Ухвала суду № 70213657, 08.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2017 р. м. Київ К/800/28052/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Волощук П.Ю.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017

у справі № 804/6403/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз»

до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» (далі - позивач, ТОВ «Дніпрорегіонгаз») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Дніпропетровська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 0000354000.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської ОДПІ від 05.09.2016 № 0000354000; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2016.

Відповідач своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 23.06.2016 по 14.07.2016, на підставі направлень від 23.06.2016 № 000259, № 000260, відповідно до наказу від 23.06.2016 № 280 та згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, посадовими особами Дніпропетровської ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дніпрорегіонгаз» з питань повноти декларування та сплати акцизного податку за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 21.07.2016 № 146/04-17-140/38873258 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212, підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпунктів 215.3.1, 215.3.2, 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено акцизний податок на загальну суму 1 296 998 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 0000354000, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у загальному розмірі 1 621 247,50 грн., з яких 1 296 998 грн. - за основним платежем та 324 249,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як слідує з акту перевірки від 21.07.2016 № 146/04-17-140/38873258, підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючих про реалізацію позивачем підакцизних товарів (скрапленого газу) ряду підприємств за договорами купівлі-продажу по безготівковому рахунку через стаціонарні АГЗС за допомогою талонів (відомостей, старт-карт і т.п.) на загальну суму 25 939 924 грн. без сплати до бюджету акцизного податку.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реалізація нафтопродуктів (скрапленого газу) іншим суб'єктам господарювання, створеним для заняття підприємництвом, не може вважатись особистим некомерційним використанням, а тому такі операції акцизним податком не оподатковуються.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків (готівка, безготівка) під час здійснення розрахункових операцій, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи і актом податкової перевірки, позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів купівлі-продажу скрапленого газу з суб'єктами господарювання поставки по яким здійснювались у 2015 році. Факт укладення таких договорів та реалізації товару за ними відповідачем не заперечується.

Згідно абзаців 1 та 2 підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу (нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, а також паливо моторне альтернативне), безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

Відповідно до підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Об'єктом оподаткування акцизним податком, згідно підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України, є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України, для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що для цілей сплати акцизного податку до "суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі" відноситиметься суб'єкт господарювання за наявності таких ознак, як здійснення продажу товарів, зокрема, деяких паливо-мастильних матеріалів, перелік яких зазначено у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України та продаж безпосередньо громадянам або іншим кінцевим споживачам для некомерційного використання, в тому числі на об'єктах громадського харчування.

Відповідно до Порядку заповнення та подання декларації акцизного податку, затвердженого наказом Мінфіну від 23.01.2015 № 14 «Про затвердження форми декларації акцизного податку. Порядку заповнення та подання декларації акцизного податку» визначено, що в графі 4 додатку 6 до декларації акцизного податку зазначається вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торгівельній мережі споживачам незалежно від форми розрахунків для їх комерційного використання, тобто для подальшої реалізації кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

Однак, поняття «комерційне використання» та «некомерційне використання», які є визначальними для сплати акцизного податку, не визначенні жодним нормативно-правовим актом. Господарський кодекс України, а саме назва глави 4 - Господарська комерційна діяльність (підприємництво) - ототожнює комерційну діяльність з підприємництвом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Верховний Суд України у постанові від 11 червня 2013 року визначив, що під комерційною метою слід розуміти власну господарську діяльність, метою якої є одержання прибутку. Тобто, акцизний податок не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів, які використовуватимуться в господарській діяльності для одержання прибутку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будь-яке підприємство (юридична особа, крім неприбуткових організацій), купує нафтопродукти для комерційного використання у власній господарській діяльності, а тому позивач не зобов'язаний в даному випадку сплачувати акцизний податок при реалізації нафтопродуктів через мережу АЗС іншим юридичним особам для їх комерційного використання.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої доводи та посилаючись на Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442, зазначив про те, через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів.

Однак, такі висновки не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, положення підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 якого визначають умовою виникнення об'єкта оподаткування акцизним податком саме факт здійснення операції продажу товару кінцевому споживачу для його особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, про що зазначалось вище.

Посилання суду апеляційної інстанції на пункт 2 Правил № 1442 роздрібної торгівлі нафтопродуктами є необґрунтованим, з огляду на те, що здійснення роздрібного продажу нафтопродуктів через АЗС не є єдиним виключним правом суб'єкта господарювання. Вказані Правила не регулюють правовідносини у сфері оптового продажу нафтопродуктів та відповідно не можуть його забороняти.

У зв'язку із чим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем було дотримано вимоги Податкового кодексу України щодо декларування акцизного податку ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а висновки відповідача та суду апеляційної інстанції є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, у зв'язку з задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 29 182,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 - скасувати, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 - залишити в силі.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 29 182,80 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.А. Веденяпін