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 10 від 06.09.2016 та № 65 від 10.10.2017 року про відмову у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1

Законність рішення «Про припинення виплати пенсію позивачці обґрунтовуємо наступними законодавчими актами:

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Як вбачається із наведеної норми, перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету міністрів України № 365 від 08.06.2016 року затверджено "Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування". Пунктом 14 цього порядку визначено, що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийняте відповідне рішення, а у випадках передбачених підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку - з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом із тим, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Крім того, при винесенні рішення щодо стягнення з відповідача судового збору Слов'янське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області звертає увагу суду на наступне:

З 01 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII, яким частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір» доповнено пунктом 18 та звільнено Пенсійний Фонд від сплати судового збору з 01.01.2017 року.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, з огляду на те, що жодна з осіб, які беруть участь у справі, не прибула у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного УПФУ Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, що не оспорюється відповідачем.

Згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 виданою УСЗН ОСОБА_2 районної державної адміністрації 28 липня 2016 року, ОСОБА_1 було взято на облік як особу, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1, зареєстроване фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).

01 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про запит пенсійної справи з ПФУ м. Дзержинськ Донецької області та прийняття її на облік по матеріалам пенсійної справи.

Розпорядженням ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 15 серпня 2016 року за заявою позивачки пенсійну справу взято на облік з особливістю переселенець не зареєстрований, та одночасно нараховано до виплати суму заборгованості з 01 березня 2016 року.

Згідно із довідкою відповідача про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, фактично, пенсія позивачці була виплачена до лютого 2016 року включно, а з 01 березня 2016 року виплата пенсії була припинена.

Таким чином, судом з достовірністю встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є пенсіонером, з 28 липня 2016 року перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, її зареєстроване фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку у відповідача відповідно до розпорядження відповідача від 15 серпня 2016 року. З 01 березня 2016 року відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_1

04 серпня 2016 року ОСОБА_2 об’єднаним УПФУ направлено запит до УСЗН ОСОБА_2 міської ради стосовно здійснення перевірки місця мешкання зазначеного у довідці внутрішньо переміщеної особи. 06.09.2016 року та 10.10.2017 року до управління надійшли рішення комісії про припинення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 10 від 06.09.2016 та № 65 від 10.10.2017 року про відмову у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1

Тому спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачці з 01 березня 2016 року.

Суд зазначає, що на момент припинення виплати пенсії позивачеві, довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України № НОМЕР_1 від 28 липня 2016 року не була скасована.

Згідно із статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з’ясування певних обставин, чи не проживання особи за місцем зареєстрованого фактичного місця проживання, на що посилався відповідач у своєму запереченні.

Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно із п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «ОСОБА_3 питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі – Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З приводу викладеного суд звертає увагу, що право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI.

Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії не передбачено.

До того ж відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, його життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, його права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі – Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 року № 816/4505/14, та в силу ст. 2442 КАС України є обов’язковою для всіх судів України.

Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов’язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_4 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати йому.

Верховна ОСОБА_4 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною ОСОБА_4 України не надано.

Також, постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 136, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового соціального страхування», не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії.

Крім того, в Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 18.02.2016 року № 136, зазначено, що порядок отримання, обробки та захисту інформації визначає Мінфін. Верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурними підрозділами Мінфіну.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (пункт 10 Порядку)

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Як встановлено судом із заперечень відповідача, припинення виплати пенсії позивачці було пов’язано саме з перевіркою інформації щодо її фактичного місця проживання.

21 травня 2015 року постановою Верховної ОСОБА_4 України № 462-VIII схвалена Заява Верховної ОСОБА_4 України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов’язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов’язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за його межами.

У 2015-2016 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з 01 травня 2016 року виплати позивачці раніше призначеної пенсії за віком є безпідставним, а тому таку бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_5 пенсії з травня 2016 року слід визнати протиправною.

Суд приходить до висновку, що відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, оскільки жодного рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_5 ним прийнято не було. Доказів які б спростовували такий висновок суду відповідачем не надані.

З урахуванням чого, відповідача слід зобов’язати поновити нарахування та виплату позивачці пенсії починаючи з травня 2016 року.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я,честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті1,3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю,виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в такій бездіяльності відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивачки, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно із діючим законодавством.

Таким чином, аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивачки та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів – у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином суд приходить до переконання, що вимоги позивачки про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць також підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить з ч.1 ст. 94 КАС України, відповідно до якої якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2017 року позивачці було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

З 01 січня 2017 року набув законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким від сплати судового збору під час розгляду справи було звільнено Пенсійний фонд України та його органи. З огляду на викладене, судові витрати у даній справі необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України '' Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Постановою Кабінету Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст. ст. 6, 7, 17-19, 99, 104-106, 159, 161, 162, 256, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 березня 2016 року.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня 2016 року.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині присудження виплати позивачці пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова постановлена та підписана в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_6