Рішення № 70170434, 13.11.2017, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1478/17

номер провадження 2/695/995/17

09 листопада 2017 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Таратіна В.О.,

при секретарі Курченко В.М.,

за участю представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми, -

ВСТАНОВИВ

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом від імені ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат в сумі 189491,41 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми, а саме 17749,88 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 08.08.2013 р. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 157403,00 грн., що є еквівалентно 19700 доларів США. Незважаючи на ухвалене рішення та відкрите виконавче провадження, відповідач ОСОБА_3 продовжує ухилятися від сплати заборгованості. З моменту ухвалення рішення і до 11.05.2017 року вона не сплатила заборгованості, а тому позивач відповідно до ст.. 526,625 ЦК України вважає за необхідне стягнути з неї інфляційні витрати та 3% річних за час прострочення. 3% річних позивач нарахував в період з 08.08.2013 р. по 11.05.2017 р. і вони по його наведеному розрахунку становлять 17749,88 грн., а інфляційні, відповідно до наданого розрахунку, становлять 189491,41 грн.

04.10.2017 р. на електронну адресу суду надійшла від представника позивача заява про уточнення позовних вимог. Представник позивача уточнив, що відлік позовної давності почався з травня 2014 року, коли позивач довідалася про порушення свого права. А тому він нарахував 3% річних в період з 11.05.2014 р. по 11.05.2017 р., а інфляційних витрат із червня 2014 року по 30 квітня 2017 року. Згідно наданих розрахунків позивачем нараховано 14179,21 грн. - 3% річних та 143114,47 грн. інфляційних. Дані суми представник просить стягнути з відповідача у заяві про уточнення позовних вимог. Як на підтвердження позовних вимог представник посилався в заяві на постанови Верховного Суду України від 26.04.2017 р. №3-1522гс та від 03.03.2016 р.

Представник позивача та позивач в судове засідання не зявилися, але від представника 08.11.2017 р. надійшла заява про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги, викладені в заяві про уточнення позовних вимог, підтримує повністю.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, повністю підтримав письмові заперечення відповідача від 08.09.2017 р. Представник просив відмовити у задоволенні позову повністю та застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за ст. 625 ЦК України, передбачений чинним законодавством України. Представник відповідача зазначив, що рішенням апеляційного суду від 08.08.2013 р. визнано попередній договір купівлі-продажу будинку нікчемним, а також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову суму еквівалентну 19700 дол. США, що становить 157403 грн. Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків. В разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тому представник вважає, що у відповідача жодних грошових зобов'язань по договору не виникло, оскільки він визнаний судом недійсними з моменту вчинення. Оскільки відсутні грошові зобов'язання, то прострочити їх виконання неможливо та відповідальність за ст. 625 ЦК України не настає. Представник відповідача повідомив, дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 р. №3-90гс14.

У травні 2017 року ОСОБА_3, провела остаточних розрахунок та фактично виконала рішення суду та повернула в повному обсязі одержане за нікчемним правочином, у звязку з цим 23.05.2017 р. державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. А тому у позивача немає жодних правових підстав для нарахування 3% річних та інфляційних за невиконання грошового зобовязання.

Клопотання про застосування строків позовної давності представник обґрунтував тим, що позивачка з моменту відкриття виконавчого провадження про стягнення з відповідачки грошової заборгованості за нікчемним правочином, знала про порушене своє право, але не зверталася протягом трьох років до суду за стягненням збитків, моральної шкоди чи інших штрафних санкцій, які передбачені чинним законодавством. Клопотання про поновлення даного строку позивач не заявляв.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні просила відмовити в задоволені позові на підставі доводів свого представника.

Суд, вислухавши доводи відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та прийшов до наступного висновку.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 08.08.2013 р. №22ц/793/1557/13 встановлено недійсність (нікчемність) попереднього договору купівлі-продажу будинку, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та вирішено відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 157403 грн., що є еквівалентно 19700 доларів США.

Відповідно до ст. 319 ЦПК України - Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України - Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

23.05.2017 р. заступником начальника відділу Золотоніського МР ВДВС ГТУЮ у Черкаській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №2-695-66 від 18.04.2013 р. про стягнення з ОСОБА_3В, на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 158900,00 грн. у звязку з повним фактичним його виконанням.

Суд встановлено, що з моменту закінчення виконавчого провадження позивач дізналася про порушення свого права щодо стягнення інфляційних та 3% річних, а тому саме з 23.05.2017 р. й розпочинається перебіг строку позовної даності за даним позовом.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу .

Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Посилання представника відповідача на правову позицію Верхового Суду України, викладену у постанові від 16.09.2014 року № 3-90гс14 не є вірним, оскільки там міститься висновок при відмінних обставинах справи.

Натомість судом враховується правова позиція, на яку посилався представник позивача у своїй заяві, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 р. № 5-86кз16, у якій зазначено, що якщо рішенням суду стягнуто грошову суму авансу і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, це є грошовим зобов'язанням. Якщо дане рішення суду належним чином не виконується, то це дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Резолютивною частиною рішення апеляційного суду від 08.08.2013 р. задоволені вимоги позивачки ОСОБА_2 саме в частині стягнення грошових коштів, що є моментом виникненням грошових зобов'язань за судовим рішенням. Оскільки ОСОБА_3 добровільно не виконала дане рішення суду, стягнення проводилося ДВС в примусовому порядку і було закінчено лише 23.05.2017, то є всі підстави для стягнення з неї інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Ні представник відповідача, ні сам відповідач не заперечували правильність нарахування позивачем інфляційних витрат та 3 % річних.

Суд, перевіривши даний розрахунок, встановив, що у позивача виникло право на нарахування інфляційних витрат та 3 % річних з наступного дня після набрання рішення апеляційного суду Черкаської області законної сили, тобто з 09.08.2013 р. і продовжувало існувати, але Позивач зазначив менший період нарахування 3% річних з 11.05.2014 р. по 11.05.2017 р., а інфляційних з червня 2014 р. по 30.04.2017 р., що є пізнішим в порівнянні з періодом, коли виникло право.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

З цих підстав суд приймає та визнає даний розрахунок позивача за вірний, а суми зазначені в нім, такими, що підлягають стягненню.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позов підлягає до повного задоволення.

Керуючись ст.ст.212-215, 218 ЦПК України -

ВИРІШИВ

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 14179 грн. 21 коп. 3% річних за прострочення грошового зобовязання.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 143114 грн. 47 коп. інфляційних витрат.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя Таратін В.О.