Рішення № 70221195, 07.11.2017, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/6786/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.,

за участі секретаря Поварніциної А.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Костянтинівки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради, про визнання батьківства, -

В С Т А Н О В И В :

14 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовною заявою про встановлення батьківства. Вона обґрунтовувала свою заяву тим, що з 2005 року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5. Вони проживали спільно у квартирі №82 в домі №25 по вул. Громова м. Костянтинівка Донецької області, вела з ним спільне господарство. В період сумісного проживання з ОСОБА_5 вона народила сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Факт батьківства ОСОБА_5 визнавав, але народження дитини вона реєструвала самостійно і за її вимогою відділ РАЦС вносив відомості про батька відповідно до вимог ч.1ст.135 Сімейного Кодексу України. В подальшому ОСОБА_5 мав намір змінити запис про народження сина, вказавши його батьком сина ОСОБА_6, але 17 серпня 2014 року помер. З метою встановлення батьківства вона зверталась до Костянтинівського міськрайонного суду із заявою в порядку окремого провадження. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 21.10.2014 року у цивільній справі № 233/5519/14-ц її заява була задоволена і встановлено батьківство ОСОБА_5 відносно їх сина ОСОБА_6. Вказане рішення також було залишено в силі Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2015 року, але за касаційною скаргою відповідачки ці попередні рішення були скасовані згідно Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ лише з огляду на наявність спору про право і її заява була залишена без розгляду. Тому вона звертається до суду із цим позовом на загальних підставах. Визнання батьківства необхідно їй для оформлення прав спадкування після смерті ОСОБА_5 Тому просила визнати батьківство ОСОБА_5 відносно її сина ОСОБА_7, який народився 05.01.2006 року у м. Костянтинівка Донецької області.

У попередньому судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та доповнили, просили також зобов’язати орган РАЦС внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_7 за № 17 від 12 січня 2006 року, зроблений Костянтинівським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції, в графу «Відомості про батька», зазначивши батьком цієї дитини ОСОБА_5, а також видати нове Свідоцтво про народження. Також просили стягнути з відповідачки ОСОБА_4 судові витрати, пов’язані із сплатою судового збору, проїзду до м. Дніпра для проведення судової біологічної експертиза та витрат на правову допомогу в загальній сумі 6299,73 грн.

Відповідачка ОСОБА_4, яка була дружиною рідного брата померлого ОСОБА_5 – ОСОБА_8, який також помер 24.12.2012 року, проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі. Вважала доводи позивачки такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 у цей час підтримувала стосунки з іншими чоловіками і батьківство ОСОБА_5 відносно сина позивачки ОСОБА_7 не доведено. Але, після отримання та ознайомлення із висновками судової генетичної експертизи, фактично погодилась у судовому засіданні, що ОСОБА_7 є сином померлого ОСОБА_5.

Представник відповідачки адвокат ОСОБА_3 проти задоволення позову також заперечував у повному обсязі, у судових дебатах заявив про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 позовної давності у відповідності до ст. 267 ЦК України, оскільки, на його думку, вона сплила.

Представник третьої особи – Органу опіки та піклування Костянтинівської міської ради, у судовому засіданні просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

З’ясувавши вищенаведену позицію сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 2005 року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 Вони проживали спільно у квартирі №82 в домі №25 по вул. Громова м. Костянтинівка Донецької області, вели з ним спільне господарство. В період сумісного проживання з ОСОБА_5 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, запис про батька якого у Книзі реєстрації народжень вчинено за прізвищем заявниці, ім’я та по батькові батька дітей записано за її вказівкою у відповідності до вимог відповідно до ст.135 СК України, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_7 серії І-НО, №038479, виданим 12.01.2006 року Костянтинівським міським відділом РАЦС, а також витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України №00011106414 від 25.12.2012 року (а.с.7-8).

17 серпня 2014 року ОСОБА_5 помер в м. Костянтинівка Донецької області у віці 35 років, актовий запис №942, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-НО, №802965, виданого 20 серпня 2014 року відділом ДРАЦС по місту Костянтинівці реєстраційної служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с.10). Його похованням займалася позивачка ОСОБА_1, що підтверджується наданим нею свідоцтвом про поховання від 20.08.2014 року (а.с.11).

Про походження дитини від ОСОБА_5 суду заявили свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань.

Так, свідок ОСОБА_12 який пояснив, що він працює лікарем акушером-гінекологом у Костянтинівській ЦРЛ. Позивачку ОСОБА_1 він знає давно, оскільки проживає у тому самому будинку, що і вона із матір’ю. Він спостерігав ОСОБА_1 до пологів, та після них, приймав у неї пологи. ОСОБА_5 неодноразово звертався до нього у період вагітності позивачки, особисто відвозив її до лікарні перед пологами, а потім возив до м. Донецька в обласну клініку на консультацію у зв’язку із ускладненнями після пологів. ОСОБА_5 беззаперечно стверджував, що саме він є батьком сина ОСОБА_6.

Малолітній свідок ОСОБА_7, який був допитаний судом у присутності дитячого психолога, пояснив, що вважає своїм батьком ОСОБА_5 Він тривалий час жив разом із ними та піклувався про нього, ходив гуляти, забирав з дитячого садка.

Факт спільного проживання позивачки ОСОБА_1 разом із цивільним чоловіком ОСОБА_5 та сином ОСОБА_6, підтверджують також оглянути судом світлини (а.с.30-33).

Згідно Індивідуальної карти вагітної та породіллі позивачки ОСОБА_1 №76 від 11.07.2005 року, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні, її чоловіком записаний ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який також здавав аналіз крові як батько дитини (а.с.172).

За висновками призначеної за клопотанням відповідачки ОСОБА_4 судової генетичної експертизи № 132 від 12.07.2017 року, проведеної експертами відділення судово-медичної генетики КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР»: відповідно законам успадкування в генотипі дитини присутні тільки такі алелі, які виявляються у біологічної матері та біологічного батька. Молекулярно-генетичним аналізом встановлено: у дитини серед досліджених локусів не виявлено алелів умовно батьківського (не материнського) походження, які б не виявлялись у припустимого батька. Таким чином встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 17 серпня 2014 року, може бути біологічним батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, народженого громадянкою ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5. Вірогідність того, що ОСОБА_5 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв’язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,99999 % (а.с.132-135).

У силу ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За правилом ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Тому суд не враховує під час прийняття рішення показання свідка зі сторони відповідача ОСОБА_15 щодо зустрічей позивачки із іншими чоловіками перед народженням сина, оскільки вони ґрунтуються на суб’єктивній оцінці свідка та повністю спростовуються вищенаведеними належними та допустимими доказами, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні. Крім того, свідок ОСОБА_15 підтвердила що також бачила, як ОСОБА_5 разом з ОСОБА_1 та сином ОСОБА_6 гуляли разом.

Як передбачено ст.128 Сімейного кодексу України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч.3 ст.128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір’ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім’я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч.1 ст.135 СК України).

При цьому суд також враховує як непрямий доказ записи у свідоцтві про народження ОСОБА_7, в якому вказано ім’я та по батькові батька дитини - ОСОБА_16, які збігаються з ініціалами ОСОБА_5 (а.с.7).

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім’я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст.212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Під час судових дебатів по справі, представником відповідачки ОСОБА_3 була зроблена заява про застосування до предмету спору строків позовної давності, передбачених нормами ЦК України.

Але, згідно ч.1 ст.20 Сімейного кодексу України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. Зазначені виключення із загального правила не стосуються заявлених позивачкою вимог. Таким чином, до вимог, що є предметом позовної заяви ОСОБА_1, позовна давність не застосовується.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення батьківства її сина ОСОБА_6 підлягають задоволенню, так само і в частині внесення необхідних змін до актового запису про народження ОСОБА_7.

Щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивачки судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать, у тому числі, витрати на правову допомогу, а також витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Згідно вимог ст.88 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв’язку із задоволенням позову у повному обсязі на користь ОСОБА_1 з відповідачки ОСОБА_4 підлягає сплачений судовий збір у розмірі 487, 20 грн. (а.с.1).

Також, відповідно до ч.1 ст.86 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

За клопотанням відповідачки ОСОБА_4 ухвалою суду від 19 липня 2016 року у справі була призначена судова молекулярно-генетична експертиза, оплату за проведення якої покладено на відповідачку (а.с.93,100).

Позивачка ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_6 за власні кошти виїжджала до м. Дніпро для проведення експертизи, на що нею було потрачено: на проїзд до м. Дніпро – 340 грн. (170+170=340), пересування місцевим транспортом по м. Дніпро – 3 грн. (1,50+1,50=3), та повернення до м. Костянтинівка – 367,13 грн. (205,99+161,14=367,13). Загальна сума витрат, понесених ОСОБА_1 складає 710,13 грн. (340+3+367,13=710,13). Вказані витрати підтверджені документально (а.с.154-160).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_2 з яким уклала Договір про надання правової допомоги (у цивільній справі) від 10.12.2015 року (а.с.17-19). За домовленістю між нею та адвокатом, а також у відповідності з Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», був визначений та узгоджений розмір витрат на оплату правової допомоги, який складає 5102,40 грн., згідно узгодженого сторонами розрахунку (а.с.161). Узгоджена сума була отримана адвокатом ОСОБА_2 згідно розписки від 14.02.2017 року (а.с.162).

Розмір витрат на правову допомогу, понесених позивачкою ОСОБА_1, відповідачкою ОСОБА_4 та її представником адвокатом ОСОБА_3 під сумнів не ставиться і заперечень з цього приводу суду не надано.

Тому, сума витрат на правову допомогу в розмірі 5102,40 грн. також підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10,79,84,86,88,209,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Костянтинівської міської ради, про визнання батьківства задовольнити.

Встановити, що громадянин України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_7, який помер 17 серпня 2014 року в м. Костянтинівка Донецької області, є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7.

Костянтинівському міському відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_7 за № 17 від 12 січня 2006 року, зроблений Костянтинівським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції, в графу «Відомості про батька», зазначивши батьком цієї дитини ОСОБА_5, а також видати нове Свідоцтво про народження.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2, судові витрати: судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп., витрати, пов’язані із проведенням по справі судової генетичної експертизи у розмірі 710 грн. 13 коп., витрати на правову допомогу в сумі 5102 грн. 40 коп., а всього 6299 (шість тисяч двісті дев’яносто дев’ять) гривень 73 копійки.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошені 07 листопада 2017 року, в повному обсязі рішення виготовлене до 12 листопада 2017 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя