Постанова № 70193383, 06.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 року Справа № 908/758/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Нєсвєтової Н.М., Стратієнко Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2017 справі господарського суду Запорізької області №908/758/17 за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України"до державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" про стягнення суми за участі представників сторін:

від позивача - Хмельовська Н.В.,

від відповідача - Харченко В.Є.,

У С Т А Н О В И В:

10.04.2017 державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулися до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" заборгованості за грудень 2015 року у розмірі 69 499,51грн. за договором про встановлення сервітуту нерухомого майна №60-П-БЕФ-15 від 17.07.2015.

26.06.2017 рішенням господарського суду Запорізької області (суддя Азізбекян Т.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю за недоведеністю матеріалами справи обов'язку відповідача зі сплати вказаних коштів з підстав невикористання останніми причалу №9 протягом спірного періоду.

01.08.2017 постановою Донецького апеляційного господарського суду (судді Попков Д.О., Чернота Л.Ф., Зубченко І.В.) рішення від 26.06.2017 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" на користь державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 69 499,51грн. заборгованості за договором №60-П-БЕФ-15 від 17.07.2015 та судові витрати.

У касаційній скарзі державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" посилалися на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили постанову від 01.08.2017 скасувати, а законне та обгрунтоване, на їх думку, рішення від 26.06.2017 залишити в силі.

З'ясувавши думку представників сторін, проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог касаційної скарги виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17.07.2015 між ДП "Адміністрація морських портів України" (Сервітуар) в особі Бердянської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та ДП "Бердянський морський торговельний порт" (Сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту нерухомого майна №60-П-БЕФ-15, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є обмежене платне строкове право користування Сервітуарієм майном (об'єктами нерухомого майна), яке є державною власністю, знаходиться в господарському віданні Сервітуара та обліковується на окремому балансі Бердянської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Бердянського морського порту). За змістом цього договору Сервітуар надає Сервітуарію право користування причалом №9, який розташований за адресою: Україна, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Горького, 6, загальний розмір 145,9 метр погонний (майно), необхідним для здійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури тощо. Причал №9 та причальну інфраструктуру одночасно використовують два Сервітуарія - Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Хортиця" (п.п.1.2., 1.4. договору).

Пунктом 2.1. договору встановлено розмір плати за сервітут на причал №9 та причальну інфраструктуру, який з урахуванням ПДВ складає 11 432,41грн. за один погонний метр на рік, відповідно річна плата за причалу №9 та причальну інфраструктуру становить 1 667 988,62грн., в тому числі ПДВ 277 998,10грн., а плата за один місяць становить 138 999,05грн., в тому числі ПДВ 23 166,51грн.

Відповідно до пунктів 2.2.-2.4. договору розрахунки за цим договором здійснюються щомісяця, шляхом безготівкового перерахування Сервітуарієм коштів на поточних рахунок Сервітуара на підставі виставленого Сервітуаром рахунку та акту про надані послуги. Оформлення наданих за цим договором послуг здійснюється шляхом підписання сторонами актів про надані послуги, а у разі неповернення Сервітуару підписаного акту про надані послуги або мотивованої відмови від його підписання у 5-ти денний термін з дати його отримання Сервітуарієм, такий акт, підписаний з боку Сервітуара, вважається належним доказом виконання всього обсягу послуг за даним договором. Сервітуарій здійснює оплату за цим договором протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку та акту про надані послуги.

Згідно п.5.1. договору він набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2015 включно.

Господарські суди встановили, що право користування відповідача було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2015 з номером запису 10575446, що підтверджується Витягом з означеного реєстру №41319941 від 28.07.2015.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами велась переписка з приводу внесення відповідачем плати за використання причалу №9 та причальної інфраструктури (з направленням рахунків на оплату, актів здачі-прийняття виконаних робіт), з якої убачається, що у відповідь на вимоги позивача, відповідач відмовився оплачувати послуги за фактичне невикористання майна позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи обов'язк Відповідача зі сплати зазначених коштів за договором про встановлення сервітуту нерухомого майна №60-П-БЕФ-15 від 17.07.2015 не підтверджується, враховуючи невикористання останнім причалу №9 (нерухомого майна, сервітут на який встановлюється умовами договору) протягом грудня 2015.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що аналіз положень п.п.2.2,2.4 договору дозволяє зробити висновок, що фактичне здійснення або нездійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт не впливає на необхідність сплати сервітуту, обов'язок за яким зумовлений періодом надання означеного права (використання чи не використання якого Відповідачем не впливає на надання йому оплачуваного сервітуту), а лише визначає долю кожного Сервітуарія у такому обов'язковому щомісячному платежі. Тому оскільки фактичних робіт за спірний місяць обома Сервітуаріями здійснено не було, відповідачу обґрунтовано була визначена плата в розмірі 50% від щомісячного платежу - 69 499,51грн., невиконання обов'язку зі сплати якої свідчить про порушення відповідачем такого зобов'язання у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив його виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містить і ст.526 Цивільного кодексу України.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.610, 611 ЦК).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі викладених норм матеріального права та узгоджених сторонами умов договору №60-П-БЕФ-15 від 17.07.2015, апеляційний господарський суд обгрунтовано спростував висновки місцевого господарського суду про недоведеність позовних вимог через неправильне тлумачення умов договору.

Відповідно до статті 84 ГПК України рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

При цьому, необхідно мати на увазі, що у відповідності до ст 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішення лише доводи та докази сторони на користь якої ухвалюється рішення є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції у порушення зазначеного не надав відповідної правової оцінки наведеним твердженням позивача та при вирішенні спору по суті, допустив порушення норм права, що було виправлено апеляційним господарським судом.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, правового обґрунтування, які б їх спростовували заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі господарського суду Запорізької області №908/758/17 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань Суддя Н.М. Нєсвєтова Суддя Л.В. Стратієнко