Рішення № 70169106, 10.11.2017, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/4080/17

Провадження № 2/552/1320/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.11.2017 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Васильєвої Л.М.

при секретарі Орламенко А.О.

за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна від добросовісного набувача,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 та просить суд визнати за нею та відповідачем право власності по ? частині в порядку спадкування після ОСОБА_6В, спадкового майна в будинку А-1 по провулку Рилєєва,3 в м. Полтава, а саме кв.3, яка складається з кімнати -1 площею 16,9 кв.м., кухня 2 пл. 8,8 кв.м., кімната 3 пл. 15,2 кв.м, кімната 4 пл. 14,6 кв.м., сіни пл..8,8 кв.м, сіни пл.. 3,6 кв.м, котельня пл..14,3 кв.м, кладова пл..14,1 кв.м, кладова пл..4,4 кв.м., вхід в підвал пл..2,4 кв.м., всього по кв.3 103,1 кв.м. та підвал А-1 нежитловий пл..35,2 кв.м. , а також витребувати вказану 477/2500 частин цього житлового бдудинку з надвірними будівлями у ОСОБА_2. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона є спадкоємицею майна за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 14.04.2007 року. З приводу цього спадкового майна вона та відповідач ОСОБА_5 неодноразово зверталися до суду щодо визнання права власності на нього та розподіл спадкового майна. Справи розглядались у суді першої інстанції та апеляційним судом і на теперішній час є таке, що набрало законної сили рішення Київського районного суду м. Полтави від 16.03.20111 року, за ОСОБА_5 визнано право власності на 9/25 частини спірного домоволодіння, що становить квартира №1. Посилаючись на приписи статті 1218 ЦК України вважає, що оскільки рішенням суду за ОСОБА_5 було визнано право власності на 9/25 частини спірного домоволодіння, вона немає правових підстав претендувати на отримання спадщини по заповіту на квартиру АДРЕСА_1, оскільки на час відкриття спадщини вона рахувалась як прибудова і була самочинним будівництвом, отже не входила до спадкового майна на яке розповсюджувався заповіт. На теперішній час вказана квартира узаконена , не відноситться до самочинно збудованого нерухомого майна, а тому підлягає поділу між спадкоємцями в рівних частках. Позивач також зазначає, що про договір дарування від 08.11.2012 року на 477/2500 частин житлового будинку з надвірними побудовами за адресою м. Полтава, провулок Рилєєва,3 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 їй стало відомо з 10 березня 2015 року, а тому вона не попустила строки позовної давності для звернення до суду для захистом своїх прав, як спадкоємця. Оскільки право власності на 477/2500 частин будинку у ОСОБА_5 виникло на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 30.05.2012 року, яке в майбутньому було скасовано до вказаних правовідносин необхідно застосувати правові позиції, викладені в постанові ВСУ від 21.12.2016 року 6-2233цс16. Також просила витребувати у зв»язку з цим у відповідача ОСОБА_2 спірну частину домоволодіння.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримали та просила суд його задовольнити з підстав. що викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та за довіреністю від імені відповідача ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Суд заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи дійшов до наступних висновків.

Установлено, що 14.04.2007 року помер ОСОБА_6.

За життя ОСОБА_6 16.06.2005 року складено заповіт згідно якого все належне йому майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, що на день смерті буде йому належати і взагалі все те, на що він на день смерті матиме право за законом, заповів доньці ОСОБА_7.

ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_6 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 своєчасно звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_6, ОСОБА_4 за законом, ОСОБА_5 за заповітом.

Судом також встановлено, що з приводу отримання права на спадкування за законом та за заповітом між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 2007 року розглядались справи у судах першої , апеляційної та касаційної інстанції.

На час звернення позивача до суду із вказаним позовом та розгляду справи у суді є єдине рішення, що набрало чинності , а саме рішення Київського районного суду м. Полтави від 16.03.2011 року, яким встановлений факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_8, визнано за ОСОБА_7 право власності на спадкове майно по заповіту після смерті ОСОБА_6 на 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_2, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та визнання за нею права власності на спадкове спірне нерухоме майно відмовлено.

.Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків від фізичної особи, яка померла до інших осіб.

Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Відповідно до ст.1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

ОСОБА_6 заповідав своїй дочці, відповідачу ОСОБА_5, все належне йому майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, що на день смерті буде йому належати і взагалі все те, на що він на день смерті матиме право за законом

Із наданих до справи доказів , рішення виконавчого комітету Київської районного ради народних депутатів м. Полтави № 124 від 05.03.1991 року ( а.с. 41) убачається, що проведені добудови у спірному домоволодінні ОСОБА_8 прийняті в експлуатацію, вказаним рішенням затверджений акт введення в експлуатацію.

Вказане рішення було прийняте вже після смерті ОСОБА_8, яка померла 21.02.1991 року.

Отже після смерті ОСОБА_8 ОСОБА_6 успадкував усі права та обов»язки, щодо здачі спірної частини домоволодіння в експлуатацію, які належали спадкодавцю ОСОБА_8

Інформаційним листом ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз»яснено, що: «Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду»

ОСОБА_6 прийняв спадщину після матері ОСОБА_8, тобто прийняв усі права, які належали їй на час смерті, у тому числі і на здійснення дій, які були необхідні для реєстрації права власності на добудовану квартиру №3, однак за життя не провів вказані дії, а отже саме ОСОБА_5, як єдиний спадкоємець за заповітом, якій ОСОБА_6 заповідав усе своє майно та усі свої права, які йому належали на день смерті, є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_4 заявила свої права на половину спадкового майна з тих підстав, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_6, але враховуючи, що спадкодавець ОСОБА_6 виклав своє волевиявлення щодо належного йому майна у формі заповіту на користь дочки ОСОБА_5 , яким заповів їй усе своє майна та все те, на що він на день смерті матиме право за законом, єдиним спадкоємцем на отримання спадщини ОСОБА_6 є спадкоємець за заповітом ОСОБА_5

Доводи позивача про те, що на день смерті квартира №3 рахувалась як самочинне будівництво, а отже не входила до складу спадкового майна не є підставою для задоволення позовних вимог, бо квартира №3, яка на день відкриття спадщини рахувалась як самочинно збудована прибудова, також входить до складу спадщини на яку розповсюджується заповіт.

Також суд враховує ту обставину, що на час розгляду справи спірна частина квартири №3 за вищевказаною адресою на підставі договору дарування від 08.11.2012 року який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_9 належить ОСОБА_2 , її право власності зареєстровано в установленому законом порядку.

Вказаний договір дарування на час розгляду справи є чинним.

Отже слід дійти до висновку про те, що позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на ? частину спадкового майна не підлягають задоволенню з зазначених вище підстав.

Хибною є позиція позивача з приводу того, що до її позовних вимог про витребування спірного майна від добросовісного набувача повинна бути застосована правова позиція викладена у справі за № 6-2233цс16 Верховного суду України), а саме: «Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею».

Спірна частина домоволодіння , а саме частина квартири №3 , на яку претендує позивач , після скасування усіх попередніх рішень прийнятих щодо вказаного спадкового майна , не належала позивачеві і позивач ніколи не була власником вказаної частини домоволодіння, навіть за рішенням суду.

Спірна частина будинку була подарована відповідачем ОСОБА_5, своїй матері ОСОБА_2

На час укладення договору дарування саме ОСОБА_5 була власником спірної частини квартири на підставі рішення суду , а не позивач ОСОБА_4, а тому у суду немає підстав вважати, що спірна (подарована) частина будинку вибула з власності позивача на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване , а отже вибуло з її власності поза її волею та повинно бути повернуте їй.

Отже в частині позовних вимог про витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Л.М. Васильєва