Постанова № 70178689, 31.10.2017, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Провадження №2а/225/90/2017

Справа №225/4740/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне та вмотивоване)

31 жовтня 2017 року м.Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Довженко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Панасенко Г.Ю.,

представника відповідача: Рижко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обгрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що отримував пенсію в Управлінні пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області в м.Дзержинська Донецької області за віком з 01.09.2014 року. З серпня 2017 року позивачу припинили виплачувати пенсію у зв'язку із тим, що позивачем не надано довідки про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи.

Позивач зазначає, що з 26.04.2017 року він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, а отже є таким, що не має статусу внутрішньо переміщеної особи. Вказує, що відповідач неправомірно не виплачує йому пенсію, посилаючись на нормативно-правові акти, які регулюють порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Відповідач проти позову заперечує повністю, вважає припинення виплати ним пенсії позивачеві з зазначених вище підстав таким, що чинному законодавству України не суперечить.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, наполягає на їх задоволенні.

В свою чергу, уповноважений представник відповідача - Рижко О.С., яка діє на підставі довіреності №4615/08 від 22.05.2017 року, в судовому засіданні проти позову заперечувала, наполягаючи на відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши в ході вирішення спору чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, встановив наступне:

з 17.12.1981 року позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3

Розпорядженням Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області №5976 від 29.01.2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 01.08.2014 року взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, на підставі даних електронної справи та особистої письмової заяви позивача від 14.10.2014 року. В довідці від 19.11.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції Департаменту соціального захисту населення Торецької міської ради вказана адреса фактичного місця проживання позивача: Донецька область, с.Щербинівка, вул.Миру, 75.

Однак, 01.03.2016 року виплату пенсії позивачеві було зупинено до з'ясування його фактичного місця проживання.

22.04.2016 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати йому пенсії та надав довідку №1421001328 від 19.11.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, яку видано 22.04.2016 року Департаментом соціального захисту населення Торецької міської ради. В довідці від 22.04.2016 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції Департаменту соціального захисту населення Торецької міської ради вказана адреса фактичного місця проживання позивача: Донецька область, м.Торецьк, вул.Степова, 2.

10.08.2016 року, на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №6 від 28.07.2018 року, а саме, у зв'язку із підтвердженням факту проживання позивача за вказаною адресою, виплату пенсії ОСОБА_2 було поновлено з 01.03.2016 року.

Проте, з 01.04.2017 року виплату пенсії позивачеві було знов зупинено, за твердженням відповідача, на підставі списку Державної прикордонної служби України.

В ході вирішення спору судом з'ясовано, що 26.04.2017 року місце проживання позивача було зареєстроване за новою адресою: АДРЕСА_2.

Звернувшись до відповідача з особистою заявою від 26.04.2017 року про поновлення виплати пенсії, позивач зазначив адресу своєї реєстрації: АДРЕСА_2, та, як вбачається з позовної заяви, наданої суду для огляду пенсійної справи та тверджень відповідача, отримував пенсію до серпня 2017 року включно.

В той же час, з 01.08.2017 року позивачу вкотре припинили виплачувати пенсію, у зв'язку із ненаданням останнім довідки про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи, тобто, до з'ясування фактичного місця проживання та у зв'язку із відсутністю у відповідача інформації про реєстрацію особи в Єдиній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Викладені вище фактичні обставини справи сторонам не оспорюються. Спірним є питання правомірності дій Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 серпня 2017 року.

При цьому, припиняючи виплату позивачеві пенсії з 01.08.2017 року, пенсійний фонд керувався ч.1 ст.5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що даний Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Окрім того, Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області керувалось нормативно-правовими актами, що визначають порядок та умови виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, а саме: Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 18.02.2016 року №136 «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування». Вищезазначені нормативні акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення анти терористичної операції.

Також, за твердженнями уповноваженого представника відповідача, особа, яка до 07.04.2014 року була зареєстрована на території проведення антитерористичної операції, а у подальшому зареєструвала своє місце проживання на території, підконтрольній українській владі, після початку антитерористичної операції, а саме з 07.04.2014 року, вважається внутрішньо переміщеною особою.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позову, суд виходив з наступного:

так, в ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З матеріалів справи вбачається, що підставою припинення виплати пенсії стала відсутність у відповідача інформації про реєстрацію особи в Єдиній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, тобто, до з'ясування пенсійним фондом фактичного місця проживання позивача.

В свою чергу, згідно ст.49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч.1 ст.49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі недоотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться, зокрема, до паспорта громадянина України.

Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_2 серії ВЕ №071917, позивач з 26.04.2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. Ця обставина була відома відповідачеві, що підтверджується, як письмовими запереченнями проти позову, матеріалами пенсійної справи позивача, так і особисто відповідачем.

В той же час, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як «до з'ясування фактичного місця проживання та із відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб». Відповідач не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.

Відповідачем не зазначено також норми закону, якою би в якості однієї з підстав невиплати вже призначеної пенсії було зазначено «ненадання особою, місце проживання якої зареєстроване на території, яка підвідомча відповідачу, довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції».

В свою чергу, за ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначено, серед іншого, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення ст.1 Конвенції, ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Таким чином, відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, у зв'язку з чим зазначену вище бездіяльність Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області слід визнати протиправною. Окрім того, з метою повного захисту прав позивача, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням документально підтвердженого припинення виплати позивачеві пенсії з 01.08.2017 року, зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії позивачеві - ОСОБА_2, з 01 серпня 2017 року.

При цьому, слід зазначити, що, згідно з п.1 ч.1 ст.256 КАС України, постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів виконуються негайно у межах суми стягнення за один місяць.

У підсумку, відповідно до ч.1 ст.161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. Згідно з ч.7 ст.6 Закону України «Про судовий збір", розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюється відповідно до процесуального законодавства. В свою чергу, за ч.1 ст.87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 1 ст.94 КАС України передбачено, якщо рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України та випадок безробіття та Фонду соціального страхування України.

Отже, з огляду на наведене, враховуючи той факт, що позивач у справі був звільнений судом від сплати судового збору (ухвала від 14.09.2017 року), тобто, фактично ним витрати на судовий збір не понесені), а також, зважаючи на те, що процесуальним законом не передбачено іншого порядку розподілу судових витрат між сторонами у випадку, коли і відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, і позивач звільнені від сплати судового збору, а рішення ухвалене не на користь суб'єкта владних повноважень, правові підстави для покладення на відповідача вищезгаданих судових витрат у суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6,7,ч.2 ст.11,17-19,94,97,98,99, 104-106, 159, 161, 162 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати дії Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814), щодо припинення з 01.08.2017 року виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, - протиправними.

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ 21970814) поновити виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з 01.08.2017 року.

Постанова в частині виплати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, пенсії за один місяць підлягає негайному виконанню.

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Дзержинський міський суд Донецької області до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя