Рішення № 70197343, 06.11.2017, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/988/17

2/154/404/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 року м. Володимир-Волинський

Володимир- Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Вітера І.Р.,

при секретарі Столярчук Т.О.,

з участю представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1,

представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Володимир-Волинський Волинської області цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, про визнання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами спільною сумісною власністю, про визнання права власності на ? частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, -

ВСТАНОВИВ:

29 березня 2009 року ОСОБА_5 звернулась із позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги аргументувала тим, що з 20 березня 2009 року по 04 листопада 2016 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 листопада 2016 року. ОСОБА_6 час перебування у шлюбі із відповідачем, 15 вересня 2009 року здійснила реєстрацію права власності на реконструйований житловий будинок, що знаходиться по вулиці Рокицького під №4 у селі Заріччя Володимир-Волинського району Волинської області. Земельна ділянка, на якій розташований реконструйований будинок (спірний об’єкт нерухомості) була надана ОСОБА_5 у приватну власність відповідно до рішення Зарічанської сільської ради від 21 листопада 2003 року, № 14/9 «Про передачу у власність земельних ділянок», тобто до реєстрації шлюбу. Спірний житловий будинок був подарований ОСОБА_5 її дідом ОСОБА_7 також до реєстрації шлюбу, що підтверджується договором дарування від 01 червня 2001 року. Реконструкція будинку була проведена силами позивача з допомогою її друзів шляхом демонтажу житлового будинку її бабусі – ОСОБА_8, що знаходився у с. Міжлісся Володимир-Волинського району Волинської області, та використанням з нього будівельних матеріалів для реконструкції спірного будинку. Усі правовстановлюючі документи на земельну ділянку та будинок оформлені на дошлюбне прізвище позивача – ОСОБА_9. Відповідач в даний час не проживає у спірному житловому будинку, натомість у ньому постійно живуть позивач разом зі спільною із відповідачем дочкою – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач після розірвання шлюбу вимагає від позивача перереєструвати у його власність ? частку спірного житлового будинку, оскільки має намір її продати. Натомість позивач у заяві ствердила, що набуття спірних об’єктів нерухомості була лише її ініціатива та ініціатива її родичів, реконструкція будинку проводилась виключно за її особисті кошти та кошти, які позичала у своїх друзів, а даний факт вона може підтвердити документальними доказами, а саме: будівельним паспортом від 06 лютого 2004 року, актом на землю, розписками наданиї нею про позику коштів. Вказала також, що відповідач не мав особистих доходів щоб взяти участь у спільному придбанні вказаних вище об’єктів, оскільки почав проживати із позивачем вже у реконструйованому будинку. Просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними спорудами під № 4 по вулиці Рокицького у селі Заріччя Володимир-Волинського району та на земельну ділянку з кадастровим номером 0720581601:01:001:0021, площею 0,09 га за цією ж адресою.

17 травня 2017 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, про визнання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами спільною сумісною власністю, про визнання права власності на ? частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

ОСОБА_6 зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 позов своєї колишньої дружини заперечив повністю та зазначив, що не має жодного наміру продавати своєї частки у будинку. Ініціатором позову до суду стала саме ОСОБА_5, яка скориставшись його відсутністю через зайнятість роботою за кордоном, вирішила в судовому порядку визнати спірний будинок її особистою власністю. При цьому ОСОБА_5 отримувала документи, які надходили із суду на його ім’я, розписувалася особисто в їх отриманні, а йому про позов нічого не повідомляла, приховуючи при цьому як факт позову так і усі документи, що надходили на його ім’я.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 зазначив, що відомості викладені його колишньою дружиною у первісному позові насправді не відповідають дійсності. Спірний будинок, що знаходиться на вулиці Рокицького, 4, у селі Заріччя Володимир-Волинського району Волинської області, був побудований за їхні спільні кошти замість старого будинковолодіння, яке належало його колишній дружині на праві приватної власності в період їхнього спільного проживання, і проживання вже в зареєстрованому шлюбі. Як ствердив ОСОБА_4, із ОСОБА_5 вони познайомилися у 2002 році. В період з 26 травня 2005 року по 19 березня 2009 року вони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу в селі Заріччя Володимир-Волинського району, у матері ОСОБА_5, займалися спільним побутом, спільно вели та утримували домогосподарство. 20 березня 2009 року сторони зареєстрували шлюб, від якого у них 12 серпня 2009 року народилась дочка – ОСОБА_4, яка проживає спільно з батьками у спірному будинку. 04 листопада 2016 року шлюб між сторонами рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області було розірвано. Згідно позовної заяви ОСОБА_4, від самого початку знайомства із колишньою дружиною, за вказаною адресою вони почали будівництво нового будинку замість старого, при цьому ОСОБА_5 займалась питаннями оформлення будівництва, а ОСОБА_4 займався усіма іншими питаннями організації та роботами по будівництву. Будівництво вони розпочали за спільні кошти у червні 2005 року. Більшість робіт по зведенню житлового будинку, внутрішні роботи ОСОБА_4 проводив особисто, в цьому також йому допомагали його рідні. На будівництво ОСОБА_4 витрачав чималі власні кошти. В експлуатацію будинок було прийнято Зарічанською сільською радою Володимир-Волинського району 27 липня 2009 року, а 15 вересня 2009 року право власності на нього було зареєстровано за, тоді дружиною, - ОСОБА_9 В той же час, ОСОБА_4 вважає, що в спільному сумісному майні подружжя має право на свою частку, однак домовленості із колишньою дружиною не досягнув. Просив суд: встановити факт його проживання із ОСОБА_5 однією сім’єю без шлюбу в період з 26 травня 2005 року по 19 березня 2009 року; визнати за ним та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться по вулиці Рокицького, 4, в селі Заріччя Володимир-Волинського району; визнати за ним право власності на ? частки даного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судові засідання не з’являлась, подала заяву до суду, згідно якої просила проводити розгляд її справи в присутності свого представника. Представник ОСОБА_1 позовні вимоги свого довірителя підтримав повністю. В судових засіданнях зазначив, що оскільки спірний будинок та земельна ділянка, яка розташована під ним, були набуті його довірителем в законний спосіб ще у 2001 році, право власності на нього також зареєстроване за нею ще на дівоче прізвище його довірителя - ОСОБА_9, реконструкцію спірного будинку вона провела за власні та особисто позичені кошти та з допомогою своїх родичів і друзів, а також з використанням будівельних матеріалів із демонтованого будинку, що належав її бабусі, а тому цей будинок та земельна ділянка під ним є особистою приватною власністю ОСОБА_5, оскільки був набутий нею за кошти, які належали їй особисто. Даний факт спростовує презумпцію виникнення права спільної сумісної власності на будинок, не дивлячись на те, що його було зареєстровано під час фактичного перебування сторін у шлюбі.

Відповідач ОСОБА_4 спочатку в судові засідання не з’являвся, про судові засідання повідомлявся за адресою зазначеною позивачем у позовній заяві. У зв’язку із повторною неявкою відповідача та за погодженням із представником позивача судом постановлено ухвалу про проведення судового розгляду без участі відповідача (заочний розгляд справи) в порядку ст.225 ЦПК України. ОСОБА_6 клопотанням позивача протягом цього часу в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11

17 травня 2017 року до суду подано зустрічний позов ОСОБА_4, який було об’єднано в одне провадження із первісним. В судові засідання ОСОБА_4 залучив до справи свого представника ОСОБА_2 та судовий розгляд було розпочато спочатку в загальному порядку. ОСОБА_4 в судові засідання з’являвся двічі, однак пояснення не надав через неявки представника сторони опонента.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов заперечив повністю, а зустрічний позов підтримав з наведених у зустрічній позовній заяві підстав. Додатково зазначив, що його довіритель не отримував жодних судових викликів, а тому першочергово був позбавлений можливості захистити свої права. Його колишня дружина подала первісний позов фактично без відома його довірителя та створювала усі умови для проведення судового розгляду без його участі. ОСОБА_6 обставинами справи вказав, що ОСОБА_4 із 2005 року фактично проживав однією сім’єю із ОСОБА_5, і з цього ж часу розпочав будівництво нового будинку на місці старого, який належав його колишній дружині та був демонтований повністю. Фактично була проведена не реконструкція старого будинку, а його будівництво з початку – «від фундаменту», яке розпочалося ще у червні 2005 року. В зазначене будівництво ОСОБА_4 особисто вклав як свої кошти, так і особисту працю. Участь у будівництві також приймали його родичі. В цей час ОСОБА_4, як і станом на теперішній час, працював і працює за кордоном та заробляв суттєві кошти, які фактично повністю вклав у будівництво. В той же час колишня дружина його довірителя ніде не працювала, жила фактично на кошти, які заробляв його довіритель, а тому не була в стані здійснити будівництво. Шлюб сторони зареєстрували 19 березня 2009 року, спірний будинок був прийнятий в експлуатацію 27 липня 2009 року. 12 серпня 2009 року у сторін народилася дочка. Право власності на спірне домоволодіння було зареєстроване 15 вересня 2009 року. З цього часу і по сьогоднішній день сторони та їхня дитина проживають у спірному будинку, який, на його думку, повинен бути визнаний спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки був побудований їх спільними зусиллями та за спільні кошти під час проживання однією сім’єю, а під час зареєстрованого шлюбу був зданий в експлуатацію та на нього було зареєстроване право власності. Щодо позовних вимог за первісним позовом про визнання права власності на земельну ділянку, представник відповідача за первісним позовом вказав, що дане право позивача жодною стороною не оспорюються, його довіритель на земельну ділянку не претендує, а тому цей позов, який заявлений до нього є неналежним.

Опитана за клопотанням представника позивача за первісним позовом в судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 пояснила, що раніше її дівоче прізвище було ОСОБА_12. Вказала, що ОСОБА_5 знає вже давно, а її колишнього чоловіка особисто не знає. В судовому засіданні свідок зазначила, що у 2007 році позичила ОСОБА_5 для реконструкції її будинку 10000 гривень, які потім остання їй особисто повернула. Однак у своїх поясненнях свідок зазначала, що у 2007 році ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживали разом.

Опитаний в судовому засіданні за клопотанням представника позивача за первісним позовом свідок ОСОБА_11 зазначив, що ОСОБА_5 знає досить великий час, перебуває з нею у дружніх стосунках. В судовому засіданні свідок зазначив, що у 2005 році позичив ОСОБА_5 для реконструкції її будинку 3000 доларів США та 5000 гривень, які потім остання йому особисто повернула. Свідок зазначив, що у 2005 році сторони разом не проживали, ОСОБА_4 почав проживати у спірному будинку вже після того як його було побудовано.

Опитаний в судовому засіданні за клопотанням представника позивача за первісним позовом свідок ОСОБА_13 зазначив, що ОСОБА_5 знає досить великий час, вона є сестрою його попередньої дружини. У 2004 році позичив ОСОБА_5 для реконструкції її будинку 6000 доларів США, які потім остання йому особисто повернула. Свідок зазначив, що спірний будинок та земельна ділянка були отримані ОСОБА_5 від її дідуся та бабусі. ОСОБА_4 участі у будівництві не приймав взагалі. Фактично будувати спірне домоволодіння ОСОБА_5 допомагали покійний батько ОСОБА_5 та сам свідок. У поясненнях в судовому засіданні зазначив, що спірний будинок був збудований від фундаменту.

ОСОБА_6 клопотанням представника відповідача за первісним позовом свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні зазначила, що є найближчою сусідкою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 2002 року. Пояснила, що раніше на місці спірного будинку стояла невеличка нежила хатинка, оббита толем, яка сторонами була знесена. На місці колишньої знесеної хатини фактично з 2003-2004 років ОСОБА_4 було розпочато будівництво спірного будинку, у всіх зовнішніх роботах по будівництву він приймав участь особисто. Однією сім’єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживали приблизно із 2004 року, потім у них народилась дочка ОСОБА_15, яка сьогодні навчається у третьому класі.

Опитана в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача за первісним позовом свідок ОСОБА_16 зазначила, що також є сусідкою ОСОБА_5 та ОСОБА_4, проживає від них через дорогу. ОСОБА_5 знає з дитинства. Вказала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали разом однією сім’єю із 2004 року. Будівництво спірного будинку здійснював ОСОБА_4 особисто, йому у цьому допомагали будувати його брати, які приїздили із ОСОБА_17, а також покійний батько ОСОБА_5

ОСОБА_6 клопотанням представника відповідача за первісним позовом свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 є його кумою, знає її із 2004 року. Разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вони дружили сім’ями. Із 2006 року є сусідом ОСОБА_4. Зазначив також, що був свідком того, що станом на 2006 рік на місці теперішнього житлового будинку ОСОБА_4 була збудована лише його «коробка» - стіни та перекриття. Усіма питаннями будівництва займався ОСОБА_4 ОСОБА_2 самого початку знайомства із сім’єю ОСОБА_4 до 2016 року вони проживали однією сім’єю, в подальшому у них розпочалися суперечності.

Також опитаний в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача за первісним позовом свідок ОСОБА_19 пояснив, що знає ОСОБА_4 вже близько 25 років, а його колишню дружину ОСОБА_5 знає приблизно із 2000-2001 року, і їх познайомив ОСОБА_20 в судовому засіданні ствердив, що ОСОБА_4 був добре забезпечений фінансово і ще до початку будівництва спірного будинку ділився із ним намірами його будувати. Також ОСОБА_19 вказав, що, будучи запрошеним ОСОБА_4 у гості, був свідком того як останній здійснював перекриття даху свого будинку у селі Заріччя.

Заслухавши пояснення сторін, опитавши заявлених сторонами свідків, вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно копії договору дарування житлового будинку від 01 червня 2001 року, ОСОБА_7 подарував ОСОБА_9 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться у селі Заріччя по вулиці Рокицького під номером четвертим Володимир-Волинського району Волинської області. На даній земельній ділянці розташований один дерев’яний житловий будинок площею 21, 6 кв.м. та надвірні будівлі: льох з шийкою Б1.

Згідно копії технічного паспорта від 06 червня 2001 року власником дерев’яного двокімнатного будинку загальною площею 32,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Рокицького, 4, у селі Зарічччя Володимир-Волинського району, є ОСОБА_9.

У відповідності до довідки архівного відділу Володимир-Волинської районної державної адміністрації № 13/33 від 23 березня 2017 року, а також архівного витягу з рішення Зарічанської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області № 14/9 від 21 листопада 2003 року «Про передачу у власність земельних ділянок», сільська рада вирішила: передати ОСОБА_9 безкоштовно у приватну власність на постійне користування земельну ділянку у селі Заріччя площею 0,64 га (для ведення особистого селянського господарства) для обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, особистого селянського господарства.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 077616 від 24 травня 2004 року, ОСОБА_9, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі рішення Зарічанської сільської ради № 14 від 21 листопада 2003 року є власником земельної ділянки площею 0,0900 га, яка знаходиться по вулиці Рокицького у селі Заріччя Володимир-Волинського району для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Подана позивачем за первісним позовом копія будівельного паспорта на забудову земельної ділянки за адресою: Володимир-Волинський район, с. Заріччя, вул. Рокицького, буд.4, містить відомості про те, що забудовнику ОСОБА_9, яка згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ 077616 від 24 травня 2004 року є власником земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за вказаною вище адресою КП «Володимир-Волинський рай проект» складено проект будівництва житлового будинку, який повинен був розміщений за згаданою вище адресою.

Згідно довідки № 296 від 23 березня 2017 року Березовичівської сільської ради, копії свідоцтва про народження ОСОБА_21 серії 1-ЕГ № 048774 від 09 жовтня 2007 року, копії свідоцтва про смерть ОСОБА_8 серії 1-ЕГ № 070126, рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Володимир-Волинської районної ради народних депутатів від 27 жовтня 1993 року, рішення Березовичівської сільської ради № 21/6 від 30 березня 1994 року, акту № 23 від 21 березня 1994 року, рішення Березовичівської сільської ради № 16 від 22 травня 1995 року, передане у приватну власність бабусі ОСОБА_5 – ОСОБА_8 приміщення колишнього магазину для переобладнання під власний житловий будинок, було демонтоване.

Розписками ОСОБА_5 від 30 серпня 2004 року стверджується, що вона позичила у ОСОБА_13 6000 доларів США; від 20 травня 2005 року стверджується, що вона позичила у ОСОБА_11 3000 доларів США і 5000 гривень; від 15 червня 2007 року стверджується, що вона позичила у ОСОБА_12 10000 гривень.

Згідно довідки Зарічанської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області № 174/01-29 від 26 травня 2017 року, по вулиці Рокицького, 4, в с. Заріччя було побудовано новий будинок замість старого. ОСОБА_4 проживав з ОСОБА_9 в с. Заріччя Володимир-Волинського району та приймав участь у будівництві нового житлового будинку в с. Заріччя по вулиці Рокицького, 4.

Згідно копії паспорта громадянина України серії АЮ 101641, виданого 09 червня 2009 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 20 березня 2009 року зареєстровано шлюб. Із 06 жовтня 2009 року ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно копії технічного паспорта від 14 вересня 2009 року власником цегляного п’ятикімнатного будинку загальною площею 125,2 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Рокицького, 4, у селі Заріччя Володимир-Волинського району, є ОСОБА_9.

Згідно копії свідоцтва на право власності на житловий будинок серії САС № 279311 від 27 липня 2009 року, на підставі рішення виконавчого комітету Зарічанської сільської ради № 41 від 24 липня 2009 року, житловий будинок, який знаходиться в селі Заріччя по вулиці Рокицького, 4, Володимир-Волинського району Волинської області дійсно належить ОСОБА_9 на праві приватної власності.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 вересня 2009 року серії ССР № 467037, підтверджується реєстрація права власності на будинок, що знаходиться за адресою: Волинська область, Володимир-Волинський район, с. Заріччя, вул. Рокицького, 4 за ОСОБА_9.

Згідно рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 листопада 2016 року ухвалено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвати.

ОСОБА_6 загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10, 11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 234, п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, якщо від встановлення цього факту залежить подальша охорона, підтвердження або створення умов здійснення фізичною особою особистих немайнових або майнових прав.

Згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК України, такий факт розглядається в позовному провадженні, якщо між зацікавленими у його встановленні особами існує спір про право.

Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь – якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього кодексу.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд а дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України передбачено - об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснено, що під час застосування ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю.

Тобто положеннями вказаних норм передбачено, що для визначення та встановлення, що майно є спільною сумісною власністю подружжя необхідні умови - проживання однією сім`єю, спільне проживання, яке пов'язано спільним побутом, із взаємними правами та обов'язками, що і є ознаками сім`ї.

Проаналізувавши усі подані сторонами докази суд приходить до висновку про необхідність критичної оцінки пояснень свідків обох сторін, оскільки вони явно суперечать одні іншим, а тому при розгляді даної справи суд керується також фактами, які підтверджуються іншими доказами.

Так в судовому засіданні встановлено, що дійсно у 2001 році позивач за первісним позовом ОСОБА_5 отримала у власність дерев’яний двокімнатний житловий будинок загальною площею 32,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Рокицького, 4, у селі Заріччя Володимир-Волинського району. Даний будинок знаходився на земельній ділянці, яка була виділена ОСОБА_5 за рішенням Зарічанської сільської ради № 14 від 21 листопада 2003 року. Право власності на земельну ділянку за позивачем по первісному позову не оспорюються відповідачем, а тому суд визнає прийнятною відмову в задоволенні позовної вимоги з приводу визнання права власності на земельну ділянку.

ОСОБА_6 порівнянням технічних паспортів за 2001 рік, будівельного паспорта за 2004 рік, технічного паспорта за 2009 рік, а також звіту про оцінку спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за 2017 рік, встановлено, що протягом 2004 року по 2009 рік, на місці старого дерев’яного двокімнатного будинку з’явився новий цегляний п’ятикімнатний житловий будинок загальною площею 125,2 кв.м.

Згідно Державних будівельних норм, реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, яка передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та проживання, якості послуг.

ДБН А.2.2-3:2012 «Проектна документація для будівництва», визначає, що реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Тобто в даному випадку щодо будівництва спірного будинку відбулась не реконструкція старого будинку, а після знесення старого, створення протягом 2004 – 2009 років нового нерухомого майна.

Як вбачається з довідки Зарічанської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області № 174/01-29 від 26 травня 2017 року, ОСОБА_4 проживав з ОСОБА_9 в с. Заріччя Володимир-Волинського району та приймав участь у будівництві нового житлового будинку в с. Заріччя по вулиці Рокицького, 4.

Обставини спільного проживання однією сім’єю сторін протягом 2004-2009 років, а також участі ОСОБА_4 у будівництві спірного будинку підтверджуються і показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_19

Обставини засвідчені показаннями свідків позивача за первісним позовом: ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 про позику ОСОБА_5 у них коштів не спростовують факту проживання сторін однією сім’єю, а також того факту, що ОСОБА_4 не брав участі у будівництві нового нерухомого майна. В той же час суд не виключає участі самої ОСОБА_5 її власними коштами, будівельними матеріалами, особистою фізичною працею чи іншими зусиллями у спільному із відповідачем будівництві.

Разом з тим, факт спільного проживання однією сім’єю у 2008-2009 роках беззаперечно доводиться і тим, що 12 серпня 2009 року у них народилась дочка ОСОБА_15. Ім"я дане дочці сторонами дає підстави вважати, що на той час у них були хороші сімейні відносини.

Також цей факт підтверджується і тим, що 20 березня 2009 року між сторонами було зареєстровано шлюб.

Саме під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 27 липня 2009 року новозбудований будинок було здано та прийнято в експлуатацію.

Тоді ж, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 15 вересня 2009 року було зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України – право власності на новостворене нерухоме майно житлові будинки, будівлі, споруди, тощо, виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже в судовому засіданні підтверджено, що право власності на спірний житловий будинок позивачем за первісним позовом було набуте (зареєстроване) саме під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_6 правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові Судової палати у цивільних справах від 03 червня 2015 року № 6-38цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

В судовому засіданні було встановлено та підтверджено відповідними доказами, що з травня 2005 року по 19 березня 2009 року, позивач та відповідач фактично проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. В інших шлюбах в цей час вони не перебували.

Фактично проживаючи протягом вказаних чотирьох років разом сторони були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки.

Саме маючи на меті укріпити свою сім’ю сторони у 2004 році спільними зусиллями розпочали будівництво свого спільного житла, якого до цього не мали. Вказану мету лише можуть підтвердити ті факти, що у березні 2009 року сторони зареєстрували шлюб, а у серпні 2009 року у них народилась дочка. Фіктивність такого шлюбу виключає і той факт, що сторони разом проживали та виховували свою дитину до 2016 року.

Протягом вказаного часу, в якому сторони прожили однією сім'єю всього близько 12 років, сторони збудували будинок. В судових засіданнях було доведено, що і позивач і відповідач вкладали в будинок свої кошти, матеріали та зусилля. ОСОБА_6 простою логікою, оскільки основною метою такого будівництва було створити житло для своєї однієї сім"ї, суд визнає такі зусилля спільними.

Право власності на спірний будинок набуте після 2004 року, в період спільного проживання однією сім"єю, а більше того в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому він є їх спільною сумісною власністю та підлягає розподілу між ними в рівних частках кожному.

Статтями 368, 372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Також, стаття 369 ЦК України вказує, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Доводи представника позивача за первісним позовом про те, що усі права на спірний будинок зареєстровані на його довірителя, а ще й на дівоче прізвище, є також неналежними, оскільки спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

З врахуванням наведеного, суд вважає доведеним факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період з 26 травня 2005 року по 19 березня 2009 року, а також те, що новозбудований ними за час спільного проживання житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами є їх спільною сумісною власністю.

У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 154, 169, 209, 212, 214, 215, 218, 234, 235, 256, 360-7 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 61, 63, 65, 68-71, 74 СК України, ст.ст. 368, 369, 372, 392 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: Волинська область, Володимир-Волинський район, село Заріччя, вулиця Рокицького, будинок №4.

В решті позовним вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, про визнання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами спільною сумісною власністю, про визнання права власності на ? частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами - задовольнити повністю.

Встановити факт проживання однією сім’єю без шлюбу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 у період з 26 травня 2005 року по 19 березня 2009 року.

Визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою: Волинська область Володимир-Волинський район, село Заріччя, вулиця Рокицького, будинок № 4.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою : Волинська область Володимир-Волинський район, село Заріччя, вулиця Рокицького, будинок №4 .

Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 960 (дев’ятсот шістдесят) грн. різниці сплачених судових витрат.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення або протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення.

Головуючий: (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя Володимир-Волинського міського суду І.Р. Вітер