Ухвала суду № 70192707, 06.11.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/5594/17 Головуючий 1- інстанції–Якименко Л.О.

Справа№ 619/5104/15-ц Доповідач - Кругова С.С

Категорія - поділ майна

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Колтунової А.І.,

Пилипчук Н.П.,

секретаря Прологаєвої А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину житлових будинків з надвірними будівлями в порядку спільної власності подружжя та про розподіл спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про розподіл спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Після уточнення позовних вимог, остаточно ОСОБА_5 просив про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідач ОСОБА_3 в лютому 2016 року звернулась до ОСОБА_5 з зустрічним позовом про поділ майна подружжя.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 був подарований ОСОБА_3 22 червня 1993 року. З 1993 по 1996 рік за кошти ОСОБА_3 та кошти ОСОБА_6 велось будівництво та переобладнання вказаних будівель.

Позивач не зазначив, яку участь він брав у будівництві будинку, не надав жодного доказу, який би свідчив про придбання ним будь-яких будівельних матеріалів, використаних на будівництво житлового будинку літ. А-2 по АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що з питання узаконення житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зверталася до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5

Згідно свідоцтва про право власності № 24/5 виданого Дергачівською міською радою 12.02.2002 року вказаний будинок зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7

Посилаючись на ст. п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, підкреслює, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Визнаючи право власності за позивачем на ? частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_2, суд не надав належної оцінки рішенню Дергачівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2009 року, в якому встановлена обставина, що вказаний житловий будинок з надвірними будівлями побудованийособисто ОСОБА_3

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції фактично скасував рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2009 року, чим перевищив свої повноваження. Крім того, зазначає, що з позовними вимогами про визнання за нею права власності на ? частину житлових будинків не зверталась, що є порушенням ст.11 ЦПК України.

В апеляційній скарзі на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року представник ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

В обґрунтування скарги посилається на те, що вказана ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції всупереч п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України не звернув увагу на те, що у заяві про відкладення справи від 10 квітня 2017 року представником ОСОБА_3 було заявлено клопотання провести судове засідання 11 квітня 2017 року та розглянути клопотання про призначення товарознавчої експертизи у відсутності ОСОБА_3 та її представника. Натомість суд безпідставно відкладав чотири рази судовий розгляд.

Позивач по основному позову подав на апеляційну скаргу відповідача заперечення в яких просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що спірні житлові будинки були побудовані в період шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішенняДергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року та апеляційна скарга представника ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року не підлягають задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні об'єкти нерухомості є спільним сумісним майном подружжя, а тому кожному з них належить по ? частини вказаних об'єктів.

Залишаючи зустрічний позов без розгляду, суд зазначив як підставу свого рішення повторну неявку в судове засідання позивача за зустрічним позовом без поважних причин і не надходження від нього заяви про розгляд справи за його відсутності.

З такими висновками суду, судова колегія погоджується, і вважає за належне додати наступні міркування стосовно законності ухвали і рішення суду.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі, зареєстрованому 13 вересня 1997 року в відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис №99.

06 листопада 2015 року рішенням Дергачівського районного суду Харківської області шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 4).

В період зареєстрованого шлюбу були побудовані два житлових будинки з надвірними будівлями, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2

Згідно договору дарування жилого будинку з надвірними будівлями, посвідченого нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Задоріною Т.В. 22 червня 1993 року ОСОБА_3 належав на праві власності жилий будинок житловою площею 20,80 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25).

В 2001 році ОСОБА_3 звернулася до виконкому Дергачівської міської ради з заявою про дозвіл зносу вищевказаного будинку та будівництва на його місці нового житлового будинку. Рішенням виконкому Дергачівської міської ради від 15 травня 2001 року такий дозвіл було отримано (а.с. 26).

В період з травня 2001 року по листопад 2001 року був побудований новий житловий будинок з надвірними будівлями: літня кухня, льох, гараж, зливна яма, вбиральня, літній душ та інші. Вищезазначений житловий будинок загальною площею 153,4 кв.м., житловою площею 47,10 кв.м. з надвірними будівлями був прийнятий в експлуатацію в 2002 році (а.с. 28). Акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію від 08 січня 2002 року (а.с. 29).

Рішенням виконкому Дергачівської міської ради №24/5 від 12 лютого 2002 року було надано дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на жилий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 30).

12 лютого 2002 року згідно вищезазначеного рішення виконкому Дергачівської міської ради №24/5 від 12 лютого 2002 року було видано свідоцтво про право власності на жилий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 31).

Згідно договору дарування жилого будинку з надвірними будівлями, посвідченого нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Задоріною Т.В. 19 лютого 2002 року ОСОБА_3 належав на праві власності жилий будинок житловою площею 10,80 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20).

В 2006 році ОСОБА_3 звернулася до виконкому Дергачівської міської ради з заявою про дозвіл на будівництво нового житлового будинку. Рішенням виконкому Дергачівської міської ради №114/2 від 10.10.2006 року такий дозвіл було надано.

В 2008 році був побудований двоповерховий житловий будинок, загальною площею 140,5 кв.м., житловою площею 40,4 кв. м. з надвірними будівлями: літня кухня, гаражі, зливні ями та інші, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2009 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22-23).

Судова колегія враховуючи, що провідна роль зібрання доказів покладена на суд першої інстанції, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, які свідчать про спільне життя подружжя - сторін у справі, надавши перевагу факту знаходження сторін в зареєстрованому шлюбі, погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні житлові будинки є спільною сумісною власністю сторін у справі і констатує наступне.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Доказів про наявність домовленості або шлюбного договору сторони суду не надали.

Пленум Верховного Суду України в п. 23 своєї постанови №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", роз'яснив судам, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Суд першої інстанції правильно застосував вищенаведені норми матеріального права і дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо наявності рішення Дергачівського райсуду Харківської області від 30 квітня 2009 року про визнання права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2, слід зазначити про таке.

Дійсно, рішенням Дергачівського райсуду Харківської області від 30 квітня 2009 року визнано право власності на житловий будинок за відповідачем ОСОБА_3, але в силу ч.3 ст.61 ЦПК України встановлені цим рішенням обставини не мають доказової сили при розгляді даної справи, оскільки в її розгляді беруть участь не ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини. Позивач ОСОБА_5 не був залучений до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до Дергачівської міської Ради Харківської області, ОСОБА_10 про визнання права власності на самочинне будівництво житлового будинку.

Судова колегія надає ваги тому факту, що цим рішенням врегульовані правовідносини щодо самочинного будівництва і на час його ухвалення спору між подружжям про поділ майна не існувало.

Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що зазначений будинок з надвірними будівлями є спільною сумісною власністю подружжя, сторін у справі.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність встановлення двох складових для визнання майна спільною сумісною власністю, а саме придбання майна у шлюбі і за спільні кошти, на думку судової колегії, не були виправдані неспростовними обставинами і зауважує, що відсутність доказів за які саме кошти набуте спірне майно, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем в свою чергу не доведено, що це майно набуте за кошти, які належали їй особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК України).

Відповідно дост. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відтак спільне майно подружжя, за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з врахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Як вбачається з положень статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказом можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Сторони не довели суду походження грошових коштів на будівництво житлових будинків , яке б унеможливлювало визнання їх спільною сумісною власністю.

Обидва будинки згідно наявним матеріалам справи були побудовані в період шлюбу.

За адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 звернулася до виконкому Дергачівської міської ради з заявою про дозвіл будівництва нового житлового будинку в 2001 році, а за адресою АДРЕСА_2 в 2006 році. ЇЇ доводи, що будівництво було розпочато до шлюбу матеріалами справи не підтверджується.

З метою дотримання справедливого балансу між інтересами сторін за умов, що обидві сторони не довели що спірне майно було придбане за їх особисті кошти, судова колегія вважає, що набуте під час сумісного проживання сторін майно є спільним сумісним і не може бути залишено відповідачу лише на тій підставі, що воно зареєстровано на її ім"я.

При розгляді справи суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства, та з»ясувавши обставини, що мають значення для справи, дійшов до висновку, який відповідає встановленим обставинам, постановив рішення з дотриманням норм матеріального права.

З огляду на вищенаведене, доводи представника відповідача в суді апеляційної інстанції стосовно того, що суд допустив ряд порушень норм процесуального права і це є підставою для скасування рішення суду, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Той факт, що позивач подав уточнену позовну заяву 14 серпня 2017 року (а.с.259 том 1) в день ухвалення рішення суду , тоді як не з»явився в судове засідання, а була лише його представник , у сторони відповідача викликає сумніви щодо написання цієї заяви ним особисто і не направлення її копії ОСОБА_3 на їх думку унеможливлювало її розгляд, не спростовує висновків суду.

По-перше, ОСОБА_5 підтвердив своє волевиявлення щодо саме таких позовних вимог і не заперечував факт звернення з ними. По-друге, зі змісту цієї позовної заяви вбачається, що він зменшив свої позовні вимоги і просив розглянути позов лише в частині поділу двох житлових будинків, що відповідає змісту його первинного позову, який було ним подано до суду в грудні 2015 року.

Не направлення копії цієї уточненної позовної заяви відповідача, не привело до порушення її прав, оскільки зміст первинного позову відповідачу ОСОБА_3 було достеменно відомо за півтора роки до ухвалення судом рішення.

Стосовно зазначення в рішенні суду про визнання права власності за відповідачем ОСОБА_3 , що на її думку є також порушенням ст.11 ЦПК України, то судова колегія не погоджується з цим, оскільки ОСОБА_3 дійсно належало право власності на спірні будинки, але вцілому , а судом при вирішенні спору про поділ майна подружжя було визначено право власності сторін в порядку поділу майна подружжя по ? частині, тобто інші правові підстави набуття права власності.

За умов визнання права власності лише за позивачем на ? частину житлових будинків, відповідач була б позбавлена існуючого права власності без набуття нового, тобто ці доводи апеляційної скарги зазначені нею не на її користь, тоді як суд діяв з метою упередження.

Специфіка розгляду справ про поділ майна подружжя в тому і полягає, що поділу підлягає майно саме між подружжям, а не визнання права власності в порядку поділу майна подружжя за одним з них. Не визнання права власності на іншу частину майна за відповідачем, який не заявляв таких вимог, свідчило б про невирішення справи по суті заявлених вимог про поділ майна саме подружжя.

Зазначені процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення спору, тому судова колегія не вбачає передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування ухваленого судового рішення. Судове рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Також відповідає вимогам закону і ухвала суду про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви.

Так, матеріали справи свідчать, що справа знаходилась на розгляді в суді з 2 грудня 2015 року по 14 серпня 2017 року. Зустрічний позов було подано 17 лютого 2016 року і ухвалою суду об»єднано в одне провадження з основним позовом (том 1 а.с.43-53). Протягом 2016 року відповідач ОСОБА_3 та її представник по черзі з»являлись в судове засідання.

Починаючи з 8 грудня 2016 року ні відповідач ні її представник жодного разу до суду не з»явились, ними направлялись заяви про відкладення розгляду справи у зв»язку із неможливістю явки з різних причин.

6 грудня 2016 року ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 просили суд про відкладання розгляду справи 08 грудня 2016 року у зв»язку зі складанням представником ОСОБА_4 екзаменаційної сесії, 26 січня 2017 року у зв»язку із зайнятістю представника у розгляді іншої справи в іншому суді, 15 березня 2017 року по причині перебування представника у відрядженні в м. Київі, 11 квітня 2017 року за неявкою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 без зазначення причин, 30 травня 2017 року за неявкою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, так як остання перебуває за межами України на відпочинку, 20 червня 2017 року за складанням екзаменаційної сесії представником ОСОБА_4

В судове засідання призначене на 14 серпня 2017 року , будучи належним чином повідомлені (том 1 а.с.254) ОСОБА_3 не з»явилась, про причини неявки не повідомила, а її представник ОСОБА_4 зазначив, що перебуває у відпустці (том 1, а.с.220,222,225,228,233,237,238,239,242,247,249,253,254,256).

Доводи апеляційної скарги представника , що він направляв заяву про розгляд справи за їх відсутності не відповідають дійсності, оскільки спростовуються матеріалами справи.

На а.с. 239 том 1 міститься заява представника відповідача від 10 квітня 2017 року, на яку він посилається як на вищезазначену заяву , зі змісту якої вбачається, що він просив розглянути у відсутність позивача за зустрічним позовом та його представника лише клопотання про призначення товарознавчої експертизи, а не саму справу вцілому в тому числі і зустрічний позов за їх відсутності.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про недобросовісне користування представником ОСОБА_4, який діяв в інтересах ОСОБА_3 своїми процесуальними правами. Який протягом 2017 року в кожній заяві про відкладення розгляду справи зазначав, що надає правову допомогу по даній справі ОСОБА_3 і в жодне судове засідання не з»явився.

Суд правильно послався на ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України і враховуючи повторну неявку позивача та її представника по зустрічному позову ( 7 разів поспіль), які були належним чином повідомлені і від яких не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутності, залишив зустрічний позов без розгляду.

Отже, підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції , судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207, ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року- залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий С.С. Кругова

Судді А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук