Рішення № 70190525, 08.11.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/2979/15-ц

н.п. 2/415/17/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.11.17 р.

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

при секретарі судового засідання Гавриленко В.В.,

з участю представників

позивача-відповідача ОСОБА_1,

відповідачів-позивачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання забудовником частки перебудованого в результаті реконструкції житлового будинку і права власності на частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку та зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач-відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому після остаточного уточнення позовних вимог (т.1 а.с.225-227) просить визнати його забудовником 23/100 частки перебудованого в результаті реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Базарна (ОСОБА_6), буд. 47, визнати за позивачем право власності на 23/100 частки будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку з господарським будівлями та спорудами за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Базарна (ОСОБА_6), буд. 47.

Позов мотивував тим, що відповідачі є власниками вказаного будинку, в якому з 1996-го року він провадив роботи з реконструкції та поліпшення умов проживання в ньому, у зв’язку з чим його вартість істотно збільшилася, тому він має право власності на матеріали та будівельні матеріали і конструктивні елементи та права забудовника у зазначеному розмірі.

Відповідачі-позивачі звернулись до суду з зустрічною позовною заявою (т.1 а.с.30-32), в якій після уточнення позовних вимог (т.2 а.с.135-137) просять усунути перешкоди шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку та виселення відповідача з будинку № 47 по вулиці Базарній (ОСОБА_6) в м. Лисичанську Луганської області, який належить їм на праві приватної власності.

Позивач-відповідач в судовому засіданні первісний позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у первісному позові, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник позивача-відповідача в судовому засіданні первісний позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у первісному позові, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідачі-позивачі в судовому засіданні первісний позов не визнали, у задоволенні позовних вимог усно та письмово просили відмовити, про що надали письмові заперечення проти позову, зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити (а.с.33-36).

Представник відповідачів-позивачів первісний позов просив відхилити, зустрічний позов задовольнити.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що приблизно у 1996-му році він допомагав позивачу бетонувати фундамент, позивач завжди сам розплачувався за роботи та матеріали. Будинок спочатку був маленький, одноповерховий. Потім побудували гараж, басейн. Позивач мешкав там до будівництва і далі. У цей час там мешкали дружина позивача та їх донька.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що позивач його сусід з листопада 2004-го року. Позивач перекрив дах на будинку, поклав плітку на подвір’ї, зробив паркан із цегли, поміняв вікна, утепляв будинок, розраховувався за матеріали і роботу позивач. Добудував прибудовану літню кухню. ОСОБА_5 бачив пару разів. Дружина позивача жила, але будівництвом не займалася. До перебудови був одноповерховий будинок. У будинку був покладений ламінат, зроблені каміни, Будівництво закінчилося до 2013-го року.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що у 2010-2011 р. робила ремонт – утепляла будинок зовні, у будинку шпаклювала та клеїла шпалери. Роботи замовляв і оплатив тільки позивач, він же привозив матеріали. Ні тесть, ні дружина позивача у роботи не втручалися.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що позивача знає з 1995-го року, будівництво почалося у 1996-му. Добудовувалася кухня, кілька кімнат, побудували басейн, за матеріал розраховувався позивач, Добудувалися ще два поверхи, ОСОБА_9 робила стіни. Во дворі був гараж з жилим приміщенням, починав будувати ОСОБА_5, добудував позивач. Будівництво займався тільки позивач. Закінчилося будівництво у 2012-му році.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що позивача знає приблизно 20 років. За цей час він розширив будинок, побудував другий поверх, басейн. Під час будівництва 2-го поверху свідок бачив, як позивач розплачувався з будівельниками. До перебудови був одноповерховий. Там жили позивач із дружиною ОСОБА_5 там не жив.

У судовому засіданні досліджені докази: копія довідки №44856 від 25.07.2014 р.; копія свідоцтва про укладення шлюбу; копія рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.02.2015 р.; копія технічного паспорту; копія роздруківки із сайту про продаж будинку; письмові заперечення; копія постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження; копії товарних чеків; копія товарно-транспортної накладної; копія видаткової накладної; копія локального кошторису на будівничі роботи; копія дефектного акту; копії договорів дарування частини житлового будинку; довідка з лікарні; копії довідок з лікарні; довідка БТІ №381 від 03.11.2015 р.; висновок судової будівельно-технічної експертизи №698 від 30.11.2016 р.; фототаблиця; копія договірної ціни на ремонтні роботи житлового будинку; паспорт БТІ; матеріали інвентаризаційної справи БТІ.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази, вважає первісний та зустрічний позов такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що з 17 грудня 1993 р. ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 р. був розірваний (т.1 а.с.7.8).

На підставі договору дарування від 24 лютого 1997 р. відповідач-позивач ОСОБА_12 став власником 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд за адресою: м. Лисичанськ, вул. Лагоди 47 (т.1 а.с.92).

На підставі договору дарування від 19 січня 2000 р. відповідачка-позивачка ОСОБА_5 стала власником 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд за адресою: м. Лисичанськ, вул. Лагоди 47 (т.1 а.93).

Відповідно до ст.25 КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 р., якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

На підставі ст.62 ч.1 СК України, що набрав чинності з 01 січня 2004 р., якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З первісного позову, пояснень позивача-відповідача та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 вбачається, що роботи з реконструкції будинку ;47 по вул. Лагода у м. Лисичанську велися з 1996 р.

З висновку судово-будівельної експертизи №698 від 30.11.2016 р. (т.1 а.с.176-190) видно, що при визначенні вартості проведених робіт з добудови (реконструкції, поліпшення), перебудови спірного будинку також бралися до уваги роботи, здійснені з 1996 р. (т.1 а.с.181 зв.), тобто у той період, коли відповідачка-позивачка не була співвласником будинку, а тому участь позивача-відповідача у здійсненні ним робіт не могла потягнути за собою виникнення у нього права власності на частку у спільному майні подружжя.

Разом з цим, із зазначеної експертизи неможливо зробити висновок про вартість робіт, виконаних з 2000-го року, та визначити їх істотність для збільшення вартості майна відповідачки-позивачки, позивач-відповідач та його представник (адвокат) клопотань про призначення додаткової судово-будівельної експертизи не заявляли і суду пояснили, що надали усі докази по справі.

Тому суд позбавлений можливості самостійно визначити вартість виконаних робіт, їх істотність та частку у спільному майні подружжя, тому відмовляє у задоволенні первісного позову.

В ухвалі від 16 січня 2012 р. у справі №6-57цс11 Верховний Суд України зазначив, що «…відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України)».

На цей час п.2 ч.1 ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» викладений у наступній редакції:

«Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою».

Разом з цим, за змістом вищенаведеної ухвали ВСУ вимога про виселення відповідача-позивача повинна вирішуватися відповідно до норм житлового та цивільного законодавства про виселення.

Так, згідно ст.157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст.116 ч.1 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Позивач-відповідач на час вселення у спірне житло реєстрації місця проживання був одружений на внучці власника житла, тобто мав статус члена родини, тому положення ст..116 ЖК УРСР поширюються на спірні правовідносини, як поширюються на колишніх членів родини власника норми ст.405 ЦК України.

Суду не надано доказів систематичного руйнування чи псування позивачем-відповідачем жилого приміщення або використання його не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття тощо, як не надані і докази застосування до нього заходів громадського впливу чи запобігання таким порушенням.

Суд не приймає посилання відповідачів-позивачів на ст.41 Конституції України бо ст.47 ч.2 тієї ж Конституції передбачає, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

З аналізу співвідношення ст..41 і ст.47 Конституції України можна зробити висновок, що під законом у ст..47 розуміються нормативно-правові акти, що регулюють саме житлові права громадян, а не майнові права на жиле приміщення.

Тому суд відмовляє і у задоволенні зустрічного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання забудовником частки перебудованого в результаті реконструкції житлового будинку і права власності на частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві житлового будинку, та зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду апеляційної скарги у 10-тиденний строк з моменту його проголошення.

Суддя: