Постанова № 70191986, 07.11.2017, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

07.11.2017

Справа № 642/4188/17;

Провадження №2а/642/437/17

Ленінський районний суд м. Харкова

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року

Суддя Ленінського районного суду міста Харкова Євтіфієв В.М., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського об’єднаного ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова, ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Холодногірського рай ону міста Харкова про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом Київського об’єднаного ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова, ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Холодногірського району міста Харкова, в якому просив:

-визнати дії Київського об’єднаного ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова та ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Холодногріського району м. Харкова протиправними та дискримінаційними щодо припинення соціальних виплат (пенсії, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня) ОСОБА_1;

-зобов’язати Київське об’єднане ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії за віком та виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_1;

-зобов’язати УСТЗН Холодногірського району м. Харкова поновити виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та виплатити заборгованість за 2017 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1В з 02.01.2016 р. здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням: № ААЇ 256101. ОСОБА_3 № ААЇ 841002, яке були видані Пенсійним фондом України. До теперішнього часу позивач перебуває на обліку в ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова та УПСЗН Холодногірського району як внутрішньо переміщена особа.

Київське об’єднане ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова припинило позивачу виплату пенсії, посилаючись на Постанову Кабміну України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних вилат внутрішньо переміщеним особам», скасувавши дію її довідки ВПО № НОМЕР_1 по розпорядженню УПСЗН Холодногірського району, посилаючись на тривалу відсутність (понад 60 діб) за місцем проживання. Надані пояснення УПСЗН Холодногірського району та докази її присутності за цей період (довідки обстеження матеріально – побутових умов проживання їхньої сім’ї, довідка особистого звернення до Ощадбанку задля отримання реквізитів) не задовольнили начальника УПСЗН Холодногірського району ОСОБА_4 та з її клопотання у разі тісної співпраці Пенсійного фонду з УПСЗН щодо обміну інформацією, виплати її пенсії булго припинено з квітня 2017 року по наступний час. В травні 2017 року УПСЗН Холодногірського району також було відмовлено позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 600 грн., згідно з Постановою Кабіну України № 365 від 08.06.2016.

Відповідач - Київське об’єднане ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова надав суду заперечення на адміністративний позов, якими просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначив, що причиною невиплати пенсій є те, що пенсія призначалась на підставі документів, що містять недостовірні відомості, так як місце проживання, заявлене позивачем при оформленні пенсії в ОСОБА_2 не було підтверджено. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 49 ЗУ «про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії призупинена на підставі проведеної звірки з «Єдиною інформаційною базою переміщених осіб». На цей час в ОСОБА_2 відсутні документи, необхідні для призначення (відновлення) соціальних пиплат внутрішньо переміщеній особі.

Відповідач – ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради також надав до суду заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та зазначив, що так, як ОСОБА_1 було встановлено статус внутрішньо переміщеної особи, призначення їй будь - яких соціальних виплат, в тому числі пенсії та разової грошової допомоги до 5 травня, має здійснюватись відповідно до порядку призначення виключно на підставі рішення Комісії. Тобто, для призначення ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня необхідно одночасно дві умови: включення її до списків Київського об’єднаного УПФУ м. Харкова та рішення Комісії. На підставі рішення Комісії від 17.03.2017 № 11 (39) з 01.04.2017 було припинено виплату пенсії, а тому її, як пенсіонера, не було включено до списку ветеранів війни та членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців за квітень 2017 року, на підставі яких передбачена виплата разової грошової допомоги, що надається органами Пенсійного фонду України. Згідно Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка від 28.08.2015 № НОМЕР_1 внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 була скасована розпорядженням ОСОБА_2 від 10.05.2017 на підставі п. 3 ст. 12 Закону та листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 28.04.2017 № 0.64-14096/15-17, згідно з яким ОСОБА_1 була відсутня на підконтрольній Україні території більше, ніж 60 календарних днів, що відповідно до ст. 12 Закону дає обґрунтовані підстави вважати, що вона повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Згідно зі ст. 183-2 КАС України даний позов підлягає розгляду та вирішенню у порядку скороченого провадження. При цьому суд відзначає, що оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів віднесена перевірка, чи вчинені дії суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Судом встановлено, що позивач є вимушено переміщеною особою з тимчасово непідконтрольної Уряду України території.

ОСОБА_1В з 02.01.2016 р. здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням: № ААЇ 256101. ОСОБА_3 № ААЇ 841002, яке були видані Пенсійним фондом України. До теперішнього часу позивач перебуває на обліку в ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова та УПСЗН Холодногірського району як внутрішньо переміщена особа.

Київське об’єднане ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова припинило позивачу виплату пенсії, посилаючись на Постанову Кабміну України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних вилат внутрішньо переміщеним особам», скасувавши дію її довідки ВПО № НОМЕР_1 по розпорядженню УПСЗН Холодногірського району, посилаючись на тривалу відсутність (понад 60 діб) за місцем проживання. Надані пояснення УПСЗН Холодногірського району та докази її присутності за цей період (довідки обстеження матеріально – побутових умов проживання їхньої сім’ї, довідка особистого звернення до Ощадбанку задля отримання реквізитів) не задовольнили начальника УПСЗН Холодногірського району ОСОБА_4 та з її клопотання у разі тісної співпраці Пенсійного фонду з УПСЗН щодо обміну інформацією, виплати її пенсії булго припинено з квітня 2017 року по наступний час. В травні 2017 року УПСЗН Холодногірського району також було відмовлено позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 600 грн., згідно з Постановою Кабіну України № 365 від 08.06.2016.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" «в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.»

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою ОСОБА_2 соціального захисту населення Адміністрації Ленінського району Харківської області № НОМЕР_1 від 28.08.2015. З вказаної довідки та копії паспорта позивача вбачається, що позивач перемістився з тимчасово окупованої території та до цього постійно проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 0 кварт. Ватутіна, б. 20, кв. 20, зараз проживає за адресою: 61093, м. Харків, вул. Клапцова, б. 50, кв. 63.

Звернувшись до відповідача – Київського об’єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова, позивач отримала відповідь про те, що на підставі Витягу з протоколу від 11.03.2017 № 11 (39), районною комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам адміністрацією Холодногірського району Харківської міської ради, було вирішено припинити ОСОБА_1 всі соціальні виплати та соціальні послуги, як внутрішньо переміщеній особі згідно з Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365. Керуючись вищезазначеним Витягом, відповідачу було призупинено виплату пенсії з 01.04.2017 року.

Пунктом 1 ст. 1 Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Цей перелік є вичерпним.

Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 року, проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», законодавець виключив п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, слід взяти до уваги те, що п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

На час відмови відповідача в наданні позивачу адресної грошової допомоги Кабінетом Міністрів України не було видано нормативно-правових актів, спрямованих на приведення їх у відповідність із внесеними до Закону змінами.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, та п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади.

Вища юридична сила закону також полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

З огляду на принцип законності - пріоритет закону над підзаконними актами, посилання відповідача як на підставу відмови у призначенні щомісячної адресної допомоги на п. 71 Порядку через відсутність відмітки територіального підрозділу Державної міграційної служби на зворотному боці довідки про взяття на облік, є таким, що не відповідає діючому законодавству.

Таким чином, суд приходить до висновку, що довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, видана позивачу ОСОБА_2 соціального захисту населення Харківської міської ради, з огляду на ст. 4 Закону України діє безстроково, до того ж під час судового розгляду не встановлено обставин для скасування такої довідки з підстав, визначених ст. 12 Закону, а тому рішення відповідача, згідно якого позивачу було відмовлено у призначенні адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, є незаконним.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 5 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-IV від 09.07.2003) визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати…»

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це вимагає повного захисту прав, свобод і інтересів сторін.

З урахуванням обставин, справи, суд вважає доцільним вийти за межи позовних вимог, з метою повного захисту інтересів позивача.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 58, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 6-11, 69-71, 86, 94, 99, 158-163, 167,183-2, 186 КАС України, ст. ст. 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об’єднаного ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова, ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Холодногірського району міста Харкова про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати дії Київського об’єднаного ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова та ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Холодногріського району м. Харкова щодо припинення соціальних виплат ОСОБА_1 протиправними.

Зобов’язати Київське об’єднане ОСОБА_2 Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії за віком та виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_5.

Зобов’язати УСТЗН Холодногірського району м. Харкова відновити дію довідкиВПО № НОМЕР_1..

Зобов’язати УСТЗН Холодногірського району м. Харкова поновити виплати ОСОБА_5 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та виплатити заборгованість за 2017 рік.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі скарги в десятиденний строк з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Євтіфієв В.М.