Рішення № 70193806, 06.11.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/108/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2017 Справа № 908/1883/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українське інвестиційне підприємство "Полюс ЛТД" (61017 м. Харків, провулок Ніжинський, буд. 9)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71000 АДРЕСА_1)

про стягнення 38 368 грн. 29 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українське інвестиційне підприємство "Полюс ЛТД", м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Запорізька область, м. Бердянськ, про стягнення 38 368 грн. 29 коп. заборгованості за непоставлений товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2017 р., справу № 908/1883/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 20.09.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1883/17, присвоєно справі номер провадження 27/108/17 та призначено судове засідання на 23.10.2017 р.

Розгляд справи по суті розпочато 23.10.2017 р.

У судовому засіданні 23.10.2017 р. представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою в порядку ст. 22 ГПК України, про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем основного боргу на суму 500 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою станом 11 жовтня 2017 року (копія міститься в матеріалах справи), просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 37 868 грн. 29 коп.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 37 868 грн. 29 коп.

Ухвалою суду від 23.10.2017 р. розгляд справи відкладався на 06.11.2017 р., відповідно до ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача, а також, враховуючи, необхідність витребування додаткових доказів у справі та документів, які необхідні для всебічного, об'єктивного розгляду спору.

06.11.2017 р. продовжено розгляд справи № 908/1883/17.

У судовому засіданні 06.11.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судове засідання 06.11.2017 р. позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. У судовому засіданні 23.10.2017 р. позивача підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, надав суду витребувані ухвалою суду документи.

Крім того, в судовому засіданні 23.10.2017 р. позивач надав клопотання, щодо розгляду справи без участі свого представника.

Клопотання позивача про розгляд справи без його участі прийнято судом, відповідно до ст. 22 ГПК України.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 23.10.2017 р. та 06.11.2017 р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцем проживання відповідача у справі - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: 71000 АДРЕСА_1.

Отже, відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 23.10.2017 р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 06.11.2017 р. надіслано на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002р. "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Суд зазначає, що господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, згідно статті 28 ГПК України.

В п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українське інвестиційне підприємство "Полюс ЛТД" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було досягнуто домовленості щодо поставки морозива, вартістю 103 890 грн. 60 коп. у тому числі ПДВ.

Відповідно до видаткової накладної № 237 від 30.06.2017 р., між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо ціни, якості, кількості, асортименту товару, строків та місця поставки товар.

Видаткова накладна № 237 від 30.06.2017 р. підписана та скріплена печатками позивача та відповідача, без зауважень та заперечень.

Претензій відносно кількості, якості, асортименту товару на адресу позивача від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. Вищого господарського суду України зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У п. 1 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар. З наведеного вбачається, що видаткова накладна, підписана обома сторонами, є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

Отже, виходячи з того, що позивачем було здійснено поставку товару, а відповідачем був прийнятий товар, у відповідача виникає обов'язок оплатити за поставлений позивачем товар.

Відповідач, в порушення умов домовленості

24.07.2017 р. відповідачем була повернена позивачу частина товару на суму 58 522 грн. 31 грн., на підставі поворотної накладної № 0000002 від 24.07.2017 р. у зв'язку з відсутністю у відповідача грошових коштів на оплату частини товару.

За іншу частину товару, яка не була повернута позивачу, відповідачем було здійснено оплату позивачу за поставлений товар не в повному обсязі у наступному порядку: 04.08.2017 року - у розмірі 1000 грн., 14.08.2017 року - у розмірі 2000 грн., 17.08.2017 року - у розмірі 1000 грн., 22.08.2017 року - у розмірі 1000 грн., 28.08.2017 року - у розмірі 1000 грн., 08.09.2017 року - у розмірі 1000 грн.

Дані розрахунки підтверджуються випискою по особовому рахунку № 28 від 04.08.2017 року, випискою по особовому рахунку № 32 від 14.08.2017 р., випискою по особовому рахунку № 34 від 17.08.2017 р., випискою по особовому рахунку № 38 від 22.08.2017 р., випискою по особовому рахунку № 40 від 28.08.2017 р., випискою по особовому рахунку № 45 від 08.09.2017 р.

11.10.2017 р. відповідачем в рахунок заборгованості було сплачено 500 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по особовому рахунку № 54 від 11.10.2017 р.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки відповідача виразились у оплаті товару, а обов'язки позивача заключаються в поставці даного товару відповідачу.

Позивач прийняті на себе зобов'язання виконав належним чином та здійснив поставку товару: морозиво.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, із припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був виконати свій обов'язок щодо оплати поставленого позивачем товару в строк до 07.09.2017 р., але даний обов'язок не був виконаний. у зв'язку з цим заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар на дату подачі позовної заяви складає 37 868 грн. 29 коп. (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог).

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

18.08.2017 р. за вих. № 451 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію та лист-вимогу про сплату заборгованості.

Претензія та лист-вимога залишилися відповідачем без відповіді та задоволення.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українське інвестиційне підприємство "Полюс ЛТД", м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. м. Бердянськ, Запорізька область задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71000 АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українське інвестиційне підприємство "Полюс ЛТД" (61017 м. Харків, провулок Ніжинський, буд. 9, код ЄДРПОУ 22661110) 37 868 (тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 29 коп. заборгованості, 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 10.11.2017 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.