Постанова № 70194731, 07.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2017 р. Справа№ 911/3097/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Артем’єв І.С. - представник, дов. б/н від 22.05.2017;

від відповідача: Меть С.І. - представник, дов. № 6 від 07.02.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс"

на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017

у справі № 911/3097/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс"

про стягнення 192 955,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 910/3097/176 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей" 100 000,46 грн. основного боргу, 3 271,25 грн. пені, 6 304,39 грн. 3% річних, 33 629,83 грн. інфляційних втрат, 19 297,20 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 2 148,09 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позовної заяви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 прийнято апеляційну скаргу прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.11.2017

Представник позивача у судовому засіданні 07.11.2017 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.11.2017 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позовної заяви.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.07.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 04/07, відповідно до п. 1.1 договору позивач, за договором підрядник, зобов'язується виконати на об'єкті відповідача, за договором замовника, роботи з проектування, погодження проектів в експлуатуючих організаціях, монтажу та здачі в експлуатацію каналізації дощової та водопроводу, з додержанням будівельних норм та правил інших нормативно-правових документів, що стосуються будівництва, охорони праці, пожежної безпеки, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Перелік та вартість робіт по договору відображені в договірній ціні та кошторисах, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно із п.п. 2.1, 2.3, 2.4-2.6 договору № 04/07 встановлено, що загальна вартість договору складає 433 362,73 грн. з ПДВ. Розрахунки за даним договором виконуються у гривнях на розрахунковий рахунок позивача. Позивач починає роботи після одержання від відповідача авансу в розмірі 70% від договірної ціни, що становить з ПДВ 303353,91 грн. Остаточний розрахунок проводиться відповідачем протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами кінцевого акту виконаних робіт. Після передачі акту виконаних робіт відповідач, протягом 5 календарних днів з дати отримання акту виконаних робіт від позивача, повинен підписати акт або надіслати позивачу мотивовану відмову від прийняття робіт.

Пунктом 9.1 договору № 04/07 визначено, що вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Факт виконання позивачем робіт за договором № 04/07 та прийняття виконаних робіт без зауважень, підтверджується актами приймання виконаних робіт за серпень 2014р. та квітень 2015р., належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Згідно із вказаним актами вартість робіт склала суму у розмірі 433 360,92 грн.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до вимог статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

Згідно з повідомленням позивача про залік зустрічних однорідних вимог від 20.05.2016, остаточна сума заборгованості відповідача за договором № 04/07 визначена у розмірі 100 000,46 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечував факту часткового припинення його зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт за договором № 04/07 від 04.07.2017 р. шляхом зарахування позивачем зустрічних однорідних вимог та до суду за визнанням вказаного одностороннього правочину недійсним чи за захистом своїх інтересів в інший спосіб не звертався, що свідчить про визнання відповідачем решти заборгованості за договором в сумі 100000,46 грн.

Отже, сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується повідомленням від 20.05.2016, відповідно до якого, остаточна сума заборгованості відповідача за договором № 04/07 від 04.07.2014 складає 100 000,46 грн.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за виконані останнім роботи за договором № 04/07 у розмірі 100 000,46 грн.

Крім того, відповідач не заперечує факт несплати позивачу зазначеної вище суми заборгованості, однак, посилаючись на те, що сторонами у справі не було підписано кінцевого акту, вважає, що строк виконання обов'язку з оплати виконаних позивачем робіт у відповідача не настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору та вимог цього кодексу (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 100 000,46 грн. за виконані позивачем роботи згідно із договором № 04/07.

Відповідач не заперечує того факту, що грошові кошти в сумі 100 000,46 грн. ним позивачеві не сплачені, проте, зазначає, що строк оплати не настав, оскільки сторонами не підписано кінцевий акт виконаних робіт, а позивач не передавав відповідачу всю належну документацію, що робить неможливим введення в експлуатацію об'єкта вищевказаного договору.

При цьому відповідач наголошував на тому, що протоколом спільної наради директорів позивача та відповідача від 06.03.2015 прийнято рішення, що відповідач має сплатити 100 000,00 грн., а позивач зобов'язується надати певні документи. Тобто, на переконання відповідача, протоколом підтверджено його обов'язок як замовника оплатити роботи, а позивача як підрядника передати замовнику відповідну документацію.

Вищий господарський суд України у постанові від 06.06.2017 зазначив, що предметом договору, укладеного сторонами у даній справі, є не тільки виконання визначених будівельних робіт, а також погодження проектів в експлуатуючих організаціях, монтаж та здача в експлуатацію каналізації дощової та водопроводу з додержанням будівельних норм та правил інших нормативно-правових документів, що стосуються будівництва, охорони праці, пожежної безпеки. Також зазначив, що позивачем виконувались певні будівельні роботи, що підтверджується актами приймання виконаних робіт за серпень 2014р. та квітень 2015р. Однак, судами не було встановлено, які саме роботи були передбачені договором, та які з них виконані позивачем, а які ні, тобто суди не встановили, в якій мірі позивачем виконано обумовлені договором роботи (послуги, зобов'язання) та чи настав строк їх оплати з огляду на положення п. 2.5 договору про те, що остаточний розрахунок здійснюється після підписання сторонами кінцевого акту виконаних робіт.

Дослідивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вказує наступне.

Згідно з п. 1.1 договору № 04/07 позивач зобов'язується виконати на об'єкті відповідача роботи з проектування, погодження проектів в експлуатуючих організаціях, монтажу та здачі в експлуатацію каналізації дощової та водопроводу, з додержанням будівельних норм та правил інших нормативно-правових документів, що стосуються будівництва, охорони праці, пожежної безпеки, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Перелік та вартість робіт по договору відображені в договірній ціні та кошторисах, які є невід'ємною частиною договору.

Однак у договірній ціні до договору № 04/07, наданій відповідачем, не міститься переліку конкретних робіт (як будівельних, так і не будівельних), що мають виконуватися за договором № 04/07. Кошториси до договору № 04/07 не складались.

Таким чином, сторонами визначено конкретний перелік робіт, які мали бути і були виконані позивачем, лише в актах приймання виконаних робіт, які підписані позивачем та відповідачем без зауважень, що свідчить про їх відповідність умовам п. 1.1 договору № 04/07 від 04.07.2014, оскільки всі акти виконаних робіт містять посилання на вказаний договір.

Переліку конкретних робіт з проектування, погодження проектів в експлуатуючих організаціях, монтажу та здачі в експлуатацію каналізації дощової та водопроводу наявні у матеріалах справи договір, договірна ціна та акти приймання виконаних робіт не містять.

Враховуючи викладене, у матеріалах справи не містяться доказів, також таких доказів не надано і відповідачем, з яких можливо встановити, які саме роботи, за твердженням відповідача, не були виконані позивачем, мали бути включені до кінцевого акту, за наслідками підписання якого, у відповідача виникає обов'язок здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

Також Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що згідно з п. 2.1 договору № 04/07 загальна вартість договору складає 433 362,73 грн. з ПДВ. Водночас, позивачем були виконані роботи, які були прийняті відповідачем, на суму 433 360,92 грн. Тобто, вартість виконаних робіт є такою, що практично у повному обсязі (з розбіжностями у 1,81 грн.) відповідає загальній договірній вартості робіт.

Згідно з п. 2.9 договору № 04/07 відповідача має право не сплачувати за виконані роботи у разі відсутності хоча б однієї з форм КБ-2в чи КБ-3 або у разі неправильного їх оформлення, а також у разі мотивованої відмови від прийняття результатів робіт. Проте, як зазначалося вище, всі роботи за 5-ма актами виконаних робіт були прийняті відповідачем.

Щодо посилання відповідача на протокол спільної наради директорів позивача та відповідача від 06.03.2015, за результатами якого прийнято рішення, що відповідач має сплатити 100 000,00 грн., а позивач зобов'язується надати певні документи, Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що вказаний протокол спільної наради директорів позивача та відповідача від 06.03.2015 засвідчив, що сторони провели звірку згідно із низкою укладених між сторонами договорів та прийняли рішення, що відповідач повинен сплатити, зокрема, за договором № 04/07 100 000,00 грн., а позивач зобов'язується надати наступні документи: акти прийому-здачі вводу в експлуатацію водяного спринклерного пожежогасіння органам ДСНС до 02.04.2015 та підписаний проект ПАТ «Київводоканал» на виконання мережі зливної каналізації до 01.05.2015.

Однак, ані договір № 04/07, ані договірна ціна до нього чи акти виконаних робіт за договором № 04/07 не містять такого обов'язку позивача, як «надати відповідачу підписаний проект ПАТ «Київводоканал» на виконання мережі зливної каналізації до 01.05.2015», а протокол спільної наради директорів від 06.03.2015 не є додатковою угодою до договору № 04/07 від 04.07.2014.

Посилання відповідача на те, що позивачем не були виконані роботи з виготовлення проекту є безпідставними, оскільки позивачем до матеріалів справи наданий Робочий проект «Зовнішні мережі водопроводу, каналізації, ливневої каналізації № 1421-ЗВК по об'єкту «Автосалон та станція технічного обслуговування по вул. Велика кільцева, 2 в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області», виконаний ТОВ «ФЕСТ», м. Черкаси на замовлення ТОВ «ПЕРСЕЙ», який зазначений в акті робочої комісії про прийняття обладнання після комплексного випробування від 08.09.2014, а представник проектувальника ТОВ «ФЕСТ» брав участь в роботі цієї комісії, якою було встановлено, що змонтоване обладнання пройшло комплексне випробування, включаючи необхідні пусконалагоджувальні роботи разом з комунікаціями, і є готовим до експлуатації, передбаченої проектом.

Проект збудованої позивачем системи каналізації дощової та водопроводу не був погоджений у ПАТ «Київводоканал», однак, відповідачем, в розумінні ст. 33 ГПК України, не доведено того факту, що зазначені обов'язки покладені договором № 04/07 від 04.07.2014 саме на позивача, оскільки такого конкретного виду робіт як погодження проекту у ПАТ «Київводоканал» ані договором, ані договірною ціною (враховуючи відсутність кошторису) не визначалось.

Відповідно до п. 2.5 договору № 04/07 остаточний розрахунок проводиться відповідачем протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами кінцевого акту виконаних робіт.

Сторонами не було визначено ані конкретного переліку не будівельних робіт, які мав виконати позивач, ані порядку оформлення та/або змісту кінцевого акту, з підписанням якого пункт 2.5 договору пов'язує виникнення у відповідача обов'язок здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

Таким чином, оскільки у даному випадку договором та договірною ціною до нього (за відсутності кошторису) не визначено складу та вартості усіх робіт, що, на думку відповідача, мали бути виконані позивачем, у тому числі - не будівельних, а також не визначено порядку оформлення та змісту передбаченого пунктом 2.5 договору кінцевого акту, то кінцевим актом виконаних робіт у даному випадку є останній складений та підписаний сторонами акт виконаних робіт - № 3 від 06.04.2015.

Враховуючи викладене, з огляду на наявність підписаних відповідачем актів виконаних робіт, відсутність визначення у договорі № 04/07 складу не будівельних робіт, їх обсягів та строків виконання, порядку оформлення та змісту кінцевого акту виконаних робіт, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог щодо частини заборгованості останнього за договором № 04/07, вимога позивача про стягнення решти заборгованості за договором в сумі 100 000,46 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п. 7.5 договору № 04/07 за порушення строків оплати робіт відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 1,5% від суми несплачених у строк платежів за кожен календарний день прострочення.

Відповідно до пункту 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору № 04/07 не передбачено нарахування пені понад строк, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим пеня підлягає нарахуванню за період з 15.04.2015 (оскільки розрахунок мав здійснюватись через 5 банківських днів, а 13.04.2015 є вихідним днем) до 15.10.2015.

Однак позивачем заявлено до стягнення пеню, нараховану за період з 10.06.2015.

Перевіривши розрахунок пені позивача, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає суму пені у розмірі 19 660,36 грн. правильною.

Відповідачем заявлено про застосування до вимоги позивача про стягнення з відповідача пені наслідків спливу строку позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява подана до Господарського суду Київської області 20.09.2016.

Таким чином, вимоги про стягнення пені за період з 20.09.2015 по 15.10.2015 є такою, що пред'явлена у межах позовної давності, а за період з 10.06.2015 до 20.09.2015 є такою, що пред'явлена з пропуском позовної давності.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, з урахуванням ч. 2 ст. 258 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені, частково, із пропуском позовної давності.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення пені саме у розмірі 3 271,25 грн. є такою, що пред'явлена у межах позовної давності та такою, що підлягає задоволенню, а у позовній вимозі про стягнення пені у розмірі 16 389,11 грн. належить відмовити, у зв'язку із пропуском позовної давності.

Згідно із ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, із матеріалів справи не вбачається та позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності, отже, немає підстав для висновку про існування зазначених поважних причин.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних з урахуванням клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірах 33 629,83 грн. та 6 304,39 грн., відповідно, правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Слід зазначити, що суми інфляційних втрат та 3% річних за розрахунками суду є більшими, ніж заявлено позивачем, а саме: 44 507,81 грн. та 6 764,41 грн., відповідно, однак, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню підлягають суми у розмірах заявлених позивачем.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Сацюком Денисом Анатолійовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3199 від 31.01.2008 р.) підтверджуються договором № 17/05/16-1 про надання юридичних послуг з врегулювання спорів від 17.05.2016 р., відповідно до п.п. 2.1, 5.1, 5.2 якого позивач, як замовник, доручає, а адвокат Сацюк Д.А., як виконавець, бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги щодо підготовки необхідних документів та представлення інтересів замовника у врегулюванні спору між замовником та контрагентом стосовно стягнення заборгованості. Замовник, у свою чергу, зобов'язується виплатити виконавцю гонорар, а також відшкодувати витрат по оплаті обов'язкових платежів і інші необхідні витрати. Розмір гонорару становить 26 200,00 грн., які замовник виплачує виконавцю протягом 15 банківських днів з моменту підписання договору.

Позивачем, на підставі рахунку № 145 від 17.05.2016, перераховано адвокату 26 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 29 від 01.08.2016.

Також між позивачем та адвокатом Сацюком Д.А. складено акт прийому-передачі послуг до договору № 17/05/16-1 про надання юридичних послуг з врегулювання спорів від 17.05.2016, яким засвідчено, що відповідно до умов вказаного договору виконавець надав у повному обсязі, а замовник прийняв надані послуги стосовно представництва та захисту інтересів замовника у справі за позовом ТОВ «ПЕРСЕЙ» до ТОВ «НІКОЛЬ-МОТОРС» про стягнення заборгованості. Також замовник підтверджує, що послуги були надані у повному обсязі, а вартість гонорару адвоката становить 26 200,00 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об'єднанням.

В п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вказано, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що Сацюк Д.А. має право на заняття адвокатською діяльністю та що послуги адвоката надавались безпосередньо адвокатом, витрати за послуги, надані Сацюком Д.А., враховуючи принцип співрозмірності, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вартість гонорару адвоката заявлена позивачем у розмірі 26 200,00 грн. є обгрунтованою.

Згідно із ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 19 297,20 грн. та вважає цю суму правильною.

Обставини, на які скаржник посилається як на підставу для скасування рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16, визнаються колегією суддів безпідставними.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс", відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених рішенні Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2017 у справі № 911/3097/16 залишити без змін.

3. Справу № 911/3097/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.В. Отрюх

А.Г. Майданевич