Постанова № 70186007, 06.11.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2017 року м. Чернігів Справа № 825/1376/17

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мірошниченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу № 825/1376/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1815 про визнання протиправними дій та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Військової частини А1815, в якому остаточно просить суд визнати протиправними дії Військової частини А1815 щодо невиплати капітану ОСОБА_3 в повному обсязі грошового забезпечення за період з 23.06.2017 по 19.07.2017, грошової компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік терміном 21 добу, грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнути з Військової частини А1815 на користь ОСОБА_3:

- грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 43615 (сорок три тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 19 коп.;

- грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2016 рік терміном 21 добу в розмірі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 97 коп.;

- грошове забезпечення за період з 23.06.2017 по 19.07.2017 за час фактичного виконання обов'язків за посадою в розмірі 9702 (дев'ять тисяч сімсот дві) грн. 37 коп. (а.с. 83).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому при звільненні не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення та інші гарантовані чинним законодавством України виплати. За таких обставин, позивач вважає, що порушені його права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача Військової частини А1815 в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.40-42). Також зазначив, що виплата грошової компенсація здійснюється в межах бюджетних асигнувань, однак, на зазначені цілі кошти не надходили.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

24.05.2017 на підставі наказу командувача оперативного командування «Північ» (по особовому складу) №69 тимчасово виконуючим обов'язки командира Військової частини А1815 виданий наказ (по стройовій частині) від 19.07.2017 №17 про звільнення командира гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А1815 капітана ОСОБА_3 з військової служби у запас за пунктом «а» частини шостої статті 26 (у зв'язку з закінченням строку контракту) з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зняття з усіх видів забезпечення 23.06.2017 (а.с. 6).

В наказі від 19.07.2017 №17 Військової частини А1815 вказано « …щорічна чергова відпустка за 2016 рік (21 день) позивачем не використана, одноразова допомога на оздоровлення за 2017 рік виплачена, виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 43615,19 грн.» (а.с.43).

Відповідно до довідки військової частини А1815 від 04.10.2017 № 747 ОСОБА_3 нараховано грошове забезпечення за період з 23.06.2017 по 30.06.2017 (надбавка за доступ до державної таємниці) в сумі 2941,56 грн., за період з 01.07.2017 по 19.07.2017 в сумі 6760,81 грн. та компенсація за невикористану відпустку за 2016 рік (21 день) в сумі 4825,97 грн. (а.с.78).

Повний розрахунок грошового забезпечення з позивачем не проведено, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право.

В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З системного аналізу наведених приписів чинного адміністративного процесуального законодавства слідує, що задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, а отже, в розумінні КАС України, порушення прав повинно передувати їх захисту, оскільки судовий захист передбачає наявність встановленого судом в ході розгляду справи факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача.

Відповідно до частини шостої пункту «а» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі- Закону №2011-ХІІ).

Згідно з частинами другою, третьою та четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

За змістом пункту 37.6 Інструкції №260 особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби (крім звільнених за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), яким щорічна основна відпустка за поточний рік не надавалася, на їх бажання надається відпустка з наступним звільненням з військової служби. У разі, якщо військовослужбовець використав частину відпустки, то йому на його бажання, якщо він має право на неї, надається друга частина відпустки та виплачується грошове забезпечення за цей час.

Відповідно до пункту 37.12 Інструкції №260 виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (пункти 37.9 та 37.10 цього розділу) здійснюється одночасно з виплатою грошової допомоги для оздоровлення, якщо вона не була виплачена раніше.

За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищевказані правові норми суд приходить до висновку, що при звільненні з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок по всім видам грошового забезпечення, в тому числі за невикористані відпустки та інші гарантовані законом виплати.

У свою чергу, виплата грошової компенсації позивачу за неотримане речове майно в розмірі 43615,19 грн. передбачена наказом командира Військової частини А1815 по стройовій частині від 19.07.2017 №17 про звільнення позивача, а нарахування грошової компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік (21 день) в сумі 4825,97 грн. та надбавки за доступ до державної таємниці за період з 23.06.2017 по 30.06.2017 та з 01.07.2017 по 19.07.2017 в сумі 9702,37 грн. підтверджується довідкою відповідача від 04.10.2017 №747 (а.с.78).

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», №26449/95, п. 54, від 09.11.1999). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96).

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [GC], заяви №25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

З урахуванням наведеного, зважаючи, що розпорядчим документом відповідача (наказом) від 19.07.2017 №17 про звільнення позивача передбачено виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 43615,19 грн., а довідкою Військові частини від 04.10.2017 №747 підтверджується нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік (21 день) в сумі 4825,97 грн. та надбавки за доступ до державної таємниці в сумі 9702,37 грн., а докази виплати відповідних сум відсутні, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень порушено право особи на мирне володіння майном, у зв'язку з чим вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими.

Посилання відповідача як на підставу правомірності своїх дій на те, що виплата грошової компенсація за неотримане речове майно здійснюється в межах бюджетних асигнувань, однак, кошти на зазначені цілі не надходили, суд вважає безпідставними, позаяк відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення розрахунку при звільненні та не виплати особі гарантованих виплат.

Так, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції захист прав і основоположних свобод, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.

Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Інших підстав для відмови позивачу у проведенні розрахунку при звільненні відповідачем не вказано.

Вищевикладеним спростовуються доводи відповідача.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А1815 щодо невиплати капітану ОСОБА_3 в повному обсязі грошового забезпечення за період з 23.06.2017 по 19.07.2017, грошової компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік терміном 21 добу та грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Військової частини А1815 (код ЄДРПОУ 07880688) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 43615 (сорок три тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 19 коп.;

- грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2016 рік терміном 21 добу в розмірі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 97 коп.;

- грошове забезпечення за період з 23.06.2017 по 19.07.2017 за час фактичного виконання обов'язків за посадою в розмірі 9702 (дев'ять тисяч сімсот дві) грн. 37 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І.І. Соломко