Рішення № 70194624, 09.11.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2017 р.Справа № 922/3046/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Грєнков І.В (дов.№08-11/4550/2-16 від 27.12.2016 р.), Фесюн М.С. (дов.№08-11/2819/2-17 від 13.09.2017 р.).

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 74 202,60грн.

В обґрунтування позову позивач посилається, зокрема на те, що відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 на якій розташовані належні йому нежитлові будівлі. Однак, відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 03.01.2017 №19-20.08-3-1378/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 05.01.2017 № 42/0/225-16, речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані. У зв'язку із тим, що права на вказану земельну ділянку не зареєстровані за будь-якими юридичними чи фізичними особами, земельна ділянка площею 0,0329га, перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідач у період з 01.09.2014 по 01.09.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно грошові кошти. Здійснюючи правове обґрунтування посилається на ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 14 Податкового кодексу України, ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.09.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.10.2017 о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2017 відкладено розгляд справи на 11.10.2017 о 12:30 год.

11.10.2017 представник відповідача через канцелярію суду надав наступні документи: відзив на позовну заяву (за вх. № 33267), клопотання про витребування доказів (за вх. № 33268), клопотання про припинення провадження у справі (за вх. № 33269), клопотання про залучення третьої особи (за вх. № 33270) .

Представник відповідача надане клопотання підтримав, зазначивши в обгрунтування, що права на спірну земельну ділянку виникли у фізичної особи ОСОБА_1 відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху № 1-3 загальною площею 130,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БА-1" за адресою: АДРЕСА_2 та Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху № 4-6 загальною площею 83,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БА-1" за адресою: АДРЕСА_2, що посвідчені приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Костіною Ю.С., укладених 01.10.2012 між Публічним акціонерним товариство "Харківський електроапаратний завод" в особі представника Руденко Ігоря Сергійовича та гр. ОСОБА_1. Згідно витягу з Державного реєстру правочинів набувачем за вищевказаними договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень є ОСОБА_1 - фізична особа. Таким чином, відповідач вважає, що твердження позивача про те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 використовується ОСОБА_1 у господарській діяльності для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех) не доведені. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що спірна ділянка перебуває у користуванні суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 та не спростовано факту, що нежитлові приміщення придбані саме фізичною особою, а не ФОП. На підставі вказаного, відповідач вважає, даний спір не підлягає вирішенню у господарському суді.

Ухвалою господарського суду від 11.10.2017 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів (за вх. №33268), відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи за (вх. №33271), відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи (за вх. №33270 ).

В судовому засіданні 02.11.2017 року оголошено перерву до 09.11.2017 року

02.11.2017року від представника відповідача, через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. №36082) про призначення судової земельно - технічної експертизи та зупинення провадження у справі на підставі ст.79 ГПК України .

02.11.2017року від представника відповідача, через канцелярію суду (вх.№36081) надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача, разом з цим у поданому клопотанні представник відповідача просив суд :

- розглянути клопотання про припинення провадження у справі від 11.10.2017.

- розглянути клопотання про призначення земельно-технічної експертизи від 02.11.2017.

03.11.2017року від позивача через канцелярію суду, надійшло клопотання (вх.№36191) про долучення доказів до матеріалів справи, вказані документи долучені на підставі ст.22 ГПК України .

09.11.2017 року від представника позивача, через канцелярію суду (вх.№36995) надійшли заперечення на клопотання відповідача по справі №922/3046/17, вказані заперечення долучені до матеріалів справи на підставі ст.22 ГПК України.

Господарський суд, розглянувши клопотання про припинення провадження у справі (за вх. № 33269) на підставі ч.1 п.1 ст.80 ГПК України, відмовляє в його задоволенні виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

В підпункті 4.2.1. пункту 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011року визначено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).

Положеннями ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Приписами ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (ст. 55 Конституції України).

У відповідності з рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп зазначені норми слід розглядати як такі, що зобов'язують суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" визначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 року у справі № 21-286а16.

В матеріалах справи міститься Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної - особи підприємця ОСОБА_1, а також довідка про взяття на облік платників податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, про перебування останнього на обліку у ДПІ у Ленінському районі м. Харкова за адресою: 61067, АДРЕСА_1.

Таким чином, беручи до уваги суб'єктний склад учасників судового процесу - сторін по справі та предмет спору - стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 74 202,6грн. за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_2, суд приходить до висновку про підвідомчість вказаного спору господарському суду Харківської області, а відтак підстави для задоволення відповідача та припинення провадження по справі відсутні.

Господарський суд розглянувши клопотання відповідача (вх. №36082) про призначення судової земельно - технічної експертизи та зупинення провадження у справі на підставі ст.79 ГПК України, відмовляє в його задоволенні виходячи із наступного .

Відповідно до частини першої 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Отже, призначення земельно - технічної експертизи в цій справі з визначеними позивачем питаннями, є недоцільним, оскільки запропоновані позивачем питання не потребують спеціальних знань для їх роз'яснень та таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору, оскільки не потребує спеціальних знань.

В судовому засіданні досліджено та задоволено клопотання відповідача (вх.№36081 від 02.11.2017 року) про розгляд справи за відсутністю представника відповідача, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, є правом сторони а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника відповідача судом не визнавалась.

В судовому засіданні 09.11.2017 року позивач заявлені позовні вимоги підтримував і просив їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача 09.11.2017 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 09 листопада 2017 року позивач не виявив наміру подати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для вставлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 09.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та вислухавши пояснення представника позивача суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позову керуючись наступним:

- господарський суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог, які самостійно визначаються позивачем.

Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу и здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.08.2017 №95779426 право власності на нежитлові приміщення, першого поверху№1-:-3 загальною площею 130,0 кв.м. та нежитлові приміщення №4-:-6 загальною площею 83,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БА-1" загальною площею 213,6 кв.м. по АДРЕСА_2 з 27.12.2012 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 01.10.2012 № 1842 та №1236.

Відповідно до інформаційної довідки від 30.08.2017 № 95779426, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 03.01.2017 №19-20.08-3-10/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської сільської ради від 05.01.2017 № 42/0/225-17 речові права Відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0329 га перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач у період з 01.09.2014 по 01.09.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Зазначені законодавчі приписи та встановлені міською радою фактичні обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом до ФОП ОСОБА_1 про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_2.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю".

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем у порядку та в строки, визначені зазначеним вище рішенням міської ради), втім не сплачених відповідачем, що пов'язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Згідно з частинами 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Крім того, за приписами п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.

Як вбачається зі змісту статей 1212, 1213, 1214 ЦК України, зокрема, із вжитого в них терміну "потерпілий", ці статті застосовуються до деліктних правовідносин, коли фізичній або юридичній особі завдано шкоди шляхом порушення їх охоронюваних законом прав, зокрема - майнових.

Отже, для застосування вищезазначених норм ЦК України має бути доведено факт протиправності дій відповідача.

Із матеріалів справи слідує, що згідно Витягу із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.08.2017 р. №95779426 нежитлові приміщення, того поверху №1-:6 (з першого по шосте) в нежитловій будівлі літ. "БА-1", площею 213,6 м за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної власності належать фізичній особі ОСОБА_1.

У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) передбачено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини поняття "майно" може означати "існуюче майно" або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (справа Стретч проти Сполученого Королівства).

Відповідно ч.3 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Встановлені судом обставини справи свідчать, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху №1-3 загальною площею 130,0кв м. в нежитловій будівлі літ. "БА-1" за адресою: АДРЕСА_2 та договір -продажу нежитлових приміщень першого поверху №4-6 загальною площею 83,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БА-1" за адресою: АДРЕСА_2, що посвідчені приватним нотаріусом ХМНО Харківської обл. Костіною Ю.С., укладені 01.10.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Харківський електроапаратний завод" в особі представника Руденко Ігоря Сергійовича та громадянином ОСОБА_1.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, власником спірних нежитлових приміщень, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів. виданого 01.10.2012 року приватним нотаріусом ХМНО Манерко Л.М. за договором купівлі -продажу нежитлових приміщень першого поверху №1-3 загальною площею 130,0кв.м. та нежитлових приміщень першого поверху №4-6 загальною площею 83,6 кв.м. в житловій будівлі літ. "БА-1" за адресою: АДРЕСА_2 є фізична особа ОСОБА_1.

В матеріалі справи позивачем подано акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 30.08.2017 року зазначено, що земельна ділянка, на переконання позивача, використовується ФОП ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех).

Так, у громадянина ОСОБА_1 виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод. Втім, факт використання саме: ФОП ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех) земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 у акті обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 Харківською міською радою не доведено.

Також, позивач в процесі розгляду справи наголошував на тому, що згідно з актом обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 30.08.2017 року - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з 27.12.2012 року по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0329 га по АДРЕСА_2 без виникнення права власності або користування землею та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Втім, така позиція позивача базується на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до Технічного паспорту на виробничий будинок АДРЕСА_2, договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, від 01.10.2012 року, витягів з Державного реєстру правочинів №11909299 та №11909256 площа нежитлової будівлі, що належить громадянину ОСОБА_9 складає 213,6 м2.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Положенням абз.2 п.2.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Таким чином, після переходу права власності на нежитлові будівлі площею 213,6 м2 до громадянина ОСОБА_9 перейшли речові права на земельну ділянку площею 213,6 м2.

В процесі розгляду справи позивач наголошував на тому, що відповідно до інформаційної довідки від 30.08.2017 № 95779426, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 03.01.2017 19-20.08-3-10/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської сільської ради від 05.01.2017 № 42/0/225-17 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані , а отже земельна ділянка площею 0,0329 га перебуває у власності територіальної громади міста Харкова, про те вказує що. вищеозначена земельна ділянка є неогородженою , а її межі визначено відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі.

В свою чергу відповідачем долучено до матеріалів справи низку правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності або право постійного користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, а саме:

Договір оренди земельної ділянки від 23.04.2003 № 7212/03 - земельна ділянка (кадастровий № НОМЕР_1), площею 0,0727 га по АДРЕСА_2 надається в оренду строком до 01.12.2005 для реконструкції нежитлових приміщень в літ. "Х-1" під магазин непродовольчих товарів з влаштуванням обособленого входу та прибудовою гаражу - договір анульовано на підставі договору оренди землі від 27.04.2005 № 7250/05.

Договір оренди землі від 27.04.2005 № 7250/05 - земельна ділянка (кадастровий № НОМЕР_1), площею 0,0727 га по АДРЕСА_2 надається в оренду для обслуговування магазину непродовольчих товарів із обособленим входом та прибудованим гаражем. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать орендареві на праві комунальної власності - нежитлові будівлі літ. "Х-1", літ. " 4-1".

Державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий № НОМЕР_1), площею 0,0727 га по АДРЕСА_2 від 11.11.2009 № 510970800134. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування магазину непродовольчих товарів із обособленим входом та прибудованим гаражем.

Договір оренди земельної ділянки від 10.08.2014 № 7229/04 - земельна ділянка (кадастровий № НОМЕР_1), площею 3,7473 га по АДРЕСА_2 надається в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель виробничої бази. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать орендареві на праві колективної власності - нежитлові будівлі літ. "И-4", літ. "Г-5", літ. "В-2", літ. "Б-1", літ. "А-1", літ. "Е-1", літ. " 3-1", літ. "К-1", літ. "Л-1", літ. "М-1", літ. "П-1", літ. "Н-1", літ. "Ж-1", літ. " 0-1", літ. "Т-1", літ. "Ф-1", літ. "Е-1", літ. "С-1", літ. "Д-1".

Договір оренди землі від 24.05.2011 № 631010004000334 - земельна ділянка (кадастровий № 720203512), площею 0,5036 га по АДРЕСА_2 надається в оренду строком до 01.02.2014 для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "Ц-3".

Договір оренди землі від 24.05.2011 № 631010004000335 - земельна ділянка (кадастровий № НОМЕР_2), площею 0,4890 га по АДРЕСА_2 надається в оренду строком до 01.02.2014 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (промислово-виробнича котельна). На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "Ш-2".

Судом досліджено всі вищеозначені правоустновлюючі документи, а також врахована позиція позивача стосовно того, що всі вищенаведені правовстановлюючі документи на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_2 видані для обслуговування та експлуатації нежитлових приміщень із зазначенням конкретних літер нежитлових будівель, які знаходяться на цих земельних ділянках.

Про те, суд критично оцінює твердження позивача стосовно того, що право власності на нежитлові приміщення, першого поверху №1-:-3. та №4-:-6 в нежитловій будівлі літ. "БА-1", зареєстровано за відповідачем - фізичною особою -підпрємцем ОСОБА_1

Суд зазначає, що звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача -ФОП ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 74 202,60грн. ґрунтується на наявності лише теоретичних тверджень позивача стосовно можливості здійснення господарської діяльності саме фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та не спростовано факту того, що нежитлові приміщення придбані саме громадянином а не фізичною особою - підприємцем .

З огляду на положення та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Пунктом 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Суд зазначає, що процесуальні можливості суду щодо залучення іншого чи заміни неналежного відповідача визначені статтею 24 Господарського процесуального кодексу України та є виключно правом суду, про те, будь-яких заяв щодо можливості спрямування позовних вимог до іншої особи від позивача не надходило.

За таких обставин та враховуючи те, що позивачем не доведено факт використання саме: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничий цех), а також враховуючи те, що позивачем не надано доказів того, що нежитлові приміщення придбані саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, а не громадянином ОСОБА_1, вказані обставини унеможливлюють застосування до даних спірних правовідносин з даним суб'єктним складом положень ст.ст.1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України.

В постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, визначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні. Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в підтвердження своїх доводів і заперечень,які зібрані судом під час розгляду справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв'язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв'язку з чим, в задоволенні позову позивачу судом відмовляється.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача згідно зі ст.ст.44,49 ГПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 10.11.2017 р.

Суддя О.О. Присяжнюк