Постанова № 70196935, 09.11.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

09 листопада 2017 року Справа № 906/374/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Тимошенко О.М. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Кушнірук Р.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.17р. у справі №906/374/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (м.Львів) ПАТ "Українська залізниця"

до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" (смт.Городниця, Новоград-Волинського району Житомирської області)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Закарпатьської митниці ДФС (м.Ужгород)

про стягнення 1149823,72 грн.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 16.10.2017р.);

відповідача: не з'явився

третіх осіб: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.07.2017р. у справі №906/374/17 задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство".

Стягнуто з Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця": 1149823,72 грн. нарахованих платежів за час затримки вагонів; 17247,36 грн. судового збору.

Відстрочено виконання рішення суду до 31 жовтня 2017року.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (м.Львів) ПАТ "Українська залізниця" відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (т.1, арк.справи 258-264).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Городницьке лісове господарство" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.2, арк.справи 14-25).

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги жодного доводу, аргументу та доказу відповідача, оскільки будь-яких мотивів не наведено щодо їх відхилення судом першої інстанції або ж спростування у визначений законом спосіб, що свідчить про повне ігнорування судом доречних аргументів сторони - відповідача. Натомість, оскаржуване рішення грунтується виключно на доводах та аргументах позивача і тільки такими умотивоване оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Тому, наведені порушення судом першої інстанції як норм процесуального права - ч.1 ст.43, ч.1 ст.47, ч.2 ст.82, п.п.2 та 3 ч.1 ст.84 ГПК України, що призвело до неповного з’ясування всіх фактичних обставин справи, так і ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» щодо ігнорування судом доречних аргументів сторони - відповідача, а відтак оскаржуване рішення вважає повністю незаконним.

Вважає, що при прийнятті рішення, судом неправильно застосовано до фактично встановлених обставин спірних правовідносин норми ст.218 Митного кодексу України, замість тих, які мали б бути застосовані у даному випадку, а саме: ч.2 ст.325 та ч.5 ст.338 Митного кодексу України.

Зазначає, що заява про застосування строків позовної давності мала місце зі сторони представника відповідача як в судовому засіданні 12 липня 2017 року, так і в тих засіданнях, що мали місце раніше у цій же справі, а саме: представником відповідача усно подавалася така заява при проведенні судових засідань у режимі відеоконференції. Однак, в силу допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, наявність такої заяви від представника відповідача незаконно не знайшло відображення у жодний спосіб як в оскаржуваному рішенні, так і в протоколі судового засідання. В свою чергу, вказане заявлення представником про застосування строків позовної заяви у вищевказаний спосіб та порядку є, виходячи зі змісту приписів ст.ст.22, 28 ГПК України та ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, достатнім та належним для врахування судом першої інстанції при вирішенні спору та відмови у відповідній частині у задоволенні позову, однак через порушення вказаних норм, в цій частині оскаржуване рішення є повністю незаконне.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення допустив грубе порушення норм процесуального права, адже взагалі не врахував та не з'ясував фактичні обставини справи щодо обгрунтованості підстав позову в частині існування і конкретних договірних відносин щодо перевезення вантажу, його зберігання, розвантажувально-навантажувальних робіт, телеграфних послуг, обґрунтованості розрахунку нарахованих позивачем сум до стягнення, тим самим прийнявши повністю незаконне, необгрунтоване і без повного та всебічного встановлення всіх обставин спору, рішення.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не перевірив належним чином дотримання позивачем ОСОБА_2 користування вагонами і контейнерами за відсутності наказу про затримку залізничних вагонів відповідача, відомість плати за користування вагонами, пам'ятки про подавання/забирання вагонів, накопичувальних карток; повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, акт про затримку вагонів; доказів щодо як самого повідомлення, так і доказів про повідомлення відповідача про затримку залізничних вагонів, а також не надано розрахунок плати за користування за кожний вагон, відомості плати за користування вагонами (контейнерами) та акти загальної форми, які б були також підписані і представником вантажовласника, як це вимагають ОСОБА_2 користування вагонами і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. N 113.

Вважає, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не враховано, а позивачем не було надано оригіналів залізничних накладних, як доказів щодо заборони здійснення пропуску товарів з метою проведення митного огляду, що є підставою вважати у відсутності відповідного рішення щодо такого митного огляду товару у затриманих вагонах та відсутності будь-яких приписів митниці щодо заборони у пересуванні відповідного вантажу чи вагонів.

Також зазначає, що відповідно до ст.46 Статуту, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Як вбачається із наданого розрахунку позивачем зберігання товару відповідача проводилося з моменту фактичного затримання вагонів, що є порушенням ст.46 Статуту залізниць України. Проте, в даному випадку затримка вагонів сталася не з вини позивача, митні органи не виявили жодних порушень при догляді та зважуванні вантажу, митне оформлення відбулося до відправки вантажу, а тому відсутні підстави для стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів, що суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не врахував.

На підставі викладеного скаржник просить суд скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 12 липня 2017 року у справі №906/374/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до Державного підприємства «Городницьке лісове господарство» про стягнення 1149823,72 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2017р. відновлено Державному підприємству "Городницьке лісове господарство" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017р. у справі №906/374/17, прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на "26" вересня 2017р. о 12:30 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

26.09.2017р. від представника позивача на адресу суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (т.2, арк.справи 39, 40), в якому представник заперечує проти доводів апеляційної скарги посилаючись на норми ст.ст.3, 11, 14, 15 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р., ч.2 ст.218 Митного кодексу України, ч.1 ст.26 Закону України «Про залізничний транспорт», ст.129 Статуту залізниць України, п.5.15 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. №04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею».

Стверджує, що апелянт у своїй скарзі посилається на обставини, що вже були досліджені Рівненським апеляційним господарським судом у постановах: від 16.02.2017р. у справі №924/1175/16, від 06.03.2017р. у справі №924/1178/16, від 26.07.2016р. у справі №903/102/16; Львівським апеляційним господарським судом у постановах: від 09.11.2016р. у справі №907/464/16, від 14.12.2016р. у справі №907/479/16, а також Вищим господарським судом України у постановах: від 11.12.2014р. у справі №908/356/14, від 29.05.2017р. у справі №924/1178/16, від 31.07.2017р. у справі №924/1175/16.

Зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що підтримує зазначену вище позицію, так як главою 32 Митного кодексу України, до якої включено ст.218, врегульовано митні формальності на залізничному транспорті. Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п.29 ч.1 ст.4 Митного кодексу України). Таким чином, дії щодо здійснення Чопською митницею Міндоходів митного огляду після митного оформлення, завершеного Запорізькою митницею Міндоходів, є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення ст. 218 Митного кодексу України.

Місцевим судом правомірно відхилено заяву відповідача щодо строків, оскільки приписи ст.ст.9,10 Цивільного кодексу України та приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р. по-іншому регулюють цей порядок.

Крім того, Вищим господарським судом України у справі №904/5743/16 зроблено правовий висновок, що день складення акта загальної форми не може вважатися днем, коли позивач (залізниця) довідався про порушення свого права, оскільки складений позивачем акт (форми ГУ-23) не порушує право позивача, а є підставою для нарахування збору та фіксує початок та кінець затримки спірних вагонів. Отже, строк позовної давності належить рахувати не від акта загальної форми про затримку вагонів, а від актів загальної форми про закінчення затримки вагонів, без врахування яких неможливо визначити фактичний термін затримки вагонів.

Позивач вважає також безпідставним посилання на ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р., оскільки такої статті в чинній редакції угоди немає. Стаття 31 регулює порядок оплати нарахованих провізних платежів.

На підставі викладеного позивач просить суд: залишити рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017р. у справі №906/374/17 в силі та без змін, а апеляційну скаргу апелянта - без задоволення.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Саврія В.А. судове засідання 26 вересня 2017 року о 12:30 год. у справі №906/374/17 не відбулось.

Станом на 02.10.2017р. вказані обставини було усунено.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.10.2017р., у зв’язку із перебуванням у відпустці судді Мамченко Ю.А., визначено колегію суддів для розгляду справи №906/374/17 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Тимошенко О.М.

Ухвалою від 02.10.2017р. колегія суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Тимошенко О.М. прийнято розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017р. у справі №906/374/17 до свого провадження та призначено розгляд справи на 26.10.2017р. о 11:30 год. (згідно ухвали про виправлення описки від 04.10.2017р.).

Ухвалою від 26.10.2017р. розгляд справи відкладено на "09" листопада 2017 р. об 11:40 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького,59 у залі судових засідань №4.

26.10.2017р. від ДП «Городницьке лісове господарство» на електронну адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшли:

- письмові пояснення щодо апеляційної скарги (вх.№30978/17);

- заява про витребовування доказів від ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (вх.№30988/17);

- заява про розстрочку виконання рішення (вх.№3311/17).

В письмових поясненнях щодо апеляційної скарги (вх.№30978/17) відповідач зазначає, що перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача 1149823,72 грн. нарахованих платежів за затримку вагонів розпочався саме з моменту складання актів загальної форми №10932 від 17.05.2016р., №10965 від 20.05.2016р., №10968 від 22.05.2016р., №10977 від 24.05.2016р. та №10983 від 26.05.2016р. та закінчився відповідно 17.11.2016р., 20.11.2016р., 22.11.2016р., 24.11.2016р. та 26.11.2016р. (шість місяців), а тому, враховуючи, що позовна заява подана позивачем до суду у квітні 2017р., тому позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Також, відповідач зазначає, що суд першої інстанції в підтвердження або спростування доводів вантажовідправника щодо відсутності його вини у затримці вагонів не навів правової оцінки долученим до матеріалів справи актам загальної форми щодо їх не підписання зі сторони відповідача, відповідно до вимог ч.2 ст.34 ГПК України на предмет належності та допустимості доказів на підтвердження обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Просить суд прийняти до відома дані письмові пояснення до апеляційної скарги та скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.2017р. у справі №906/374/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство", третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 митниця Державної фіскальної служби України про стягнення 1149823,72 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

В заяві про витребовування доказів (вх.№30988/17) відповідач зауважує, що ним заявлялось аналогічне клопотання, разом з тим місцевим господарським судом було відмовлено. Крім того, на час розгляду справи в суді першої інстанції апелянту не було відомо про існування відповідних доказів, оскільки вони з"явились лише після розгляду справи по суті. Зокрема, просить витребувати від Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця":

- обґрунтований розрахунок, який містить розрахунок суми з урахуванням положень пункту 12 ОСОБА_2 користування вагонами і контейнерами та ст.46 Статуту залізниць України щодо збереження вантажів безкоштовно протягом доби та щодо не врахування часу до 30 хвилин і часу 30 хвилин і більше як повна година;

- обґрунтований розрахунок, який містить розрахунок суми з урахуванням положень ч.ч.1, 2 ст.325 МК України, тобто без покладання сум витрат за відповідні операції на ДП «Баранівське лісомисливське господарство» через відсутність у останнього порушень митного законодавства;

- обґрунтований розрахунок, який враховує наявність Відомості плати за користування вагонами (контейнерами)» та Акти загальної форми з підписом вантажовласника та містить посилання в кожному окремому випадку по кожному вагону на конкретні дані з вказаних документів та з обов‘язковим додаванням таких документів до витребуваного обґрунтованого розрахунку;

- належним чином посвідчені: накази про затримку залізничних вагонів, відомості плати за користування вагонами, пам'яток про подавання/забирання вагонів, накопичувальних карток; повідомлень про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів; доказів щодо як самого повідомлення, так і доказів про повідомлення ДП «Баранівське лісомисливське господарство» про затримку залізничних вагонів;

- обґрунтування позовних вимог з посиланням на всі відповідні і чіткі положення існуючих між сторонами договорів, що регулюють спірні правовідносини, а також надання позивачем належних копій таких договорів, що обумовлюють обставини спору, зокрема, але не обмежуючись: Договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, Договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезені та надані залізницею послуги, Договору про подачу та забирання вагонів;

- первинні документи, що опосередковують факт надання (виконання) та фактичність виконання (надання) підприємствами ПАТ «Українська залізниця» окремо послуг та робіт стосовно кожного залізничного вагону, стягнення плати за які є предметом судового спору у даній судовій справі.

Розглянувши вищезазначену заяву скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на недотримання ним вимог статті 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначені обставини, що перешкоджають його наданню. Так, згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 названого Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання (пункт 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції''.

Виходячи з наведеного, зверненню до суду із заявою про витребування доказів передує звернення особи, яка заявила відповідне клопотання, до особи (підприємства, організації), у якої такий доказ знаходиться. Неможливість самостійно надати такі докази (відмова в їх наданні особою, в якої докази знаходяться або будь-яка інша причина неможливості отримання доказів) є підставою для звернення до суду з відповідним клопотанням в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України. Проте, доказів звернення до ПАТ "Українська залізниця" із клопотанням про витребування доказів, скаржником суду не надано, тобто не надано доказів неможливості самостійно надати такі докази.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги зауваження представника позивача, що ним подані всі можливі докази, зокрема до свого відзиву, а інші докази, на яких наполягає апелянт, у нього відсутні.

09.11.2017р. представник позивача подав клопотання про доручення до матеріалів справи постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017р. у справі №927/526/17, оскільки вважає, що апеляційним судом у справі №927/526/17 встановлено факти, що мають значення для розгляду справи № 906/374/17.

Звертає увагу, що Київський апеляційний господарський суд у справі №927/526/17 та Рівненський апеляційний господарський суд у справах №906/181/17, №906/373/17, №906/372/17 підтримали доводи залізниці із урахуванням приписів СМГС, щодо часу, коли у залізниці виникло право на подання позову та обчислення строків позовної давності.

Позивач зазначає, що останнім днем користання вагонами №60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 з вантажем "деревина паливна", які були відправлені відповідачем, є 27.10.2016р., про що свідчить акти загальної форми від №604, №596, відповідна відмітка міститься на зворотній стороні накладних СМГС.

Пунктом 25.1. Розділу 5 та Розділу 3 Службової інструкції СМГС встановлено, що акти загальної форми є документами перевізника, який оформлюється для посвідчення обставин, які впливають або можуть впливати на перевезення вантажів.

Приймаючи до уваги, що вантаж не перебував у віданні перевізника, у зв’язку з проведенням митного огляду, а кожен окремий акт загальної Форми, які складались під час проведення митного огляду вантажу, не є самостійною підставою для подання позову. Відтак початок перебігу 6-ти місячного строку для подання позивачем позову починається з дня, наступного після 27.10.2016р., тобто з 28.10.2016р.

Зауважує, що до аналогічного висновку прийшла судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду у справі №906/373/17.

28.10.2016р. + 6 міс (навіть не 9 міс.) = 28.04.2017р., Таким чином, залізниця звернулась до суду першої інстанції з даним позовом в межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування цього строку.

Також зазначає, що виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності з нормами ГПК, суд дійшов вірного висновку, що без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, в той час як треті особи без самостійних вимог на предмет спору правом подачі вище вказаної заяви не наділені (п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", постанова ВСУ від 24.06.2015р. №6-738цс15, постанова ВСУ від 18.03.2015р. №6. Вказане є підставою для відмови Закарпарській митниці ДФС в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності у справі №906/374/17.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 09.11.2017р. представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області у справі №906/374/17 від 12.07.2017р є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з»явилися, хоч були повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги у встановленому законом порядку.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

У період з 17.05.2016р. по 26.05.2016р. на територію залізничної станції "Батьово-Сортувальна" пункту контролю "Батєво" митного посту "Залізничний" ОСОБА_3 митниці Державної фіскальної служби України, для здійснення митних процедур були подані товаросупровідні документи на товар (лісоматеріалів - "деревина паливна"), що слідував у вагонах за номерами 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 по митним деклараціям з номерами відправки 493890, 497438, 497933, 499186, 401356 (т.1, арк.справи 13-17).

Вантажовідправником вказаних товарів у документах зазначено Державне підприємство "Городницьке лісове господарство", вантажоотримувачем - фірму "Пизец ГмбХ" (Гетваєргассе 1, Відень, 1010, Австрія).

Вантаж був відправлений зі станції Новоград-Волинський Південно-Західної залізниці.

На дату надходження вказаного вантажу на ОСОБА_3 митницю поступили орієнтування стосовно здійснення додаткових заходів митного контролю.

Так, відповідно до листів Відділу митного оформлення № 4 (Батєво) митного посту "Залізничний" від 17.05.2016 вих. № 10/16, від 21.05.2016 вих. № 19/16, від 22.05.2016 вих. № 19/17, від 24.05.2016 вих. № 22/16 та від 26.05.2016 вих. № 26/16 (а. с. 36 - 40), на підставі ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України та усного розпорядження начальника митного посту "Залізничний", в.о. начальника ст. Батьово було направлено заявки з проханням подати вагони за номерами 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 для повного або часткового вивантаження та проведення митного огляду згідно з п. 5 ПКМУ № 467 та п. 1.5 наказу МФУ № 602.

По факту затримки вагонів з метою проведення митного огляду працівниками залізниці було складено акти загальної форми (ГУ-23) № 10932 від 17.05.2016 (а. с. 18), № 10965 від 21.05.2016 (а. с. 30), № 10968 від 22.05.2016 (а. с. 33), № 10977 від 24.05.2016 (а. с. 34) та № 10983 від 26.05.2016 (а. с. 35) та надано телеграфні повідомлення від 18.05.2016, від 22.05.2016, від 24.05.2016 та від 26.05.2016 (а. с. 43 - 47) на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника.

Також, підрозділом митниці було підготовлено та направлено до відповідного підрозділу залізниці заявку від 02.06.2016 вих. №38/16 стосовно контрольного зважування товару у вагонах на вагах ділянки "Сортувальна" без його вивантаження (т.1, арк.справи 42).

В подальшому на виконання вищевказаної заявки ОСОБА_3 митниці ДФС, було проведено зважування вагонів 60021797, 65487985, 66713983, 68804558 на станції Батьово, про що позивачем складено акти загальної форми від 04.06.2016р. (т.1, арк.справи 25, 28, 29, 32).

07.06.2016р. інспектором митниці за участю інших осіб було проведено огляд вагонів за результатами якого складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів за №305010505/2016/ЗМК, згідно з яким встановлено, що вантаж, що слідував у вагонах, співпадає з відомостями, зазначеними у ТСД та митних деклараціях (т.1, арк.справи 48).

З червня 2016 року в зоні митного контролю "Сортувальна" станції Батьово зони діяльності митного посту "Залізничний" було призупинено митні формальності щодо товару "деревина паливна..." до жовтня 2016 року.

19.10.2016р. з метою проведення заходів митного контролю, спрямованих на виявлення та ймовірного недопущення незаконного переміщення через митний кордон України товарів з порушенням митних правил, начальником митного посту "Залізничний" було направлено залізниці листа за вих. № 07-07-61/04/2802 (т.1, арк.справи 49) з проханням дати вказівку про направлення залізничних вагонів 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 із товарами на ділянку перезавантаження станції Чоп (під'їзна колія АТ "Закарпатінтерпорт") для здійснення їх вивантаження та митного огляду із залученням експерта ОСОБА_3 ТПП.

23.10.2016р. о 06:40год. та 26.10.2016р. о 06:30год. на під'їзну колію АТ "Закарпатінтерпорт" було подано вагони 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 з номерами відправки 493890, 497438, 497933, 499186, 401356, а 27.10.2016р. о 18:00 год. проведено їх вивантаження, про що складено акти загальної форми №596 від 23.10.2016р. (т.1, арк.справи 31), №600 від 26.10.2016р. (т.1, арк.справи 24) та №604 від 27.10.2016р. (т.1, арк.справи 26).

Окрім того, у зв'язку із затримкою вагонів для митного догляду з травня по жовтень 2016 року, відповідачу були нараховані додаткові платежі згідно із ставками Збірника тарифів №1, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. №317, із застосуванням коригувального коефіцієнта 2,302, про що складено акти загальної форми від 20.10.2016р. (т.1, арк.справи 19, 20, 23) від 22.10.2016р. (т.1, арк.справи 21).

Так, за користування вагоном №60021797 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 233870,96грн., з яких: плата за користування вагоном (код 117) на суму 141062,40грн., за зберігання вантажу (код 116) - 52807,80грн., за зважування вантажу (код 118) - 173,10грн. Всього до сплати: 194043,30грн., а з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який складає 1019,00 грн. - 233870,96 грн. (розрахунок - т.1, арк.справи 50).

За користування вагоном №65487985 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 234435,68 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) 137379,20 грн., за зберігання вантажу (код 116) - 54023,40 грн., за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 244,00 грн., за маневрову роботу (код 115) - 2694,20 грн. Всього до сплати: 194513,90 грн, а з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який складає 1019,00 грн - 234435,68 грн (розрахунок - т.1, арк.справи 51).

За користування вагоном №66713983 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 228939,56 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) на суму 136974,10 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 46224,20 грн., за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 244,00 грн., за подавання/забирання вагонів з під'їзної колії (код 118) - 2950,60 грн, за маневрову роботу (код 115) - 3367,80 грн. Всього до сплати: 189933,80 грн, а з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який складає 1019,00 грн - 228939,56 грн. (розрахунок - т.1, арк.справи 52).

За користування вагоном №65399479 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 230353,28 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) на суму 135206,10грн., за зберігання вантажу (код 116) - 52642,10грн., за зважування вантажу (код 118) - 173,10грн., за участь представника залізниці при зважуванні (код 118) - 152,40 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 244,00 грн, за маневрову роботу (код 115) - 2694,20 грн. Всього до сплати: 191111,90 грн, а з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який складає 1019,00 грн - 230353,28 грн (розрахунок - т.1, арк.справи 53).

За користування вагоном №68804558 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 222224,24 грн., з яких: плата за користування вагоном (код 117) на суму 133327,70 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 45487,50 грн, за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 244,00 грн, за подавання/забирання вагонів з під'їзної колії (код 118) - 1737,60грн., за маневрову роботу (код 115) - 3367,80 грн. Всього до сплати: 184337,70 грн., а з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який складає 1019,00 грн. - 222224,24 грн. (розрахунок - т.1, арк.справи 54).

Таким чином, загальна сума нарахованих до стягнення з відповідача платежів за затримку вагонів на прикордонній станції становить 1149823,72 грн (233870,96 + 234435,68 + 228939,56 + 230353,28 + 222224,24).

18.04.2017 залізниця направила відповідачу претензію про сплату додаткових платежів на суму 1149823,72 грн (т.1, арк.справи 55, 56).

В матеріалах справи відсутня відповідь на зазначену претензію чи докази її задоволення.

Несплата відповідачем нарахованих платежів за затримку вагонів стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Житомирської області з вимогою про їх стягнення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Частинами 2, 5 статті 306 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457).

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав.

Відповідно до ст..5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.

Згідно параграфів 1, 2 статті 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), що перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку передбаченому статтею 31 "Оплата провізних платежів та неустойок".

У параграфі 1 статті 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов'язком: одержувача - перевізнику, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення.

ОСОБА_2 регулювання порядку та умов користування вагонами і контейнерами парку залізниць України, парку залізниць інших держав, а також тих, що належать підприємствам та орендовані ними, за час затримки на коліях залізниць загального користування, здійснюється за Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113.

Пунктом 2 ОСОБА_2 користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності вносять плату.

За приписами статті 119 Статуту залізниць України унормовано, що зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Як передбачено пунктами 3, 4 ОСОБА_2 користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

У відповідності до пунктів 6, 10, 12, 13 ОСОБА_2 користування вагонам і контейнерами, станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером.

Одночасно з цим, нормою ст.46 Статуту залізниць України передбачено плату за зберігання вантажу, що прибув на станцію, строк якого перевищує добу. Безкоштовний строк зберігання вантажу обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Пунктом 8 ОСОБА_2 зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Пункт 9 ОСОБА_2 зберігання вантажів встановлює, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Таким чином, приписами законодавства унормовано обов'язок вантажовідправника, вантажоодержувача сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням. Підстави звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами передбачені в пункті 121 Статуту залізниць України та пункті 16 ОСОБА_2 користування вагонами і контейнерами є вичерпними, затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, до цих підстав не віднесено (п. 17 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" ).

До того ж, як зазначено у п.5.15 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002р. №04-5/601, плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Згідно з параграфу 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) передбачено, що якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла по причинам, не залежним від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів пов'язану з митним оформленням, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати йому всі платежі виставлені до сплати за користування вагонами.

Як встановлено, у зв'язку з тим, що вагони 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 з номерами відправки 493890, 497438, 497933, 499186, 401356 простоювали на станціях Батьово та Чоп Львівської залізниці за період з 17.05.2016 по 27.10.2016 у зв'язку з митним оглядом, ПАТ "Українська залізниця" нарахувало ДП "Городницьке лісове господарство" плату за користування вагонами у розмірі 1149823,72 грн.

З метою прискорення здійснення митних процедур, удосконалення порядку й умов переміщення через митний кордон України товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами, багажу та вантажобагажу в багажних вагонах, а також для регламентації взаємодії митних органів і залізниць України, спільним наказом Державної Митної служби України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008р. №1019/1143 було затверджено Інструкцію про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України.

Пунктами 2.15., 2.16. зазначеної Інструкції передбачено, що товари (вантажі), що прибувають на станцію призначення й перебувають під митним контролем, розміщуються в зонах митного контролю, які створюються на коліях загального користування й у яких товари (вантажі) перебувають під охороною залізниці, або, з дозволу митного органу, - в інших місцях чи під'їзних коліях, визначених як зони митного контролю згідно з Митним кодексом України і Порядком створення зон митного контролю та їх функціонування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 № 1947.

Працівники залізниць не мають права видавати товари (вантажі), що перебувають під митним контролем, виконувати з ними будь-які операції (навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування або зміну ідентифікаційних знаків чи маркування, нанесених на упаковку) без дозволу митниці.

Відповідно до п.4.10. Інструкції, у разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів), щодо яких є потреба проведення митного огляду (переогляду), посадова особа митниці призначення здійснює необхідні митні процедури відповідно до законодавства України.

У разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів) з порушенням вимог цієї Інструкції або товарів (вантажів), щодо яких є потреба провести митний огляд (переогляд), посадова особа митниці призначення в накладній під найменуванням товарів (вантажів) учиняє запис "Пропуск заборонено" і зазначає підставу для прийняття такого рішення. Запис завіряється підписом і відбитком штампа "Під митним контролем" цієї посадової особи, і документи повертаються працівникові станції. Про затримку товарів (вантажів) складається акт загальної форми, у якому зазначається час початку й закінчення проведення митного огляду (переогляду) і який підписується особами, що брали участь у проведенні цього огляду (переогляду) (п.4.11. Інструкції).

Приписами частини 5 статті 338 Митного кодексу України унормовано, зокрема, що огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Водночас, частина 2 статті 218 Митного кодексу України, що міститься у главі 32 "Митні формальності на залізничному транспорті", в порівнянні із нормою ч.5 ст.338 Митного кодексу України, якою визначено загальний для всіх видів транспорту порядок здійснення митного огляду, передбачає спеціальні норми проведення митних процедур (контролю) на залізничному транспорті.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.218 Митного кодексу України передбачено, що розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

При чому, розглядаючи поняття "інші операції", які здійснюються у разі необхідності проведення митного контролю та митного оформлення товарів, слід дійти висновку, що ними охоплюється і проведення маневрових робіт (постанова ВГС України від 11.12.2014р. у справі №908/356/14).

Згідно ч.1 ст.220 Митного кодексу України, митний контроль товарів у міжнародному залізничному сполученні здійснюється в зонах митного контролю.

Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п.29 ч.1 ст.4 Митного кодексу України).

Як вірно встановив в процесі розгляду справи суд першої інстанції, дії відділу митного оформлення №4 (Батєво) митного поста „Залізничний" по відношенню до зупинки вагонів відповідача є митними формальностями, на які розповсюджується обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, оскільки такий обов'язок визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин.

До того ж, дії уповноважених осіб ОСОБА_3 митниці ДФС щодо надання вказівок залізниці по маневруванню складом поїздів відповідача з однієї станції на іншу, з метою вчинення дій необхідних для митного контролю, повністю узгоджується з ч.2 ст.220 МК України, якою передбачено право здійснення митного огляду товарів поза пунктами пропуску через державний кордон або в місцях, визначених керівником органу доходів і зборів за погодженням з керівниками залізничної станції та органу охорони державного кордону України.

Вказане дозволяє запобігти порушенню розкладу руху поїздів на станції затримання вагонів із товаром та обґрунтовує правомірність дій залізниці по стягненню плати за проведення маневрових робіт, навіть за відсутності складених нею пам'яток форми ГУ-45, оскільки відомості про тривалість виконання залізницею маневрової роботи (початок та кінець даної роботи) відображені в актах загальної форми, які були оформлені протягом всього часу затримки рухомого складу вагонів відповідача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягнення коштів за користування вагонами, зберігання вантажу, виконання маневрової, огляду/переогляду вантажу та іншої роботи можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди вантажовласника на вчинення таких дій, а й у інших випадках передбачених законом, у тому числі у випадку проведення митного контролю та митного оформлення товарів.

Аналогічної позиції притримується і Вищий господарський суд України у своїх постановах від 01 березня 2017 року у справі №907/501/16, від 29 травня 2017 року у справі № 924/1178/16.

За приписами ч.ч.1, 2, 4 ст.129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

У свою чергу, майнова відповідальність перевізників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, може наступати за обставин, які засвідчуються актами (ч.1 ст.26 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.129 Статуту залізниць України).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі актів загальної форми ГУ-23 №10932 від 17.05.2016 (т.1, арк.справи 18), №10965 від 21.05.2016 (т.1, арк.справи 30), №10968 від 22.05.2016 (т.1, арк.справи 33), №10977 від 24.05.2016 (т.1, арк.справи 34) та №10983 від 26.05.2016 (т.1, арк.справи 35) від 04.06.2016 (т.1, арк.справи 25, 28, 29, 32), від 20.10.2016 (т.1, арк.справи 19, 20, 23) від 22.10.2016 (т.1, арк.справи 21), №596 від 23.10.2016 (т.1, арк.справи 31), №600 від 26.10.2016 (т.1, арк.справи 24) та №604 від 27.10.2016 (т.1, арк.справи 26), які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання, зважування вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, збір за участь представника залізниці при зважуванні товару, збір за подання/забирання вагону з під'їзної колії, тариф та плату за маневрову роботу, які були виконані залізницею через затримку вагонів відповідача за номерами 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558.

Вищевказані нарахування також внесено до накладних з номерами відправки: 493890, 497438, 497933, 499186, 401356.

Так, плату за користування вагонами застосовано позивачем відповідно до п.1 розділу 5, табл.1 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" ставка за користування вагоном за 45 годин – 206,20 грн, понад 45 годин - 16,00 грн за кожну годину за 1 вагон, із урахуванням коефіцієнта, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами, в розмірі 2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за зберігання вантажу нараховано відповідно до пункту 2 розділу 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами", а саме: після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу у розмірі: 4,00 грн за одну тону – при зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі у контейнерах – за масу брутто, округлену до повних тонн, та збір за кожну добу 1,60 грн за одну тону - при зберіганні вантажу на землі.

Телефонограмний збір нарахований відповідно до п.10 р.3, табл.3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" ставка за повідомлення телеграфом 53,00 грн*2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за зважування вантажу нараховано відповідно до п.4.1 р.3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" за ставкою за 1 вагон 75,20 грн*2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за маневрові роботи нараховано у відповідності до п.1.8 р.3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами" за ставкою у розмірі 292,60 грн за кожні півгодини роботи локомотива залізниці, що виконується не одночасно з подачею вагонів.

Плату за участь представника залізниці при зважуванні вантажу нараховано відповідно до п.4.2 р.3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послугами".

Також позивачем нараховано до стягнення з відповідача вартість тарифу Батьово-Чоп, розмір якого складає 1019,00 грн.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунки позивача, колегія суддів дійшла висновку, що їх суми вірні.

Місцевий господарський суд правомірно прийняв, як належну підставу для задоволення позовних вимог, акти загальної форми, надані позивачем, оскільки останні містять достатню інформацію щодо затримки вагонів залізницею, у зв'язку з проведенням митного огляду, зокрема – щодо часу затримки та розрахунку суми додаткових платежів за період простою вагонів, а тому оцінюються судом як належні докази понесення залізницею додаткових витрат, що пов'язані з митними формальностями, оскільки ними, в сукупності із іншими доказами, в достатній формі підтверджено облік часу користування вагонами (час перебування вагонів у пунктах навантаження, вивантаження та на під'їзних коліях) та нарахування плати за користування ними.

Також, факт проведення залізницею операцій, пов'язаних з оглядом товару за запитом митниці, ніким не заперечується, отже витрати залізниці мають бути відшкодовані по факту їх завдання вантажовідправником товару, який, в свою чергу, може стягнути понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених витрат з органу, з ініціативи якого було проведено затримання товару на залізниці в регресному порядку.

Не приймаються доводи відповідача про відсутність підстав для оплати додаткових платежів, оскільки обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати додаткових операцій не залежить від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, оскільки його зміст визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, і є обов'язковими для застосування.

Відповідач є зобов'язаною перед залізницею особою в частині сплати додаткових платежів на підставі укладеного між ними договору №ПЗ/ДН-4/14/86/ДНЮ-4 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та наданні залізницею послуги від 20.05.2014р. (т.1, арк.справи 240, 241).

З огляду на викладене, господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" про стягнення з ДП "Городницьке лісове господарство" плати за користування вагонами у розмірі 1149823,72 грн, оскільки в матеріалах справи містяться докази, що підтверджують розмір додаткових витрат залізниці через затримку вагонів 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 для проведення митного огляду.

Щодо строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Третьою особою (Закарпарською митницею ДФС), у поясненні (т.1, арк.справи 142-144) викладено клопотання про застосування строку позовної давності у справі №906/374/17, мотивованого тим, що позовна заява подана позивачем із пропуском дев'ятимісячного строку, як-то передбачено ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, судом було з'ясовано позицію сторін та при його вирішенні враховано, що представник позивача проти його задоволення заперечив, з підстав викладених у поясненнях від 22.06.2017р.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що представники відповідача та третьої особи подане клопотання підтримали.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Тлумачення частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, положення якої сформульовано із застосуванням слова “лише” (аналог “тільки”, “виключно”), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого позовна давність застосовується тільки на підставі заяви, зробленої стороною у справі.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 ГПК передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 ГПК та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності з нормами ГПК, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, в той час як треті особи без самостійних вимог на предмет спору правом подачі вище вказаної заяви не наділені (п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", постанова ВСУ від 24.06.2015 № 6-738цс15, постанова ВСУ від 18.03.2015 № 6-25цс15).

Тому, судом першої інстанції правомірно відмовлено Закарпарській митниці ДФС в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності у справі №906/374/17.

При цьому, твердження апелянта про подачу ним заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 811 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Однак, в матеріалах справи відсутня заява про застосування строків позовної давності, подана саме відповідачем, в протоколі судового засідання від 12.07.2017р. (т.1, арк.справи 256) такі дані відсутні, а зауваження на протокол не було розглянуто, а лише приєднано до матеріалів справи №906/374/17 (т.2, арк.справи 8).

Заява про розстрочку виконання рішення (вх.№3311/17) відхиляється як необґрунтована та безпідставна, оскільки відповідно до ст.121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений права видавати накази, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви.

Також, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції на підставі п.6 ст.83 ГПК України вже було відстрочено виконання рішення до 31.10.2017р., що в повній мірі сприятиме, як можливості продовження господарської діяльності відповідача, так і зробить реальною сплату заборгованості перед ПАТ "Українська залізниця".

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст.33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на рішення господарського суду Житомирської області від 12.07.17р. у справі №906/374/17 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Дужич С.П.