Ухвала суду № 70187019, 09.11.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

09 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/7121/14

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянтів - ОСОБА_1;

представника позивача - Дорогіна К.Ю.;

представника прокуратури - Коваля О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, громадської організації «Причал №193 «Ярморочна», Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації,

треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, громадська організація «Причал №193 «Ярморочна»,

за участю прокуратури Одеської області, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» (далі - ДП «Одеський морський торговельний порт») звернулося до суду першої інстанції з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - Департамент ДАБІ), в якому з урахуванням уточнень просило визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19 грудня 2012 року № ОД 20212509952.

Основною мотивацією позову є те, що до спірної декларації громадською організацією «Причал №193 «Ярморочна» безпідставно були внесені об'єкти нерухомого майна, які є державною власністю та обліковуються у державного підприємства на балансі.

На думку позивача, громадська організація «Причал №193 «Ярморочна», на підставі спірної декларації безпідставно отримала свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції «Причал 193» і тим самим позбавила позивача як балансоутримувача права користування майном, що належить до державної власності.

З приводу заявлених вимог, суди неодноразово приймали рішення, які були в подальшому скасовані судом касаційної інстанції.

Останньою постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправною та скасував реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійснену Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області за №ОД 20212509952 від 19 грудня 2012 року.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, апелянти в особі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, громадської організації «Причал №193 «Ярморочна», Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Представник прокуратури просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники судового процесу в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, належним чином сповіщені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що є підстави для часткового задоволення апеляцій, з огляду на наступне.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 грудня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на замовлення громадської організації «Причал №193 «Ярморочна» здійснено реєстрацію декларації про готовність об'єктів до експлуатації за №ОД 20212509952 - «Будівництво спортивно-човнової станції Причал №193, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 100», у якій зазначено, що площа господарських (присадибних) будівель і споруд (прибудов) складається з: літ. «А» - 87,9 кв.м., літ. «Б» - 504,9 кв.м., літ. «В» - 69,7 кв.м., літ. «Д» - 313,4 кв.м., літ. «Е» - 93,7 кв.м., літ. «Ж» - 265,7 кв.м., літ. «З» - 137,5 кв.м., літ. «К» - 406,1 кв.м., літ. «Л» - 238,9кв.м., літ. «М» - 289,1кв.м., літ. «Н» - 282,3 кв.м., літ. «О» - 81,0 кв.м., літ. «П» - 81,0кв.м., літ. «Р» - 81,0 кв.м., літ. «С» - 81,0кв.м., літ. «Т» - 81,0 кв.м., літ. «У» - 81,0 кв.м., літ. «Ф» - 81,0кв.м., літ. «Г» - 31,0 кв.м., літ. «Х» - 9,1кв.м. Початок будівництва 2008 рік, закінчення будівництва 2009 рік.

Вказана реєстрація проведена на підставі договору оренди землі від 23 травня 2010 року, укладеного з Одеською міською радою, та відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 19 жовтня 2012 року.

27 грудня 2012 року на підставі спірної декларації про готовність об'єкта до експлуатації, договору оренди землі від 23 квітня 2010 року, виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності №САЕ 797810 на вище перелічені об'єкти нерухомого майна спортивно-човнової станції Причал №193.

ДП «Одеський морський торговельний порт» з метою захисту свого порушеного права щодо користування, розпорядження спірними нежитловими приміщеннями звернулось до суду господарської юрисдикції з позовом про скасування свідоцтва свідоцтво про право власності №САЕ 797810 на спірні об'єкти нерухомості спортивно-човнової станції Причал №193 за громадською організацією «Причал №193 «Ярморочна».

Рішенням Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України, позов ДП «Одеський морський торговельний порт» задоволено та спірне свідоцтво скасовано.

Проте, в період, коли спірне свідоцтво про право власності було дійсним між громадською організацією «Причал №193 «Ярморочна» та третіми особами у даній справі були укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 стали власниками часток спірних нежитлових будівель спортивно-човнової станції «Причал №193».

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що окреслене вище спірне нерухоме майно, належить до державної власності та закріплене за ДП «Одеський морський торговельний порт» на праві господарського відання, а тому громадською організацією «Причал №193 «Ярморочна» до декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ОД 20212509952 від 19 грудня 2012 року внесено недостовірні дані, що є підставою для визнання її реєстрації протиправною та скасування.

Колегія суддів вважає, що під час прийняття постанови, суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку фактичним обставинам справи, що призвело до порушення процесуальних норм, які встановлюють юрисдикцію адміністративних судів.

Про такий висновок апеляційного суду свідчить аналіз наступних правових норм.

Процедура прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, відповідно до п.3 якого прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Згідно з п.17 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011року №461 реєстрація декларації або видача сертифіката чи їх дублікатів здійснюється шляхом внесення даних до реєстру з дотриманням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги».

За змістом частини 9 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою у тому числі для оформлення права власності на нього.

Частиною другої статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та його прийняття до експлуатації, якщо це передбачено законом. А якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, воно виникає з моменту державної реєстрації.

Саме по собі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яким прийнято об'єкт в експлуатацію, не є захистом публічного порядку.

Скасування такого рішення, при наявності свідоцтва про право власності на нерухоме майно та подальшої реалізації такого майна третім особам, які також стали власниками такого майна, не призведе до скасування такого права власності та повернення спірного нерухомого майна позивачу.

Характеризуючи ненормативні правові акти, Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа № 1-9/2009) їх визначив як такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

На неможливість забезпечення реального захисту прав оскарженням актів індивідуальної дії, які вичерпали свою дію та на підставі яких виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, вказував Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2014 року (справа №21-405а14).

Іншими словами, не може бути скасоване спірне рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки воно метаморфозувалось в іншу правову якість.

Так, аналіз спірних правовідносин свідчить, що між ДП «Одеський морський торговельний порт» та громадською організацією «Причал №193 «Ярморочна» існував спір про право, який був вирішений у суді господарської юрисдикції, шляхом скасування свідоцтва про право власності на спірні об'єкти нерухомого майна.

Тобто, був скасований правовстановлюючий документ, який був виданий на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію з моменту оформлення, на його підставі, права власності.

Тому, вимагаючи в даному позові визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації готовність об'єкта до експлуатації, позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки скасування вказаного документа, за умови того, що він вичерпав свою дію не забезпечить поновлення порушеного права.

Поряд з цим, слід зауважити, що докази, які містяться в матеріалах справи, свідчать про наявність права власності у фізичних осіб на підставі договорів купівлі-продажу часток нерухомого майна, а тому поновити своє порушене право щодо повернення цього майна на користь держави, позивач може лише шляхом позову щодо оспорення вчинених правочинів, а це не є прерогативою суду адміністративної юрисдикції.

Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Водночас, статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких застосовано цей акт, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у який буде застосовано цей акт, тобто такий правовий акт, який породжує права і обов'язки тільки того суб'єкту, якому його адресовано.

З огляду на зазначене, слід погодитися з доводами апелянтів, що посилання позивача на порушення його прав в сфері публічних правовідносин, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, є безпідставним, оскільки зазначене рішення не стосується його безпосередньо.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що належним та ефективним способом захисту порушених прав є захист їх в порядку цивільного судочинства з залученням до справи фізичних осіб власників майна.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» заява № 7360/76].

У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Виходячи з наведеного спірні правовідносини носять не публічний, а приватно - правовий характер, тому вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно п.1 ч.1 ст.157 КАС України провадження у справі підлягає закриттю, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки судом першої інстанції даний спір розглянутий в порядку адміністративного судочинства, прийняте ним рішення, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198 КАС України, підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2017 року було відстрочено Державній архітектурно-будівельній інспекції України сплату судового збору до винесення судового рішення за подання даної апеляційної скарги, оскільки Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області не є окремою юридичною особою та всі рахунки відкриті в центральному органі ДАБІ України.

У зв'язку з цим, суд, на підставі ст.88 КАС України, вважає за можливим стягнути його з Державної архітектурно-будівельної інспекції України в розмірі 1339,80 грн.

Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, громадської організації «Причал №193 «Ярморочна», Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації - закрити.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України (код за ЄДРПОУ 37471912 судовий збір у розмірі 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - ГУДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31215256700001, код класифікації доходів бюджету - 22030106.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова