Рішення № 70193821, 09.11.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/96/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2017 Справа № 908/1817/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 127)

До відповідача: Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” (69015, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські зорі, буд. 1)

про стягнення 32 922,04 грн.

Суддя Проскуряков К.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

11.09.2017 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” та Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” про стягнення 32 922,04 грн.

Ухвалою суду від 11.09.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 908/1817/17, справі присвоєно номер провадження – 5/96/17, розгляд якої призначено на 02.10.2017 р.

Ухвалою від 02.10.2017 р. у зв’язку із неявкою в судове засідання представника позивача, ненадання витребуваних судом документів та необхідністю витребування додаткових документів, розгляд справи відкладено на 25.10.2017 р. Ухвалою від 25.10.2017р. у зв’язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, ненадання ним витребуваних судом документів, розгляд справи відкладено на 09.11.2017 р. У судовому засіданні 09.11.2017 р. судом прийнято рішення.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У судове засідання 09.11.2017 р. представник позивача не з’явився.

30.10.2017 р. до суду від позивача надійшли письмові додаткові пояснення від 27.10.2017 р., та як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані наступним. 25.04.217 р. господарським судом Запорізької області прийнято рішення у справі №908/713/17 за позовом ТОВ «Тайрс» до ПрАТ «ЗКУ» про стягнення 283 993,36 грн., яке набрало законної сили 29.06.2017 р. Судом встановлено, що на дату прийняття рішення, ПрАТ «ЗКУ» мав заборгованість перед ТОВ «Тайрс» в розмірі 198 501,00 грн. за отриманий згідно видаткових накладних товар. Після прийняття рішення у справі №908/7413/17 відповідачем було здійснено погашення суми основного боргу у розмірі 198 501,00 грн. Отже, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за прострочення оплати отриманого товару пеню у розмірі 10 013,11 грн., 40 % за користування чужими коштами у розмірі 15 128,37 грн. інфляційні втрати у розмірі 7 780,56 грн. Також, позивач зазначив, що в описовій частині позовної заяви було допущено технічну описку в номері пункту договору, яким передбачена відповідальність за порушення грошових зобов’язань, а тому замість слова і цифр «пунктом 7.2.1.» в позовній заяві слід читати «пунктом 6.2.». Позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та розгляд справи провести без участі представника позивача.

Вказане клопотання щодо розгляду справи без участі представника позивача судом задоволено.

В обґрунтування позову посилається на ст.ст. 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України та умови договору поставки №ДГ-0000259 від 26.07.2016 р.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Документи витребувані ухвалою суду від 25.10.2017 р. не надіслав.

В матеріалах справи містяться письмові заперечення від 20.09.2017 р. за вих. №05/320 на позовну заяву, в яких зазначено, що при укладанні договору поставки №ДГ-0000259 від 26.07.2016 р. сторони не домовились про ціну товару. Відповідно до п.4.1. договору ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами у видаткових накладних на момент постачання партій товару. Отже, вказаний договір поставки є не укладений сторонами, а тому не може продовжувати права та обов’язки сторін. Редакція пункту 6.2. вказаного договору, яка встановлює відповідальність Покупця за прострочення оплати товару, різниться у двох екземплярах договору щодо зазначення розміру відсотків, а також сторінка 3 договору, на якій знаходиться п. 6.2. не містить ані підписів сторін, ані інших будь-яких ідентифікаторів сторін. Таким чином, сторони не досягли згоди щодо змісту п.6.2. договору, а тому він є неузгодженим сторонами. В рішенням господарського суду Запорізької області від 25.04.217 р. у справі №908/713/17 замість штрафних санкцій за користування чужими коштами стягнуто відсотки за користування товарним кредитом відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України. Крім того, інфляція за березень 2017 р. було вже стягнуто з відповідача на підставі рішення суду від 25.04.2017 р. у справі №908/713/17. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають право брати участь у господарських засіданнях. Оскільки зміст норми не передбачає обов’язку сторін брати участь в судових засіданнях, нез’явлення повноважних представників сторін в судові засідання є реалізацією процесуального права сторони.

У пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 р. у справі №908/713/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» до Приватного акціонерного товариства «Запорізьке кар’єроуправління» про стягнення 283993,36 грн., позов задоволено частково. Стягнуто з Приватне акціонерне товариство «Запорізьке кар’єроуправління» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» суму 198 501,00 грн. основного боргу, суму 29 362, 03 грн. пені, суму 41 831,32 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, суму 10 850,83 грн. інфляційних втрат, суму 4 208,18 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2017 р. у справі №908/713/17 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Запорізьке кар’єроуправління», залишено без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 року у справі № 908/713/17 залишено без змін.

В матеріалах справи міститься касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Запорізьке кар’єроуправління» на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2017 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 р. у справі №908/713/17.

Однак, відповідачем не надано доказів прийняття вказаної скарги до розгляду судом касаційної інстанції.

Таким чином, рішення господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 р. у справі №908/713/17 набрало чинності - 29.06.2017 р., яким встановлено, що:

«26.07.21016 р. між ТОВ “Тайрс” (постачальник, позивач у справі ) та ПАТ “Запорізьке кар’єроуправління” (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № ДГ-0000259, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількістю, згідно з видатковими накладними, які є невід’ємною частиною договору, а покупець зобов’язався приймати товар на встановлених договором умовах (п.1.1). …

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 554 801 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними № РН-0000912 від 29.09.2016 р. на суму 216 000 грн., № РН-0000913 від 29.09.2016 р. на суму 66 801 грн., № РН-0001024 від 13.10.2016 р. на суму 272 000 грн., які підписані та скріплені печатками обох сторін, та довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, оплату за отриманий товар здійснив частково в розмірі 302 300 грн., що підтверджується виписками ПАТ АБ “Укргазбанк”.

Крім того, позивачем проведено залік зустрічних однорідних вимог в розмірі 54 000 грн. Матеріали справи свідчать, що 08.02.2017 р. позивач перерахував на рахунок відповідача суму 54 000 грн. за автошину згідно рахунка 121 від 06.02.2017 р. 24.03.2017 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що після проведення зустрічних однорідних вимог зобов’язання ПАТ “Запорізьке кар’єроуправління” перед ТОВ “Тайрс” в розмірі 54 000 грн., яке виникло на підставі договору постачання № ДГ-000259 від 26.07.2016 р., та зобов’язання ТОВ “Тайрс” перед ПАТ “Запорізьке кар’єроуправління” щодо повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 54 000 грн., що виникло в результаті безпідставного перерахування відповідачу попередньої оплати за автомобільні шини згідно рахунку № 121 від 06.02.2017 р. є погашеними.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, з урахуванням часткових проплат відповідача та враховуючи зарахування зустрічних однорідних вимог, неоплаченою залишилась сума 198 501 грн. …

Відповідач доказів належного виконання зобов’язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми не надав.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором поставки № ДГ-0000259 від 26.07.21016р. в розмірі 198 501 грн. підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 198501 грн. боргу за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 29362,03 грн. за загальний період з 20.10.2016р. по 23.03.2017р.

Пунктом 6.2 договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений товар, останній повинен сплатити на користь позивача пеню за весь період прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Факт порушення грошових зобов’язань відповідачем є доведеним, однак перевіривши розрахунок пені, суд вважає за необхідне скоригувати його в частині визначення періоду, не виходячи при цьому за межі зазначеного позивачем максимального розміру пені.

Отже позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 29362,03 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем нараховані 40% за користування чужими грошовими коштами в розмірі 41831,32 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Умовами п. 6.2 договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений товар, останній повинен сплатити на користь позивача 40% річних за користування чужими коштами.

Нарахування 40% річних за користування чужими грошовими коштами є обґрунтованими, законними та відповідають умовам договору. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає за необхідне скоригувати його в частині визначення періоду, суму ж відсотків суд залишає в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до припасів п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14, у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 41831,32 грн. – 40% річних за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму 14299,01 грн. інфляційних втрат за загальний період з листопада 2016р. по лютий 2017р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір відсотків.

Пунктом 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., з приписів якої вбачається, якщо часткову оплату здійснено у період з 1 по 15 числа місяця, то індексації підлягає сума за вирахуванням такої оплати, якщо часткову оплату здійснено з 16 по 31 число, то індексації підлягає сума з урахування такої оплати. У зв’язку з зазначеним, суд здійснює перерахунок інфляційних.

Суд дослідивши розрахунок встановив, що позивачем неправильно визначено період нарахування інфляційних втрат. Так, інфляційні за накладною № РН-0000912 від 29.09.2016р. нараховуються з листопада 2016р. по січень 2017р. на суму 113700 грн. в розмірі 4372,99 грн., у лютому 2016р. інфляційні нараховуються з урахуванням листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р. на суму 59700 грн. в розмірі 597 грн.; за накладною № РН-0000913 від 29.09.2016р. інфляційні нараховуються з листопада 2016р. по лютий 2017р. на суму 66801 грн. в розмірі 3262,92 грн.; за накладною № РН-0001024 від 13.10.2016р. інфляційна нараховуються за грудень 2016р.на суму на суму 122000 грн., з урахуванням листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., в розмірі 1098 грн., за січень-лютий 2017р. на суму 72000 грн. в розмірі 1519,92 грн.

Загальна сума інфляційних нарахувань становить 10850,83 грн.

Таким чином, до стягнення підлягає сума 10850,83 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, позовні вимоги задовольняються частково.»

На виконання рішення господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 р. у справі № 908/713/17 було видано наказ від 19.05.2017 р.

Судом встановлено, що після прийняття господарським судом Запорізької області рішення у справі №908/713/17, відповідачем було здійснено оплату товару наступним чином: 10.05.2017 р. – 20 000,00 грн., 12.05.2017 р. – 10 000,00 грн., 25.05.2017 р. – 20 000,00 грн., 30.05.2017 р. – 70 000,00 грн., 06.06.2017 р. – 20 000,00 грн., 08.06.2017 р. – 50 000,00 грн., 08.08.2017 р. – 8 501,00 грн., що підтверджується банківськими виписами, які містяться в матеріалах справи. (а.с. 18-23)

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 10 013,11 грн., 40 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15 128,37 грн. за період з 24.03.2017 р. по 07.08.2017 р., інфляційні втрати у розмірі 7 780,56 грн. за період з березня 2017 р. по липень 2017 р., які розраховані по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем.

Відповідно до пункту 6.2. договору, у разі несвоєчасної оплати Покупцем за постачальний товар, останній повинен сплатити на користь Постачальника пеню за весь період прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення та сорок відсотків річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов’язання» від 17.12.2013 № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У пункті 3.3. вказаної постанови зазначено, що на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

Відповідно до п. 4.1. зазначеної постанови пленуму, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов’язання" від 17.12.2013 № 14 вбачається, що кредитор вправі вимагати, в т.ч. в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, як разом зі сплатою суми боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені у розмірі 10 013,11 грн. за період з 24.03.2017 р. по 07.08.2017 р., суд вважає його таким, що розрахований вірно та вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Посилання відповідача на те, що редакція пункту 6.2. вказаного договору, яка встановлює відповідальність Покупця за прострочення оплати товару, є різною у двох примірниках договору, а саме в у договорі, який надав позивачем визначено розмір 40%, а у редакції договору відповідача вказано 3%, що є підставою, на думку відповідача, п. 6.2. договору вважати неузгодженим сторонами, судом до уваги не приймається, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вказане твердження відповідач висловив лише у касаційній скарзі від 12.09.2017 р. за вих. №05/304.

Однак, в апеляційній скарзі від 18.05.2017 р. за вих. №05/692 відповідач на вказану обставину не посилався, а навпаки цитував пункт 6.2. договору, в редакції договору, в якому було зазначено, що проценти за користування чужими грошовими коштами на суму відповідну вартості неоплаченого товару складають 40 % річних від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Суд зазначає, що вказані твердження відповідача судом при розгляді справи №908/713/17 не розглядались, рішення господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 р. набрало чинності та на виконання вимог ухвал суду від 11.09.2017 р., від 25.10.2017 р. відповідач оригінал договору поставки № ДГ-0000259 від 26.07.21016 р. не надав.

Щодо твердження відповідача, що рішенням господарського суду Запорізької області від 25.04.217 р. у справі №908/713/17 замість штрафних санкцій за користування чужими коштами стягнуто відсотки за користування товарним кредитом відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України, судом також не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з мотивувальної частини рішення суду, з відповідача стягнуто саме 40% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 41831,32 грн.

Таким чином, суд перевіривши розрахунок 40 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15 128,37 грн. за період з 24.03.2017 р. по 07.08.2017 р. вважає його таким, що здійснений вірно, відповідає нормам чинного законодавства України та вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Також, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що суму інфляційних нарахувань за березень 2017 р. було вже стягнуто з відповідача на підставі рішення суду від 25.04.2017 р. у справі №908/713/17 є не обґрунтованим, з огляду на наступне.

В рішенні господарського суду Запорізької області від 25.04.217 р. у справі №908/713/17 було зазначено про неправильно визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат та судом здійснено власний перерахунок пені з зазначенням періоду по лютий 2017 р.

Судом перевірено розрахунки позивача інфляційних втрат у розмірі 7 780,56 грн. за період з березня 2017 р. по липень 2017 р. за допомогою КП “Законодавство”, та встановлено, що розрахунки є вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суд зазначає, що твердження відповідача спростовуються матеріалами цієї справи та встановленими у рішенні господарського суду Запорізької області від 25.04.2017 р. у справі №908/713/17 обставинами, які мають преюдиційне значення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” (69015, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські зорі, буд. 1, п/р №26004055709838 в Філії ЗРУ ПАТ «КБ «Приватбанк», м. Запоріжжя, МФО 313399, код ЄДРПОУ 00110183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 127, р/р № 26009283540 в АБ «Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 39790780) пеню у розмірі 10 013 (десять тисяч тринадцять) грн. 11 коп., 40 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15 128 (п'ятнадцять тисяч сто двадцять вісім) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 780 (сім тисяч сімсот вісімдесят) грн. 56 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмір 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

Суддя К.В.Проскуряков