Постанова № 70210755, 07.11.2017, Кіровоградський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року справа № П/811/1723/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Петренко О.С.

за участю секретаря – Толстової О.І.

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЕНС"

про застосування адміністративного арешту коштів платника податків, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби в Кіровоградської області звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АГЕНС”, яким просить прийняти рішення про застосування адміністративного арешту коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що платник податків допустив неналежне виконання податкового обов'язку при здійсненні контролю за податковою дисципліною, створивши перешкоди у проведенні перевірки у спосіб не допуску працівників контролюючого органу. Вказана обставина є визначеною законом підставою для накладення арешту на кошти платника у банківській установі. Посилаючись на викладені міркування, представник позивача просив суд постановити рішення про задоволення заявлених вимог.

В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що недопуск працівників контролюючого органу до перевірки є правомірним, оскільки наказ про призначення перевірки прийнято з численними порушеннями.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Наказом ГУ ДФС у Кіровоградській області від 11.01.2017 року №14 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агенс», починаючи з 12.01.2017 року, однак у відповідності до вимог п.85.9 ст.85 Податкового кодексу України та згідно Наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області від 13.01.2017 року №25 перенесено терміни проведення перевірки до дати отримання копій документів, необхідних для проведення перевірки, або забезпечення доступу до них (а.с.10-11).

На підставі вищевказаного наказу виписано направлення на перевірку від 11.01.2017 року № 4 головному державному ревізору інспектору відділу перевірок з окремих питань управління аудиту ГУ ДФС у Кіровоградській області ОСОБА_3 щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 12.01.2017 року (а.с.16).

12.10.2017 року згідно наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області від 12.10.2017 року №1293 поновлено документальну позапланову виїзну перевірку (а.с.12).

На підставі вищевказаного наказу виписано направлення на перевірку від 12.10.2017 року № 1330 старшому державному ревізору інспектору відділу аудиту платників територіального обслуговування Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області ОСОБА_4, № 1329 головному державному ревізору-інспектору відділу адміністрування акцизного податку, ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Кіровоградській області ОСОБА_5, № 1328 головному державному ревізору-інспектору відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб - ОСОБА_6, щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.07.20146 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.07.2016 року з 17.10.2017 року(а.с.13-15).

17.10.2017 року відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п.85.9 ст.85 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями) та відповідно до наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області від 12.10.2017 року №1293 здійснено вихід за фактичною адресою ТОВ «Агенс» згідно договору оренди № 01/025 від 01.02.2016 року: 27500, Кіровоградська область, м.Світловодськ, вул.Франка, 1А з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Під час здійснення виходу на підприємство за фактичною адресою - 27500, Кіровоградська область, м.Світловодськ, вул.Франка, 1А, у відповідності до вимог п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України директору підприємства - ОСОБА_7 вручено копію наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області від 12.10.2017 року №1293 „Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Агенс" та пред'явлено направлення від 12.10.2017 року №1328, 1329, 1330 та від 11.01.2017 року № 4 і службові посвідчення осіб, які зазначені в направленнях на перевірку.

В зв'язку з не допуском до перевірки, спеціалістами ГУ ДФС у Кіровоградській області та Олександрійської ОДПІ складено акт від 17.10.2017 року за № 212/11-28-14-02/13767810 «Про не допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Агенс" та акт від 17.10.2017 року №214/11-28-14-02/13767810 «Про відмову платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників) розписатися у направленнях на перевірку» (а.с.17-20).

18 жовтня 2017 року о 15 год. 35 хв. заступником начальника ГУ ДФС в Кіровоградській області прийнято рішення про застосування повного адміністративного арешту майна платника податків (а.с.8).

Надаючи належну оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Підстави застосування адміністративного арешту майна та порядок його застосування визначені ст.94 Податкового кодексу України та Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків №568 від 10.10.2013р., якими передбачено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з передбачених п. 94.2 ст.94 ПК України обставин, зокрема у разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Пунктом 94.5 ст. 94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Відповідно до п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України визначено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

При цьому, згідно з п.94.10 ст.94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

Разом з тим, п.п. 94.19.1 п. 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України встановлено що припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10 цієї статті, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Отже, на час розгляду справи судом адміністративний арешт майна платника податків ТОВ «Агенс» припинений відповідно до приписів п.94.10 ст.94, п.п. 94.19.1 п.94.19 ст. 94 Податкового кодексу України оскільки з моменту прийняття податковим органом рішення про накладення повного адміністративного арешту минуло 96 годин. За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Головного управління ДФС в Кіровоградській області є безпідставними та не підлягають задоволенню у зв’язку з його припиненням.

Стосовно наявності законних підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки, терміну проведення її, оформлення відповідних наказів, направлень, перенесення перевірки, звернення позивача до правоохоронних органів про витребування документів, проведення перевірки за відповідних період (1095 днів), про що у своїх запереченнях зазначає відповідач, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.

Розглядаючи спір, суд зазначає, що правовідносини з приводу виконання податкового обов'язку унормовані приписами Податкового кодексу України, стаття 94 якого присвячена регламентуванню випадків застосування адміністративного арешту майна платника податків та арешту коштів платника податків на рахунках у банку.

Так, згідно з п.п. 94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

У розумінні ст.ст.78, 81, 82 Податкового кодексу України під законними підставами для проведення позапланової виїзної документальної перевірки є: 1) наказ керівника (заступника керівника, уповноваженої особи контролюючого органу) про призначення перевірки; 2) право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки; 3) пред'явлення платнику податків направлення на проведення перевірки; 4) пред'явлення платнику податків копії наказу про призначення перевірки; 5) пред'явлення платнику податків службових посвідчень працівників контролюючого органу, котрі прибули за податковою адресою платника податків для проведення перевірки; 6) знаходження події перевірки у часових межах визначеного строку тривалості (як основного, так і продовженого).

Суд зауважує, що зі змісту наведених норм Податкового кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець встановив правило, згідно з яким лише дефекти в зовнішньому оформленні наказу про призначення перевірки, повідомлення про проведення перевірки, направлення на проведення перевірки є підставою для вчинення платником податків недопуску до проведення перевірки.

Водночас з цим, незгода платника податків з правовими підставами прийняття чи видання згаданих документів не віднесена законодавцем до підстав не допуску контролюючого органу до проведення перевірки.

Це правило цілком узгоджується з приписами ст..ст.8, 19, 129 Конституції України, ст..2, 17 КАС України, в силу яких компетенцією на перевірку правової суті цих документів наділений виключно суд.

Положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», приписи якого з 01.01.2017р. поширюються на правовідносини у сфері податкової справи, суті викладених вище висновків не змінюють.

Суд також відмічає, що навіть оскарження платником податків до суду наказу про призначення перевірки (рівно як і дій з проведення перевірки) за змістом норм Податкового кодексу України, КАС України не спричиняють зупинення юридичної дії такого рішення контролюючого органу, за винятком вжиття адміністративним судом заходів забезпечення адміністративного позову у порядку ст.ст.117, 118 КАС України.

Таким чином, владні приписи наказу про призначення перевірки є обов'язковими для платника податків навіть і у випадку подання відповідного позову до адміністративного суду.

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що платник податків 17.10.2017р. вчинив відмову від проведення перевірки у формі не допуску працівників контролюючого органу до перевірки.

Отже, судовим розглядом знайшов підтвердження факт існування у спірних правовідносинах визначеної п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України обставини для застосування арешту коштів на рахунку платника податків.

Проте, суд звертає увагу позивача, що одним з перелічених рахунків є рахунок, відкритий у системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Приписами розділу V Податкового кодексу України, норми якого регламентують правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість, не передбачено можливості накладення арешту на такий рахунок.

При цьому, суд наголошує, що за змістом норм розділу V Податкового кодексу України арешт коштів на такому рахунку однозначно спричинить неминучу та нездоланну ніякими засобами неможливість виконання особою обов'язків платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.3 ст.6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003р. №492 затверджена Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21,12.2003р. за №1172/8493; далі за текстом - Інструкція №492).

Згідно з п.1.8 Інструкції №492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Пунктом 1.18 Інструкції №492 указано, що у разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.

З наведеного слідує, що кожен рахунок платника податків в установі банку має свій унікальний номер, який ідентифікує саме цей рахунок з поміж усіх інших.

За правилом ч.1 ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Аналізуючи положення наведених норм права, суд доходить висновку, що у порядку ст.94 Податкового кодексу України арешт може бути накладений виключно на діючий на конкретно ідентифікований рахунок платника податків у банківській установі.

Статтею 94 Податкового кодексу України взагалі передбачена можливість прийняття рішення виключно про арешт коштів на рахунку платника податків. Можливість прийняття рішення про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків приписами цієї статті не передбачена.

Суд бере до уваги, що законодавцем згадано про такий захід податкового примусу як зупинення видаткових операцій на рахунках платника 20.1.31 ст.20, 20.1.32 ст.20, п.89.4 ст.89, п.91.4 ст.91 Податкового кодексу України, але не визначено, що відмова від проведення перевірки є приводом для його застосування.

З огляду на викладене, позов в частині вимоги про зупинення видаткових операцій до задоволення не підлягає.

Інший варіант тлумачення змісту викладених норм права, на думку суду, неможливий, позаяк матиме наслідком накладення арешту на неконкретизовану кількість рахунків платника податків без урахування правового статусу та призначення конкретного рахунку.

Орган влади, який не є судом держави, для виконання статті 6 §1, може розглядатися як "суд" у змістовному значенні цього терміна (справа "Срамек проти Австрії", "Волков проти України").

Отже, "суд" може являти собою орган, заснований з метою вирішення обмеженої кількості питань, за умови, що він завжди забезпечує відповідні гарантії (справа "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства").

Із судовою практикою ЄСПЛ, заснованою на принципах Європейської конвенції з прав людини, узгоджується і стаття 19 Конституції України, яка встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та Законами України, тобто забезпечувати "відповідні гарантії" проти свавільного порушення прав, свобод та інтересів юридичних та фізичних осіб.

Презумпція невинуватості юридичних та фізичних осіб у сфері публічно правових відносин з боку держави закріплена ч. 2 ст. 71 КАС України.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_8