Постанова № 70185219, 09.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2017 року № 813/3248/17

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Ільків Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 року.

Ухвалою судді від 22.09.2017 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області всупереч вимогам законодавства протиправно винесено припис № 180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 року, згідно з яким громадянина ОСОБА_3 зобов'язано усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме: ст.ст. 96, 125, 126, 211 Земельного кодексу України. Зокрема, зазначає, що ні в акті перевірки, ні в оскаржуваному приписі не містяться посилання на те, який саме плановий чи позаплановий захід державного нагляду (контролю) здійснювали посадові особи відповідача 21 червня 2017 року за адресою АДРЕСА_1 і в жодному документі не вказано підставу проведення заходу державного нагляду (контролю). Таким чином, у відповідача та його посадових осіб були відсутні правові підстави для проведення 21 червня 2017 року будь-яких заходів державного нагляду (контролю) щодо перевірки додержання вимог земельного законодавства за адресою АДРЕСА_1, а тим більше стосовно позивача.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову надавши усні пояснення по суті позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 21.06.2017 року посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у відповідності до вимог статей 6 і 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» проведена перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства громадянином ОСОБА_3.

На підставі проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 21.06.2017 року №180-ДК-ДК/126/АП/09/01/-17. У вказаному акті встановлені порушення позивачем вимог земельного законодавства, а саме: ст.ст. 96, 125, 126, 211 Земельного кодексу України.

26.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області було винесено припис № 180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 року, згідно з яким громадянина ОСОБА_3 зобов'язано усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме: ст.ст. 96, 125, 126, 211 ЗКУ.

Вважаючи вищевказане рішення неправомірним та таким, що було прийнято з порушенням норм діючого законодавства, ОСОБА_3 звернувся з відповідним позовом до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України (надалі - ЗКУ) «Землекористувачі зобов 'язані:

а)забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

б)додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в)своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г)не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ)підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д)своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е)дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є)зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Окрім цього, законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.».

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗКУ «якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача».

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗКУ «у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди».

Відповідно до ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст.211 ЗК України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; і) відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок; к) порушення строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач є власником 4/100 (чотирьох сотих) ідеальних часток будівель та споруд військового містечка А 2735 за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25216128, наданим 03.02.2010р. Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», та договором купівлі-продажу частини будівель та споруд від 12.01.2010р., посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л.1. і зареєстрованого в реєстрі за № 132.

Окрім цього, позивач є власником 1/100 (однієї сотої) ідеальної частки будівель та споруд військового містечка А 2735 за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 5848499), виданим 08.07.2013 року нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., та договором купівлі-продажу від 08.07.2013 року, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. і зареєстрованого в реєстрі за № 2336.

Більше того, позивач є суб'єктом господарювання, оскільки з 27.07.1999 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 292093, виданою 27.01,2012 року державним реєстратором Баран Г.М., і використовує зазначене вище нерухоме майно для здійснення своєї господарської діяльності,

Судом встановлено, що всі будівлі та споруди військового містечка А 2735 за адресою АДРЕСА_1 знаходяться на земельній ділянці загальною площею 14,1228 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (бланк серії НОМЕР_1), виданим 25.10.2007 року Державному підприємству Міністерства оборони України «Укроборонресурси» Стрийською міською радою на підставі рішення 11 сесії 5 скликання Стрийської міської ради за №179 від 22.08.2007 року та є зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 03:07:444:00007.

У свою чергу, між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонресурси» та позивачем укладеного договір про відшкодування (компенсацію) витрат земельного податку ДП «Укроборонресурси» № 01/11-6 від 01.11.2016 року за яким позивач відшкодовує (компенсує) ДП «Укроборонресурси» суму податку на земельну ділянку площею 5800 кв. м (0,5800 га), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і надана ДП «Укроборонресурси» у постійне користування (Державний акт на право постійного користування землею Серія НОМЕР_1 від 25.10.2007 року) для експлуатації та обслуговування будівель. Строк (термін) дії цього договору встановлено до моменту одержання позивачем Державного акту на право власності земельної ділянки. Більше того, позивач своєчасно та в повному обсязі на умовах зазначеного договору здійснює відшкодування (компенсацію) витрат земельного податку ДП «Укроборонресурси», що підтверджується відповідними рахунками-фактурами, актами прийому-передачі та квитанціями.

Таким чином, з урахуванням матеріалів справи суд приходить до висновку, що позивачем не здійснювалося порушення вимог земельного законодавства, шляхом самовільного заняття земельної ділянки, оскільки до нього, як власника 5/100 ідевальних часток будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 14,1228 га, на законних підставах перейшло право користування частиною земельної ділянки пропорційно до своєї частки у праві спільної часткової власності на будівлі та споруди військового містечка А 2735 відповідно до вимог ЗК України.

Більше того, суд погоджується із твердженням позивача, що ні в акті перевірки №180-ДК-ДК/126/АП/09/01/-17 від 21.06.2017 року, ні в приписі №180-ДК/0072 Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 року не містяться посилання на те, який саме плановий чи позаплановий захід державного нагляду (контролю) здійснювали посадові особи відповідача 21 червня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 і в жодному документі не вказано підставу проведення заходу державного нагляду (контролю).

Окрім цього, варто зазначити, що посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Львівській області проведено перевірку ОСОБА_3, як громадянина, хоча він є суб'єктом господарювання, оскільки і з 27.07.1999 року зареєстрований як фізична особа-підприємець і використовує зазначене вище нерухоме майно для здійснення своєї господарської діяльності.

Судом також встановлено, що в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 21.06.2017 року №1802-ДК-ДК/126/АП/09/01/-17 схематично зображено земельні ділянки розташовані під об'єктами нерухомого майна загальною площею 0,1998 га і використовуються в порядку ст.120 ЗК України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Частиною 1 ст.11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано встановлені судом обставини та не доведено правомірності своїх дій, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь ОСОБА_3 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 листопада 2017 року