Рішення № 70169709, 13.11.2017, Зарічненський районний суд Рівненської області

Справа № 561/504/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року смт Зарічне

Зарічненський районний суд Рівненської області в складі:

судді – Світличного Р.В.,

з участю секретаря – Савич Ж.В.,

позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Зарічне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль», Дубровицького районного управління юстиції Рівненської області, приватного нотаріуса Дубровицького районного управління юстиції Рівненської області ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності частково нікчемного правочину, визнання права власності на нерухоме майно, визнання частково недійсним договору іпотеки і застосування наслідків його недійсності, та визнання виконавчого листа таким, що частково не підлягає виконанню, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому з врахуванням змінених позовних вимог (т.1, а.с.219) просила суд:

застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину – договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 16 травня 2007 року приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 2067, в частині відчуження для ОСОБА_2 належної їй 1/3 частини житлового будинку разом із надвірними будівлями, розташованого по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області;

скасувати здійснену 17 травня 2007 року Комунальним підприємством «Дубровицьке міське бюро технічної інвентаризації» державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок разом із надвірними будівлями, розташований по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області, в частині реєстрації за ним права власності на 1/3 частку цього житлового будинку, яка їй належить;

визнати за нею право власності на 1/3 частку житлового будинку разом із надвірними будівлями, розташованого по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області;

визнати недійсним договір іпотеки № 014/53-05/60570-і від 28 лютого 2008 року, укладений ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 Аваль», за яким було передано в іпотеку житловий будинок разом із надвірними будівлями, розташований по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області;

зобов’язати приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_5 зняти заборону на відчуження житлового будинку із надвірними будівлями, розташованого по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області, накладену на підставі договору іпотеки № 014/53-05/60570-і від 28 лютого 2008 року, виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження цього нерухомого майна іпотекою, що був внесений до Державного реєстру іпотек на підставі договору іпотеки № 014/53-05/60570-і від 28 лютого 2008 року;

визнати виконавчий лист, виданий Дубровицьким районним судом Рівненської області за заочним рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 серпня 2013 року у справі № 1706/1444/12 таким, що не підлягає виконанню.

На обгрунтування позовних вимог вказує, що з 16 грудня 2004 року була власником 1/3 частини житлового будинку на вул. Нова, 13 в м. Дубровиця, Рівненської області. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу житлового будинку від 16 травня 2007 року, 17 травня 2007 року право власності на належну їй частку цього будинку було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 Цей договір купівлі-продажу вона не підписувала, вважає його нікчемним з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору (ч. 1 ст. 219 ЦК України), та його нікчемності як такого, що порушує публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Позов пред’явлено в межах десятирічного строку позовної давності, визначеного ч. 4 ст. 228 ЦК України, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин. Спірний будинок не вибував з її фактичного володіння, вона і досі зареєстрована та фактично проживає в цьому житловому будинку. Решта позовних вимог є похідними від позовної вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину. Оскільки відповідач ОСОБА_2 на підставі нікчемного договору купівлі-продажу спірного будинку не набув права власності на нього, відтак не мав права передавати цей будинок в іпотеку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пред’явлений позов підтримала. Суду пояснила, що спірний договір купівлі-продажу від 16 грудня 2007 року щодо своєї 1/3 частини вона не підписувала. Цей договір зі сторони продавця було підписано її братом ОСОБА_6 щодо належних йому 2/3 часток. В 2013 році їй було відмовлено в задоволенні позову про розірвання вказаного договору з підстав пропуску позовної давності. Про існування спірного договору їй стало відомо орієнтовно у 2013 році після розлучення відповідача ОСОБА_2 з її дочкою ОСОБА_3, які неодноразово отримували у банку кредити. Спірний будинок є єдиним житлом позивача, а тому просила позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», Дубровицьке районне управління юстиції Рівненської області в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили (Т.3, а.с.6-10,18-20). Приватний нотаріус ОСОБА_5 згідно письмової заяви від 23 жовтня 2017 року просить розглядати справу без її участі, позов не визнає (Т.3, а.с.16).

Згідно з письмовими запереченнями, відповідач ОСОБА_2 вважає позов безпідставним, та відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України вказує на порушення позивачем строку позовної давності (т.1, а.с.61-62).

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі вважає, що позов не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 16 грудня 2004 року ОСОБА_7 передав безоплатно у власність 2/3 частини – ОСОБА_6 та ? частини – ОСОБА_1 житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований по вулиці 800-річчя, 13 в м. Дубровиця, Рівненської області (т.1, а.с.95).

16 травня 2007 року між продавцями ОСОБА_1 і ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку. Відповідно до умов даного договору, продавці передали, а покупець прийняв у власність житловий будинок з господарськими приміщеннями, розташований по вул. Нова, 13 в м. Дубровиця, Рівненської області (т.1, а.с.11-12).

Право власності на вказаний житловий будинок 17 травня 2007 року зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2, у встановлено законом порядку, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2, а.с.17).

Відомостями з Державного реєстру іпотек та з єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна беззаперечно стверджується, що спірний житловий будинок з 21 травня 2007 року обтяжений іпотекою та забороною на нерухоме майно, зареєстрованих приватним нотаріусом ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 2091 (т.2, а.с.18).

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 серпня 2013 року, яке набрало законної сили 20 вересня 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, а саме домоволодіння, розташованого по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області, яке належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу ОСОБА_5, для задоволення вимог банку в розмірі 20 108,95 доларів США, що еквівалентно 160 730,37 грн. Даним рішенням установлено, що договір іпотеки, за яким звернуто стягнення на домоволодіння був укладений 28 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за укладеним 18 травня 2007 року кредитним договором між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_2 (т.1, а.с.23).

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 30 червня 2015 року № 1.1-111/15 підпис від імені ОСОБА_1 в третьому рядку в розділі «Підписи» в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 16 травня 2007 року – виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (т.1, а.с.194).

Як на підставу нікчемності цього договору позивач ОСОБА_1 покликається на ч. 1 ст. 219 ЦК України, за якою на її думку у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на таке.

Позивач ОСОБА_1, з врахуванням положень п. 5 розділу ІІ Закону України від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» звернулася до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину у межах строку позовної давності.

Частина 1 ст. 219 ЦК України вказує, що у разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

У відповідності до ч. 2 ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво– чи багатосторонніми (договори). Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила (абз. 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України). Дво– чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України). Згідно з частинами 3, 4 ст. 626 ЦК України договір є одностороннім, якщо одна особа бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони; договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Комплексний аналіз указаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що договір купівлі-продажу є двостороннім, оскільки правами та обов’язками наділені обидві сторони договору, а відтак суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 219 ЦК України, за якою об’єктом правового регулювання є виключно односторонні правочини, у той час коли договір купівлі-продажу до таких не відноситься.

Окрім цього суд не погоджується з доводами позивача про те, що спірний договір купівлі-продажу від 16 травня 2007 року є таким, що порушує публічний порядок, не відповідав ч. 1 ст. 219 ЦК України, суперечив порядку укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, був спрямований на незаконне заволодіння майном позивача.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15, який є обов’язковим для судів, записано, що: «Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок».

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння ним тощо. В судовому засіданні було встановлено, що вироку суду щодо незаконного заволодіння 1/3 частини житлового будинку разом із надвірними будівлями, розташованого по вул. Нова, 13 м. Дубровиця, Рівненської області не існує.

Спірний правочин, а саме договір купівлі-продажу від 16 травня 2007 року, не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, не є правочином щодо відчуження викраденого майна, а відтак не є таким, що порушує публічний порядок. Встановлені в судовому засіданні юридичні факти не дають підстав для кваліфікації вказаного правочину за ст. 228 ЦК України.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки договір купівлі-продажу від 16 травня 2007 року є оспорюваним, тобто його недійсність прямо не встановлена законом, а позивач не просить суд визнати цей договір недійсним, тобто не заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, відтак суд вважає, що у позові в частині застосування насідків недійсності нікчемного правочину слід відмовити.

В частині позовних вимог про скасування здійсненої КП «Дубровицьке МБТІ» державної реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_2, визнання за позивачем права власності на 1/3 частку спірного житлового будинку, визнання недійсним договору іпотеки та зобов’язання нотаріуса зняти заборону на відчуження спірного житлового будинку, а також визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню слід також відмовити, оскільки такі позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину – договору купівлі-продажу житлового будинку від 16 травня 2007 року, у задоволенні якої судом відмовлено.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 80, 88, 212-215 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль», Дубровицького районного управління юстиції Рівненської області, приватного нотаріуса Дубровицького районного управління юстиції Рівненської області ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності частково нікчемного правочину, визнання права власності на нерухоме майно, визнання частково недійсним договору іпотеки і застосування наслідків його недійсності, та визнання виконавчого листа таким, що частково не підлягає виконанню відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Рівненської області через Зарічненський районний суд Рівненської області.

Суддя: Р.В. Світличний