Ухвала суду № 70178584, 08.11.2017, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/27/17

Номер провадження 2-з/220/9/17

УХВАЛА

Іменем України

08 листопада 2017 року смт Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Яненко Г.М., розглянув заяву забезпечення позову у справі

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

№ 1 Андріївської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області,

№ 2 Великоновосілківської Державної нотаріальної контори Донецької області,

№ ОСОБА_2,

№ 4 ОСОБА_3,

треті особи:

№1 ОСОБА_4,

№ 2 ОСОБА_5,

№3 Відділ реєстрації Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області,

№ 4 Курахівська державна Нотаріальна контора Донецької області,

№ 5 Великоновосілківська районна державна адміністрація Донецької області,

Про:

1. Визнання незаконною нотаріальної дії, вчиненої секретарем Андріївської сільської ради ОСОБА_6 з посвідчення підпису ОСОБА_7 на заяві від 03 жовтня 2001 року про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_8, померлої 13 травня 1995 року на користь ОСОБА_9;

2. визнання незаконною нотаріальної дії, вчиненої державним нотаріусом Великоновосілківської державної нотаріальної контори 03 жовтня 2001 року щодо видачі ОСОБА_9 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10 на земельну частку в КСП «Перемога» Великоновосілківського району, розміром 6,7 в умовних кадастрових гектарах;

3.визнання недійсним розпорядження голови Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області № 510 від 22 грудня 2005 року «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) колишнього КСП «Перемога»» в частині виділення в натурі (на місцевості) ОСОБА_9 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,270 га та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку»;

4. визнання недійсним державного акта Серії ЯБ №471438 на право власності на земельну ділянку, кадастровий №1421280200:02:001:0058, площею 4,270 га, що знаходиться за адресою: Донецька область, Великоновосілківський район, с/рада Андріївська, виданий на ім’я ОСОБА_9;

5. визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 24 листопада 2015 року державним нотаріусом Курахівської державної нотаріальної контори Островерховою ОСОБА_11 ОСОБА_12 та ОСОБА_3 на право спадкування по 1/2 частці земельної ділянки, кадастровий № 1421280200:02:001:0058, площею 4,270 га, що знаходиться за адресою: Донецька область, Великоновосілківський район, с/рада Андріївська (зареєстровані в реєстрі №993 і №995);

6. скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно – земельну ділянку кадастровий №1421280200:02:001:0058, площею 4,069 га, що знаходиться за адресою: Донецька область, Великоновосілківський район, с/рада Андріївська, шляхом виключення інформації (відомостей щодо власників нерухомого майна ОСОБА_13 та ОСОБА_3.

Суть справи:

ОСОБА_14 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №1421280200:02:001:0058, площею 4,270 га, що знаходиться за адресою: Донецька область, Великоновосілківський район, с/рада Андріївська, і належить ОСОБА_13 та ОСОБА_3.

Заяву мотивовано тим, що існує реальна загроза відчуження вказаної земельної ділянки, зокрема шляхом міни чи передання у заставу, що в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, однак документів, що вказують на таку загрозу надати не може, оскільки такі докази можуть виникнути лише в майбутньому, по факту відчуження спірного майна.

Заявник також вказує на недобросовісну поведінку відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_3, які за наявності заборони на успадкування, встановленої ухвалою суду від 01 квітня 2016 року у справі №220/606/16-ц в порядку спадкування набули право власності на інше майно - домоволодіння по вул. Молодіжній, 9, с. Шевченко, Великоновосілківського району, Донецької області.

У зв’язку з тим, що заявлений позивачем спосіб забезпечення не торкається вимог щодо яких буде прийнято судове рішення, заяву про забезпечення позову в порядку ст.. 151 ЦПК України, повернуто заявнику, про що 08 вересня 2017 року Великоновосілківським районним судом Донецької області постановлено ухвалу.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, через порушення порядку її постановлення, заяву скеровано на новий розгляд.

Згідно з висновками суду апеляційної інстанції, у своїй заяві позивач зазначає причини, у зв’язку з якими необхідно забезпечити позов, вказує вид забезпечення з обґрунтуванням його необхідності, а тому підстав для повернення заяви в порядку ст. 151 ЦПК України у суду першої інстанції не було.

В судовому засіданні 08 листопада 2017 року, позивач, його уповноважені представники на задоволенні заяви про забезпечення позову наполягали, надали додаткові усні та письмові пояснення.

Зокрема, необхідність накладення арешту на земельну ділянку заявник пояснює тим, що незважаючи на законодавчо встановлену заборону відчуження земель сільськогосподарського призначення, її власники, чиє право він оспорює, не позбавлені можливості обміняти земельну ділянку на значно меншу із доплатою або передати її в іпотеку, за якою іпотекодержатель, матиме переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника.

Щодо майнового інтересу, заявник зазначає, що він буде позбавлений можливості визнати право власності на земельну ділянку за собою, або таке визнання буде пов’язано із значними труднощами, оскільки, у разі відчуження земельної ділянки, нові власники будуть вважатись добросовісними набувачами.

Заявник також звертає увагу суду на те, що накладення арешту на земельну ділянку жодним чином не вплине на права та інтереси власників і не завдасть їм шкоди, а тому застосування такого заходу є адекватним і забезпечує збалансованість інтересів сторін.

На запитання суду про те, яким чином накладення арешту на земельну ділянку забезпечить виконання судового рішення у разі задоволення позову, представник позивача зазначив, що:

- нормами законодавства не передбачено, що застосування заходів забезпечення позову повинно забезпечувати виконання лише тих позовних вимог які є предметом спору в даній справі;

- в провадженні цього ж суду знаходиться інша пов’язана обставинами та підставами виникнення справа, в якій стоїть питання визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, про арешт якої просить заявник.

Розглянувши матеріали справи, надану заявником заяву, суд прийшов до наступного висновку:

За ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Частина друга вказаної статті покладає на заявника обов’язок в заяві про забезпечення позову зазначати:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст.151ЦПК України).

У відповідності до ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову може застосовуватись як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Застосування заходів до забезпечення позову можливе у разі заявлення вимог майнового характеру, умовою яких є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У постанові № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову, відповідно суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (зокрема реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до п. 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продажабо іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Статтею 14 цього Закону України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що в разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

У постанові від 12 жовтня 2016 року справа №6-464цс16, Верховний Суд України висловив позицію, відповідно до якої обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Такий висновок Верховний Суд України зробив у т.ч. у зв’язку з тим, що у ЗК України чи інших законах України порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках (окрім передбаченого ст. 14 Закону № 899-IV), законодавець не закріпив.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України N 1275-р від 2 грудня 2015 р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», Великоновосілківський район, Донецької області, у т.ч. с. Андріївка, де розташована земельна ділянка, про арешт якої просить позивач, включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37(у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38(у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40(у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43 - 47(у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку".

За змістом позову, ОСОБА_1 заявлено шість вимог немайнового характеру спрямованих на припинення права власності відповідача №3 та відповідача №4 на спадкове нерухоме майно. З жодної вимоги, у разі її задоволення у позивача майнові права на спірну земельну ділянку не виникають.

Такі права, ймовірно можуть виникнути лише у майбутньому, за наявності певних обставин та за умови дотримання ОСОБА_1 встановленої законом процедури і не є предметом розгляду у даній справі

Від-так, заявлений позивачем спосіб забезпечення не торкається позовних вимог щодо яких буде прийнято судове рішення.

При цьому, слід зауважити, що з огляду на висновки Пленуму Верховного Суду викладені у постанові № 9 від 22.12.2006 року, норми ЦПК України не допускають застосування заходів забезпечення позову у справі, які не відповідають позовним вимогам, чи стосуються позовних вимог у іншій справі, хоч і пов'язаній обставинами та підставами виникнення.

Суд також критично оцінює посилання позивача на необхідність захисту його майнових прав, які ймовірно виникнуть в майбутньому, оскільки судове рішення про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях, або такі припущення мають бути обгрунтованими.

Зважаючи на перелічені вище заборони та обмеження, встановлені законодавством України щодо відчуження земельних ділянок, прав на них, припущення заявника на можливість втрати земельної ділянки шляхом обміну або задоволення вимог кредитора за рахунок майна, переданого в іпотеку, суд не вважає їх достатньо обгрунтованими.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 151-153, 210, 292 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Відмова у задоволенні заяви не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Донецької області через Великоновосілківський районний суд Донецької області протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Г.М.Яненко