Постанова № 70211144, 07.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року Справа № 813/3412/17

17 год. 15 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Приймака С.І., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1В.) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі відповідач, ГТУЮ у Львівській області). З урахування уточнених позовних вимог просить суд: стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 року по 26.10.2016 року; середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27.10.2016 року по 04.10.2017 року, з врахуванням податків, зборів і обовязкових платежів, тобто просить застосувати податкову соціальну пільгу, визначену положеннями підпункту 169.1.1 пункту 169.1 ст. 169 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача сектора організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року і стягнено з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7374,64 грн.

Станом на момент звернення до суду із позовом судове рішення про поновлення ОСОБА_1 не виконане.

На переконання ОСОБА_1, період з 28.07.2016 року по 26.10.2016 року є часом вимушеного прогулу, а період з 27.10.2016 року по 04.10.2017 року є часом затримки виконання рішення суду, за які виплачується середній заробіток.

Позивачка та її представник позов підтримали повністю, з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просили задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, відповідно до письмових заперечень проти адміністративного позову від 23.10.2017 року (а.с. 34-37) та пояснила, що виконання рішення суду в частині поновлення на посаді неможливе у звязку з ліквідацією Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області. З огляду на те, що ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за один місяць та середній заробіток за час вимушеного прогулу, вважає, що даний позов не підлягає задоволенню.

Суд заслухав пояснення сторін, зясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, повно, всебічно та обєктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 року у справі № 813/1715/16 за позовом ОСОБА_1 до ГТУЮ у Львівській області, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Львівській області №1001/К від 29.04.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1В.»;

- зобовязано ГТУЮ у Львівській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в структурі ГТУЮ у Львівській області.

- стягнуто з ГТУЮ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7374,64 грн., з врахуванням податків, зборів та обовязкових платежів.

- в решті позовних вимог відмовлено.

- постанову в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2831,35 грн., з врахуванням податків, зборів та обовязкових платежів звернуто до негайного виконання (а.с. 16-22).

Відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного cуду від 27.10.2016 року у справі № 876/6116/16 апеляційну скаргу ГТУЮ у Львівській області задоволено частково: постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у справі № 813/1715/16 - скасовано в частині зобов'язання ГТУЮ у Львівській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в структурі ГТУЮ у Львівській області та прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю і поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Сабірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року. В решті постанову залишено без змін (а.с. 23-25).

Згідно з постановою ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області від 20.12.2016 року, ВП № 531642246, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 813/1715/16, виданого 14.11.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Сабірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року (а.с. 9).

Листом № 12-08/6750 від 01.09.2016 року Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повідомлено позивачку про виконання 30.08.2016 року виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом 27.07.2016 року у справі № 813/1715/16 про стягнення з ГТУЮ у Львівській області на користь ОСОБА_1 коштів, такий виконавчий документ повернуто в суд з відміткою про виконання (а.с. 11).

Згідно з листом «Про виконання виконавчого документу» № 12-08/05 від 06.12.2016 року Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повідомило про виконання 02.12.2016 року виконавчого листа, виданого Львівським окружним адміністративним судом 14.11.2016 року у справі № 813/1715/16 про стягнення з ГТУЮ у Львівській області на користь ОСОБА_1 коштів, такий виконавчий документ також повернуто в суд з відміткою про виконання (а.с.12).

22.02.2017 року ГТУЮ у Львівській області скеровано позивачці листа за № 2186/0/1-17/08-17, в якому повідомлено про неможливість поновлення її на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції у звязку з його ліквідацією та розяснено право в порядку ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України звернутись до суду про його розяснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Позивачці виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2016 року по 27.07.2016 року в сумі 7374,64 грн. відповідно до постанови Львівського окружного адміністративного суду (а.с. 20-21).

Судом встановлено, що питання про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час з 28.07.2016 року (наступний день після прийняття постанови судом першої інстанції) по 26.10.2017 року не вирішувалось, а отже такий слід зарахувати до часу вимушеного прогулу, та в цій частині позовні вимоги задовольнити.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на посаді, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Пункт 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачає, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною 4 ст. 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Вказана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 23.06.2015 у справі № 2а-3138/10/0370.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.10.2009 року у справі «ОСОБА_4 проти України» (заява № 40450/04, п.п. 46, 48, 51, 53, 54) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6 (Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ГТУЮ у Львівській області має обов'язок негайно виконати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 813/1715/16, в частині поновлення позивачки на посаді.

Згідно з розясненнями Пленум Верховного Суду України, викладеними у Постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року (далі Постанова № 9 від 06.11.1992 року), рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу (п. 34 Постанови).

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Такий наказ ГТУЮ у Львівській області не видано. Отже, покликання представника відповідача щодо неможливості виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області через ліквідацію даної юридичної особи є необґрунтованими. Крім того, оцінку вказаним доводам надано в межах розгляду справи про поновлення позивачки на посаді.

З врахуванням викладеного, право ОСОБА_1, порушене невиконанням судового рішення про поновлення на роботі може бути відновлено у передбачений ст. 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з моменту його постановлення 27.10.2016 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 04.10.2017 року, як просить позивачка.

Згідно з п. 32 Постанови № 9 від 06.11.1992 року у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час невиконанням рішення про поновлення на роботі, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Суд також зазначає, що згідно з позицією викладеною в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обовязком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обовязкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При здійсненні розрахунків середнього заробітку, суд здійснював розрахунки із застосуванням інформації Мінсоцполітики, викладеної у листі «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» № 10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 року, а також у листі «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» № 11535/0/14-16/13 від 05.08.2016 року.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 розділу VI Порядку обчислення середньої заробітної плати).

До матеріалів справи долучено довідку № 461 від 30.06.2017 року ГТУЮ у Львівській області, згідно з якою середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 131,69 грн.

Оскільки період з 28.07.2016 року по 26.10.2016 року включає 63 робочі дні, позивачці належить присудити 8296,47 грн. (131,69 грн. х 63 робочі дні).

Період затримки виконання судового рішення з 27.10.2016 року по 04.10.2017 року тривав 235 робочих дні, а отже: ОСОБА_1 слід присудити за вказаний період 30945,15 грн. (131,69 грн. х 235 робочі дні).

Отже, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку у звязку з затримкою виконання рішення суду є обгрунтованими та на користь ОСОБА_1 слід присудити за рахунок відповідача належні їй суми, з утриманням податків та інших обовязкових платежів.

Щодо вимоги позивачки про застосування судом податкової соціальної пільги до присуджених сум заробітної плати за час вимушеного прогулу та час затримки виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України (далі ПК України) особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до п.п. 168.1.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 169.1.2 п. 169.1 ст. 159 ПК України з урахуванням норм абз. 1 підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, зокрема, у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, - для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину.

Відповідно до п.п. 169.2.2 ПК України платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Тобто застосування такої пільги відбувається після подання працівником відповідної, належної заяви та, відповідно до підп. 169.3.2 п. 169.3 ст. 169 ПК України, підтверджуючих документів.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, суд під час розрахунку суми, що підлягає стягненню, визначає суму без утримання податку та інших обовязкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обовязком роботодавця. Роботодавець при виплаті коштів може застосувати податкову соціальну пільгу, передбачену ст. 169 ПК України.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати із кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Вищим адміністративним судом України у постанові № П-278/10 від 21.10.2010 року, серед іншого, зазначено, що з урахуванням положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади, та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» № 7 від 20 травня 2013року, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Зважаючи на вказані правові приписи, застосування чи незастосування податкової соціальної пільги буде вирішуватись при утриманні податку із суми оподатковуваний доходу саме роботодавцем за умови подання позивачкою відповідної заяви, згідно з приписами ст. 169 ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на те, що за період між винесенням рішень судом першої та апеляційної інстанцій позивачка перебувала у вимушеному прогулі, та з моменту винесення рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі до моменту звернення до суду із вказаним позовом, середній заробіток на користь позивачки не стягувався, в цій частині позовні вимоги слід задовольнити.

У задоволенні частини позовних вимог про стягнення заробітної плати з врахуванням податків, зборів і обовязкових платежів (із застосуванням податкової соціальної пільги) відмовити, оскільки така може застосовуватися лише роботодавцем та є його виключним правом.

Відшкодування витрат, звільненому від сплати судового збору позивачеві ст. 94 КАС України не передбачено, а отже такі стягувати зі сторін не належить.

Керуючись ст.ст. 7-19, 69-70, 160-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ 34942940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 року по 26.10.2016 року в сумі 8296 (вісім тисяч двісті девяносто шість) грн. 47 коп., з утриманням податків та інших обовязкових платежів.

3.Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ 34942940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27.10.2016 року по 04.10.2017 року в сумі 30947 (тридцять тисяч девятсот сорок сім) грн. 15 коп., з утриманням податків та інших обовязкових платежів.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Судові витрати зі сторін не стягувати.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 13.11.2017 року.

Суддя Качур Р.П.