Рішення № 70194585, 07.11.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 915/921/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙЛТРАНС (01033, м. Київ, вул. Короленківська, 4; ідентифікаційний код 38874314)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми ШАРК-2 (54030, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 23409269)

про: стягнення 2265,26 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін: не зявилися.

Суть спору:

11 вересня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю РЕЙЛТРАНС звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 04/09/17 від 04.09.2017, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми ШАРК-2 заборгованість в розмірі 58118,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 3376,84 грн., 3% річних у розмірі 859,79 грн., всього 62352,13 грн.

02 листопада 2017 року позивач подав до суду заяву за вих. № 30/10/17 від 30.10.2017 про зменшення позовних вимог, в якій просить:

- припинити провадження в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 58118,50 грн., інфляційних витрат у розмірі 1571,97 грн., 3% річних у розмірі 399,41 грн.;

- стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1804,87 грн., 3% річних у розмірі 460,38 грн., всього 2265,26 грн.

За правилами ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За змістом підпунктів 3.10, 3.11 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Подана позивачем заява в частині зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних не суперечить вищевказаним нормам процесуального права, а отже прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору поставки № 22/10/14 від 22.10.2014 та додаткових угод до нього; видаткових накладних № РН-091 від 23.10.2014, № РН-097 від 13.11.2014, № РН-099 від 14.11.2014, № РН-105 від 14.12.2015 (на загальну суму 216881,50 грн.); листа за вих. № 001 від 01.03.2017 з вимогою повернути надлишково перераховані кошти в розмірі 58118,50 грн.; претензії за вих. № 07/08/2017 від 07.08.2017 з вимогою сплатити суму боргу 58118,50 грн. тощо; норм статей 509, 11, 526, 530, 693, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, та мотивовані тим, що відповідачем залишилося непоставленим 29,05925 тонн товару, станом же на 04.09.2017 грошові кошти в сумі 58118,50 грн. (непоставлений товар) позивачу не повернуті, жодної відповіді на вимоги не надано.

Відповідач у відзиві за вих. № 26 від 31.10.2017 просить суд припинити провадження у справі в звязку з відсутністю предмета спору в звязку з тим, що заборгованість ТОВ фірми ШАРК-2 перед ТОВ РЕЙЛТРАНС в сумі 581118,50 грн. на 28.02.2017 (дата акту звіряння) повністю погашена.

07.11.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2014 року між сторонами (покупець ТОВ «Ферматс Трейд» змінив найменування 05.05.2016 на ТОВ «Рейлтранс») був укладений договір № 22/10/2014, згідно з предметом якого відповідач, як постачальник, зобов'язався передати у власність покупця товар (висівки пшеничні), а позивач, як покупець, зобов'язався прийняти та оплатити цей товар: об'єм 100 тонн, вартість однієї тонни 1850,00 грн., загальна вартість договору 185000,00 грн. (п. 1.1).

Умови та строки поставки товару обумовлюються сторонами в специфікації (п. 1.6); строк поставки товару зазначений в додатках до договору (п. 3.2); датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної на товар уповноважених представників сторін на складі (п. 3.4).

За умовами розділу 4 договору сторони обумовили таке:

4.1. Оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника протягом 1-ьох банківських днів після останньої з подій, зазначених нижче:

- поставка товару;

- визначення якості й залікової ваги товару;

- пред'явлення рахунку-фактури;

- передача покупцю документів, зазначених в п. 2.4 даного договору;

- виконання умов п. 9.10 договору.

4.2. Датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів із поточного рахунку покупця.

За змістом пункту 9.1 договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків та поставки товару до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Пунктом 5.6 договору сторони передбачили, що у разі невиконання продавцем своїх зобов'язань, зазначених у даному пункті договору, покупець має право на стягнення суми виплати в судовому порядку.

Відповідно до пункту 5.4 договору продавець зобов'язується протягом 5 банківських днів з дати відправлення покупцем відповідної вимоги продавцю за його місцезнаходженням (вказану в цьому договорі) оплатити покупцеві грошові кошти в розмірі рівному сумі, на яку покупцеві зменшено податковий кредит з ПДВ, зменшено валові витрати, донараховано податки, збори, обов'язкові платежі, нараховані штрафні санкції, стягнуто в дохід держави одержане за угодою, визнаною недійсною, далі «Виплата».

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Додатковими угодами № 1 від 05.11.2014 та № 2 від 14.12.2015, які також скріплені підписами та печатками обох сторін, останні вносили зміни до п. 1.1 договору № 22/10/2014 від 22.10.2014 щодо вартості однієї тонни товару та загальної вартості товару.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача боргу у вигляді попередньої оплати за товар та інфляційних втрат і 3% річних у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступних підстав:

З наданих суду доказів вбачається:

Згідно банківської виписки по рахунку ТОВ «Ферматс Трейд», останнім було здійснено кілька платежів (23.10.2014, 27.10.2014 та 05.11.2014) на загальну суму 275000,00 грн. на користь ТОВ «ШАРК-2» в якості оплати за висівки пшеничні.

Видаткові накладні № РН-091 від 23.10.2014, № РН-097 від 13.11.2014, № РН-099 від 14.11.2014, № РН-105 від 14.12.2015 свідчать, що ТОВ «Ферматс Трейд» (одержувач) отримало від ТОВ «ШАРК-2» товар висівки пшеничні на загальну суму 216881,50 грн. Таким чином, непоставленим залишився оплачений покупцем товар на суму 58118,50 грн.

Листом за вих. № 001 від 01.03.2017 позивач просив відповідача повернути залишок попередньої оплати по договору поставки № 22/10/14 від 22.10.2014, який згідно акту звірки станом на 01.03.2017 становить 58118,50 грн.

07 серпня 2017 року позивач скерував відповідачу претензію за вих. № 07/08/17 від 07.08.2017, в якій вимагав у ТОВ фірми «ШАРК-2» повернення 581118,50 грн. боргу, а також інфляційний втрат та 3% річних.

Первинні бухгалтерські документи, а саме платіжні доручення, свідчать про погашення відповідачем заборгованості в розмірі 58118,50 грн. в декілька етапів:

- № 193 від 06.03.2017 15000,00 грн.;

- № 204 від 13.03.2017 12000,00 грн.;

- № 430 від 24.10.2017 (тобто після порушення провадження у даній справі) 31118,50 грн.

Судом перевірені обставини, викладені у заяві позивача за вих. № 30/10/17 від 30.10.2017 та встановлено, що дійсно відповідачем 24.10.2017, в період розгляду даної судової справи, сплачено на користь позивача 31118,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 430, тобто погашено суму основного боргу.

Згідно п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, у разі відсутності предмету спору.

Пунктом 4.4 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ також встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Приймаючи до уваги вищенаведені норми та обставини, у звязку з тим, що між сторонами не залишилось спірних питань по суті спору в частині стягнення основного боргу, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню за відсутністю предмета спору.

Доказів сплати відповідачем на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 1571,97 грн. та 3% річних у розмірі 399,41 грн. суду сторонами не надано, тому судом таке зменшення кількісних показників інфляційних витрат та 3% річних розглянуто саме як заяву про зменшення позовних вимог саме у цій частині.

Водночас, позивач наполягає на стягненні з відповідача грошових коштів у розмірі 2265,26 грн., з яких: 1804,87 грн. інфляційні втрати та 460,38 грн. 3% річних.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно норми п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Визначення грошового зобовязання закріплено в ст. 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, згідно якої грошове зобовязання це зобовязання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Даною нормою закріплена можливість виникнення грошового зобовязання не лише з цивільно-правових договорів, але і з інших передбачених законом підстав.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено суду належними і допустимими доказами, та не обґрунтовано норами чинного законодавства підстав застосування судом до відповідача відповідальності у порядку ст. 625 ЦК України.

Так, наявні в матеріалах справи докази жодним чином не свідчать про виникнення у відповідача перед позивачем грошового зобов'язання, на яке поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами) обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Беручи до уваги наведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.В частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми ШАРК-2 грошових коштів у розмірі 58118,50 грн., провадження у справі № 915/921/17 припинити у звязку з відсутністю предмета спору.

3.В частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми ШАРК-2 грошових коштів у розмірі 2265,26 грн., з яких: 1804,87 грн. інфляційні втрати та 460,38 грн. 3% річних, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 13 листопада 2017 року.

СуддяО.Г. Смородінова