Рішення № 70192076, 08.11.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/3766/17

н/п 2/640/1638/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Шаповал Є.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадянина Афганістану ОСОБА_2, треті особи - приватний нотаріус Харківського міського округу Харківської області Гриб Надія Миколаївна, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2017 року представник позивача ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 23.02.2017 року між позивачем та відповідачем, посвідчений ПН ХМНО Харківської області Гриб Н.М., зареєстр. в реєстрі за №518; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34000131 від 23.02.2017 року проведену ПН ХМНО Харківської області на зазначену ? частину квартири; та вирішити питання про розподіл судових витрат. В обгрунтування вказаних підстав посилається на наступне. 23.02.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування частини квартири, зареєстр. в реєстрі за №518, посвідчений ПН ХМНО Харківської області Гриб Н.М., відповідно до якого позивач належну йому на праві власності ? частину квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, подарував відповідачу. Позивач вважає, що вищевказаний Договір укладений із порушенням чинного законодавства, проти його волі, та таким, що підлягає визнанню недійсним з наступних підстав. Перебуваючи у скрутному матеріальному становищі у позивача виникла гостра потреба у грошових коштах, яка була пов'язана із необхідністю проведення операції його внучці ОСОБА_5., що проживає разом з позивачем. У зв'язку із цим позивач шукав спосіб отримання необхідної грошової суми у позику під відсотки. Через певний час пошуку, до позивача звернулися невідомі раніше йому особи та запропонували свою допомогу в наданні позики та супроводі документального оформлення угоди. Позикодавці під час обговорення умов угоди дізнались, що позивач має майно у власності та запропонували надати у позику значну грошову суму у розмірі 4000 доларів США, натомість позивач повинен був внести під заставу свою частку квартири. Скориставшись скрутним становищем позивача, необхідністю термінового отримання ним коштів, а також похилим віком, оскільки позивач 1935 року народження, тобто йому виповнилось 82 роки, що сприяло неправильному (помилковому) розумінню змісту правочину, позикодавці вчинили протиправні дії, що полягали в наступному. Позикодавці запропонували позивачу поїхати до нотаріуса, де його чекав відповідач для документального оформлення угоди. Саме у нотаріуса позивач вперше побачив відповідача, раніше вони не зустрічались. Як з'ясувалося пізніше, зловживаючи довірою та безпорадним станом, що пов'язаний із віком та необхідністю терміново отримати грошові кошти у позику для проведення операції внучці позивача, позикодавці замість оформлення договору позики, проти волі позивача оформили договір дарування, пояснюючи останньому, що це договір позики і застави, і є необхідним для передачі позивачу вищевказаної суми у борг, для чого витребували всі правовстановлюючі документи на всю квартиру, пояснивши, що це необхідно для договору позики і не повернули їх. Оскільки, позивач похилого віку, потребує догляду, а тому не зміг усвідомити юридичний зміст та всі фактичні обставини вчинюваних дій, він допустив помилку та підписав запропонований договір, не читавши його та не розуміючи зміст своїх дій, крім того, нотаріус запевнив позивача про те, що це є договором застави, який необхідно підписати. Отже, шляхом обману, зловживання безпорадним становищем, тяжкими обставинами, на ? частину квартири, що належала позивачу на праві спільної

часткової власності, проти його волі було укладено спірний договір дарування, за яким частка його власності перейшла до раніше невідомої особи ОСОБА_2. Позивач в квартирі не проживає, постійно проживає зі своєю внучкою, так як потребує догляду, а тому підстав дарувати квартиру незнайомій особі, яка жодним чином не може допомагати у догляді за ним, позивач не мав намір. Ключі від квартири знаходяться у позивача, іншим особам не передавалися, при таких обставинах доступу до квартири інші особи не мають. Таким чином, шляхом обману та із використанням безпорадного стану, внаслідок помилки позивача проти його волі було укладено договір дарування частини квартири на користь відповідача, чим порушено його право власності та законні інтереси. З метою захисту порушених прав позивач вважає за необхідне звернутися до суду із позовом про визнання такого договору недійсним та скасувати реєстрацію права власності на ? частину квартири за відповідачем.

Позивач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, надіслав до суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, але в присутності його представника ОСОБА_4, та зазначив, що нотаріус йому пояснила, що позивач підписує договір позики, а не договір дарування, про який мови навіть і не було, позивач сплачує за вказану квартиру самостійно, ключі від квартири нікому не передавав, позивач постійно хворіє, на позивача постійно здійснюється психологічний вплив, шантажують його, погрожують життю та здоров'ю членів родини позивача. Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі, та зазначила, що квартира є єдиним житлом позивача, також відсутній факт передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування, також в спірній квартирі ніхто не зареєстрований та не проживає, та квартира знаходиться під охороною, яку забезпечує Національна поліція охорони управління поліції охорони в Харківській області, та звернула увагу на те, що позивачу 82 роки, та він у 2015 році переніс інфаркт, тому потребує стороннього догляду, та зазначила, що діючи в інтересах позивача, не довіри до суду вона не має.

В судове засідання представник відповідача ОСОБА_6 з'явився, який діяв в інтересах відповідача на підставі укладеного договору про надання правової допомоги від 18.05.2017 року, але на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області від 22.08.2017 року право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.3 ч.1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому в подальшому судове засідання покинув, інший представник відповідача ОСОБА_7 та/або відповідач в судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином та своєчасно, причину неявки суду не повідомили.

Третя особа ПН ХМНО Харківської області Гриб Н.М. в судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином та своєчасно, надіслала до суду заяву, в якій просить судове засідання проводити без її участі.

Третя особа ОСОБА_3. в судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином та своєчасно, надіслала до суду пояснення, в яких зазначила, о позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та зазначила, що стан здоров'я позивача погіршився, та потребує стороннього догляду, та погіршився матеріальний стан позивача, оскільки він має скромну пенсію, а відповідач шляхом шахрайських дій заволодів частиною квартири позивача, яка є його єдиним майном.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення норм цивільного процесуального законодавства України, щодо обов'язку суду розглядати справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, пред'явлений позов розглядався виключно в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що позивачу на праві спільної сумісної власності належить ? частина квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1, а інша ? частина вказаної квартири належить його доньці ОСОБА_3.

23.02.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування частини квартири, відповідно до якого дарувальник передав ? частин квартири у власність обдарованому, а обдарований прийняв у власність безоплатно ? частину квартири №6,

яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір був посвідчений ПН ХМНО Гриб Н.М., та зареєстровано в реєстрі №518.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, як на підставу своїх вимог зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки не відповідає його внутрішній волі, та підписаний між сторонами, шляхом введення позивача в оману та шахрайських дій з боку з відповідача.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із позовом, представник позивача посилалася на норми ч. 3 ст.203, ст.215 ЦК України.

Загальні положення про правочин визначені главою 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 55 Конституції Україниправа та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначене конституційне положення кореспондується з положеннями ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою

для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до п.2.1 та п. 2.2 оскаржено договору, дарування встановлено, що сторони домовились, що під передачею ? частини квартири за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття Обдаровуваним від дарувальника ключів від ? частини квартири свідчить про те, що передача речі відбулась. В присутності нотаріуса дарувальник передав обдарованому ключі від ? частини квартири, сторони усвідомлюють, що цим підтверджено передачу ? частини квартири обдарованому. Та дар оцінений у суму 352866,00 грн., що підтверджується звітом про оцінку майна, який був наданий нотаріуса для посвідчення договору дарування.

Але, як встановлено, в судовому засіданні ключі від квартири знаходяться у позивача і нікому не передавались, та квартира з 27.02.2017 року по теперішній час знаходиться під охороною та спостереженням ПЦС.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору позики, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня і 18 червня 2014 року та 21 жовтня 2015 року.

З огляду на викладене судом встановлено, що позивач є 1935 року народження, тобто йому 82 роки, є людиною похилого віку, за станом здоров'я потребує стороннього догляду, про що свідчить надана до суду медична документація, та матеріальної допомоги, самостійно сплачує за комунальні послуги в спірній квартирі і після укладення спірного договору, та не погоджувався на передачу квартири, яка є його єдиним житлом, також в спірній квартирі ніхто не зареєстрований та на разі не проживає, та укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем, та враховуючи, що спірний правочин було укладено 23.02.2017 року, а до суду надійшов вказаний позов 13.03.2017 року, тому приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку статті 229 ЦК України. Крім того, відповідач позивачеві є сторонньою людиною, якій не доглядає за ним, при цьому у позивача є близькі родичі - донька та онука, разом з якими він і мешкає на теперішній час, тому підстав дарувати вказану квартиру відповідачу у нього не має. Інших доказів зі сторони відповідача на спростування наданих позивачем до суду доказів відповідачем або його представником не надано, хоча відповідач постійно отримує судові виклики.

Таким чином, суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, виходить із того, що оспорюваний правочин від 23.02.2017 року є недійсним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень є похідною вимогою від первісної, яка була задоволена.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати в розмірі 1280,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 10-11, 59, 60, 61, 212-215 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги -задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 23.02.2017 року між ОСОБА_1 та громадянином Афганістану ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н.М., зареєстрований в реєстрі за номером 518.

Скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34000131 від 23.02.2017 року проведену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу на ? частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором дарування частини квартири від 23.02.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №518.

Стягнути з громадянина Афганістану ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1280 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області, через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після його проголошення.

Головуючий -