Постанова № 70186065, 31.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2017 року № 826/2732/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок"

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0129461203 від 12.12.2016р. ,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Публічне акціонерне товариство «Банкомзв’язок» (надалі – позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі – відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12.12.2016 року №0129461203; стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач був вправі здійснити камеральну перевірку даних, заявлених у податковій декларації позивача з плати за землю для орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2014 рік та виставити податкове повідомлення-рішення в строк до 21.04.2016 року, однак камеральна перевірка позивача була проведена відповідачем лише 29.11.2016 року. Крім того, позивач стверджує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято всупереч умов договору оренди, оскільки сторони у 2014 році не вносили змін до договору оренди землі і частині розміру орендної плати, додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земельної ділянки відсутні, а відтак правових підстав для справи більшого розміру орендної плати, аніж визначеного умовами договору, немає.

Також, представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив про порушення відповідачем порядку застосування штрафних санкцій до Товариства.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в наданих суду письмових запереченнях проти позову заперечував з підстав того, що у разі, якщо розмір орендної плати за землю, який встановлено відповідним договором, є меншим, ніж передбачено Податковим кодексом України, орендна плата має справлятися у розмірі, встановленому Податковим кодексом України, а відтак рішення податкового органу є правомірним.

На підставі п. 4 ст. 122 КАС України суд, з урахуванням думки представників сторін, ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20 та п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75, п.76.1 ст. 76 Податкового кодексу України у приміщенні Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена камеральна перевірка Приватного акціонерного товариства «Банкомзв’язок» (ЄДРПОУ 19353391) з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 року, за результатами якої складений відповідний акт перевірки №1373/26-50-12-03-17/19353391 від 29.11.2016 року.

Камеральною перевіркою встановлено порушення ст. 21 Закону України «Про оренду землі», п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, а саме платником АТ «Банкомзв’язок» встановлено заниження податкового зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0129461203 від 12.12.2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 1871643,78 грн. за податковими зобов’язаннями, у розмірі 935821,89 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно пп. 21.1.1 п. 21.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податковим кодексом України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК).

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.1999 року між Київською міською радою (орендодавець) та акціонерним товариством відкритого типу «Банкомзв’язок» (правонаступником якого є позивач) (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 19.08.99 р. №6/492, передає, а орендар приймає у оренду на 49 років земельну ділянку, місце розташування якої просп. Академіка Глушкова, 13/2, розміром 35899 кв.м., у тому числі: землі, що використовуються у комерційних цілях – 35899 кв.м., для завершення будівництва та подальшої експлуатації громадського центру у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.2 умов зазначеного договору, річна орендна плата на земельну ділянку встановлюється у розмірі одного відсотку від її грошової оцінки.

При цьому, розмір грошової оцінки вказаної земельної ділянки складає 15763480,65 грн (п. 3 договору).

18.12.2006 року між Київською міською радою (орендодавець) та відкритим акціонерним товариством «Банкомзв’язок» (орендар) укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яким зокрема п. 3 викладено в новій редакції, згідно якої нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 25316432,26 грн.

В подальшому, рішенням господарського суду м. Києва №910/639/15-г від 31.03.2015 року за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до приватного акціонерного товариства «Банкомзв’язок» про внесення змін до договору, позов задоволено, внесено зміни до п.2.2 договору оренди земельної ділянки від 27.12.1999 року, виклавши його у наступній редакції «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 року рішення господарського суду м. Києва від 31.03.2015 року залишено без змін.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи поданої позивачем податкової декларації з плати за землю за 2014 рік, орендна плата за належну позивачу на праві оренди земельну ділянку становить 935821,90 грн.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, повинен відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати договором.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавством визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року N 21-274а14 та від 21 квітня 2015 року №21-131а15, від 14.03.2017 року №21-2246а16.

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем занижено податкові зобов'язання по сплаті орендної плати за землю, оскільки невідповідність договору на право тимчасового користування землею не звільняє позивача від сплати податкових зобов'язань по сплаті орендної плати за землю, яка встановлена Податковим кодексом України.

В частині доводів позивача про порушення податковим органом порядку проведення камеральної перевірки, останні не беруться судом до уваги, оскільки правомірність безпосереднього проведення такої перевірки не є предметом спору в межах даної адміністративної справи. Крім того, позивачем не надано до суду доказів оскарження дій контролюючого органу щодо протиправності проведення камеральної перевірки і в межах інших адміністративних справ.

Крім того, стосовно тверджень позивача про порушення податковим органом застосування до позивача розміру штрафних санкцій, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, з аналізу вказаної норми вбачається, що у разі коли контролюючий орган самостійно «визначає» суму податкового зобов'язання чи суму зменшення бюджетного відшкодування, то відповідно застосовує і штраф. Тобто обов'язок контролюючого органу застосувати штраф у розмірі 50% за повторне допущення платником податків порушення залежить саме від факту вже визначеного (застосованого) такому платнику податків податкового зобов'язання чи зменшення бюджетного відшкодування. І такий обов'язок контролюючого органу норми чинного законодавства не пов'язують з узгодженістю визначеного податкового зобов'язання чи зменшення бюджетного відшкодування, згідно прийнятого податкового повідомлення-рішення, адже в разі необхідності узгодження такого рішення, контролюючий орган не матиме змоги своєчасно виконати свій обов'язок щодо застосування штрафу у розмірі 50 % у разі повторного визначення суми податкового зобов'язання чи зменшення суми бюджетного відшкодування.

Крім того, необхідно зазначити, що узгодженість податкового зобов'язання має значення для платника податку та його обов'язку у визначені терміни сплатити донараховані кошти, для контролюючого ж органу узгодженість має значення лише при стягненні вже нарахованого податкового зобов'язання, і не має жодного значення для визначення платнику податків податкового зобов'язання.

Таким чином, визначений аналізованою нормою обов'язок контролюючого органу щодо застосування штрафу у розмірі 50% є безумовним і виникає в тому разі коли контролюючим органом виявлено відповідне порушення та повторного визначено суми податкового зобов'язання

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2017 року у справі №К/800/12538/16.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даному випадку відповідач (суб’єкт владних повноважень) довів суду, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення він діяв відповідно до чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Банкомзв’язок» відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук