Ухвала суду № 70213776, 08.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 року м. Київ К/800/18573/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

за участю представників сторін: від позивача - Глоба А.В., Ємець А.І., Малафіюк В.В.,

від відповідача - Бур'ян М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017

у справі № 820/2606/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Прайм»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Прайм» (далі - позивач, ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Прайм») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Харкові), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.02.2016 № 0000014200 та від 28.10.2015 № 0000144200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.10.2015 № 0000144200 та від 01.02.2016 № 0000014200.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду 22.12.2016. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.06.2015 р. по 14.09.2015 р., на підставі направлень від 26.06.2015 р. № 24, № 25, № 26, № 27, згідно підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказів від 15.07.2015 р. № 86, від 28.08.2015 р. № 162, посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Прайм» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 21.09.2015 р. № 74/28-09-42-10/33867056 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело: до завищення суми податкового кредиту за жовтень 2014 року на суму 3 398 033 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2015 року у розмірі 2 493 621 грн. та заниження ПДВ у сумі 904 412 грн.; завищення суми податкового кредиту за листопад 2014 року на суму 3 450 002 грн., завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за листопад 2014 року на 3 450 002 грн.

На підставі вказаного акту перевірки та з врахуванням результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.10.2015 № 0000144200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 356 618 грн., з яких 904 412 грн. - за основним платежем та 452 206 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 01.02.2016 № 0000014200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 943 623 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 21.09.2015 р. № 74/28-09-42-10/33867056, фактичною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з TOB «ТЕХ ПРОМ», оскільки, за твердженнями відповідача, відсутній факт руху товарів (соняшникової олії) від TOB «ТЕХ ПРОМ» до TOB «ЛГЗ «ПРАЙМ» у кількості 366,01т. та 1 629,05т. у жовтні 2014 р.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді між позивачем (покупець) та ТОВ «Техпром» (постачальник), укладено договір поставки від 23.06.2014 року № 23/06-14, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити олію з насіння соняшника (сиру нерафіновану), урожаю 2013 року (надалі - «товар»).

Відповідно до умов поставки за вказаним договором поставка товару здійснюється на умовах визначених у Специфікаціях до даних договорів, а також тих особливостей, що випливають із умов договорів. Приймання товару за кількістю проводиться на підставі акту прийому-передачі, укладеного між постачальником та покупцем (по кількості, на підставі супровідних документів на товар; по якості, на підставі сертифікату якості). Датою поставки товару вважається дата передачі товару у пункті передачі уповноваженому представнику покупця, який зазначається у специфікації.

На підтвердження придбання товару за вказаним договором поставки, їх сплати, отримання позивач надав до матеріалів справи первинні документи, а саме: специфікації, видаткові накладні, акти приймання передачі товару, бухгалтерську довідку, платіжні доручення, акти співставлень, податкові накладні та розрахунки коригувань до податкової накладної.

Місцем передачі олії соняшникової за видатковими накладними № ТП-0001354 від 01.10.2014р., № ТП-0001359 від 01.10.2014р. згідно п. 3 специфікації №10 від 01.10.2014р. та за видатковою накладною № ТП-0001391 від 31.10.2014р., згідно п. 3 специфікації №11 від 31.10.2014р. до договору поставки №23/06-14 від 23.06.2014р. від TOB «Тех Пром» на TOB «ЛГЗ «ПРАЙМ» є м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 63.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме за цією адресою TOB «НП «Термінал-Укрхарчозбутсировина», який згідно договору на транспортне експедирування та митно-брокерське обслуговування №01/07-1 від 01.07.2014р., здійснив послуги передбачені п.п. 1, 2 зазначеного договору, а саме - зберігання, дослідження транспортно-експедиторське обслуговування олії соняшникової (у т.ч. переміщення на комплекс наливні вантажів у Дніпро-Бугський морський порт (далі ДБМП), маневрові та навантажувальні робот оформлення ВМД.

Відповідно до умов договору №01/07-1 від 01.07.2014р. TOB «НП «Термінал- Укрхарчозбутсировина» оформлює сертифікати походження (п.2.5.4 договору) на підставі передбачених п.2.2.1 документів.

TOB «НП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» зазначений у гр. 14 митних декларацій №504010000/2014/002566, 504010000/2014/002886 як декларант. Умови поставки на експорт FOB UA ДБМП.

Отже, переміщення придбаного товару, а саме, олії з насіння соняшника, здійснювалося з пункту передачі до митного оформлення для експортної торгівлі, про що позивачем укладено відповідні договори про транспортно-експедиторське обслуговування з ТОВ Миколаївським підприємством «Термінал».

На підтвердження виконання наданих послуг позивачем до матеріалів справи надано акти надання послуг.

Придбаний товар у ТОВ «ТЕХ ПРОМ» та придбані послуги транспортування вказаного товару були використані у власній господарській діяльності позивача для подальшої реалізації на експорт товару. На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи позивачем надано відповідний контракт, специфікації, вантажно-митні декларації, акт приймання - передачі товару, інвойс, виписки банку по зарахуванню валютної виручки тощо.

Таким чином, в матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом-постачальником за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 у справі № 820/2606/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.А. Веденяпін