Рішення № 70168567, 20.10.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1973/17

Провадження № 2/369/1814/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20.10.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., при секретарі Рябець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Хотівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про позбавлення права користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Хотівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про позбавлення права користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла баба ОСОБА_1 ОСОБА_3. За життя 19 грудня 2014 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 01 серпня 2016 року ОСОБА_4 подарував належний йому на праві власності будинок своїй дочці ОСОБА_1.

28 листопада 2016 року ОСОБА_1 зареєструвалась у вказаному будинку, що підтверджується довідкою Хотівської сільської ради № 2/153 від 15 лютого 2017 року, однак не має можливості там проживати. Крім ОСОБА_1 у цьому будинку ще зареєстрована дочка позивача та дядько ОСОБА_2.

Реєстрація відповідача у даному будинку створює їй незручності у соціальній, побутовій сфері, обмежує її право користування і розпорядження вказаним будинком. Факт реєстрації ОСОБА_2 у зазначеному будинку зумовлює додаткові витрати, оскільки квитанції по оплаті комунальних послуг приходять з урахуванням фактично зареєстрованих осіб, які відповідач не сплачує. На її звернення знятись з реєстраційного обліку у добровільному порядку відповідач не реагує. Наразі ОСОБА_1 має малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, та не має матеріальної можливості сплачувати заборгованість по комунальним послугам, якими користується ОСОБА_2. Більше того, ОСОБА_2 чинить перешкоди їй у користуванні будинком, змінював вхідні замки до дверей, до грудня 2016 року взагалі не пускав до будинку, викрав побутову техніку, нині погрожує. Вказана ситуація зумовила необхідність звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою, однак це не дало позитивних результатів з посиланням на цивільно-правовий характер. Вказані обставини і стали причиною для звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 з посиланням на вимоги ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 317, 319, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 Житлового кодексу України, п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при звершенні правосуддя», просила позбавити ОСОБА_2 права користування будинком АДРЕСА_1.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 і представник позивача не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1, в якій вона просила розглянути справу у відсутності позивача і її представника, позов підтримала і просила його задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, суду подана заява ОСОБА_2, в якій він просив перенести розгляд справи у зв»язку з хворобою його адвоката, однак доказів відсутності в судовому засіданні з поважних причин адвоката відповідача суду не надано. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, доказів про відсутність в судовому засіданні з поважних причин суду не надав.

Оскільки представник позивача ОСОБА_1 у поданій суду заяві не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, а відповідач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином, суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що за Договором дарування житлового будинку від 19 грудня 2014 року ОСОБА_3 передала безоплатно, а обдаровуваний ОСОБА_4 прийняв у власність житловий будинок по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23 вересня 2016 року.

01 серпня 2016 року за Договором дарування житлового будинку ОСОБА_5 безоплатно передав у власність обдаровуваної ОСОБА_1 належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, а обдаровувана прийняла у власність вказаний будинок. Житловий будинок загальною площею 154,4 кв.м., жиловою-69,8 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,125 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Одночасно з укладенням цього договору укладається та посвідчується договір дарування земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок.

Відповідно до умов п. 9 вказаного Договору дарування житлового будинку від 01 серпня 2016 року обдаровувана набуває право власності на житловий будинок з моменту прийняття дарунку. Сторони цього договору домовились, що прийняттям вищезазначеного дарунку є отримання обдаровуваною примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Згідно ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житловий будинок загальною площею 154,4 кв.м., житловою площею 69,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Відповідно до довідки Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15 лютого 2017 року № 2/153 у жилому будинку АДРЕСА_1 зареєстровано 3(три) особи: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно вимог ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім»ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до вимог ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно вимог ст. 156 ЖК України члени сім»ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) члени його сім»ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім»ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім»ї власника будинку зобов»язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім»ї власника зобов»язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім»ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім»ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім»ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

За правилами ст. 64 ЖК України члени сім»ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть обов»язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім»ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов»язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім»ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім»ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім»ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов»язки, як наймач і члени його сім»ї.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно вимог ст. 405 ЦК України член сім"ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім"ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 15 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року, при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов»язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як зазначала позивач ОСОБА_1 у позовній заяві, реєстрація відповідача у даному будинку створює їй незручності у соціальній, побутовій сфері, обмежує її право користування і розпорядження вказаним будинком. На її звернення знятись з реєстраційного обліку в добровільному порядку відповідач не реагує. Крім того, як зазначала ОСОБА_1, вона не надавала згоду відповідачу на проживання в належному їй на праві власності будинку і між ними відсутня будь-яка домовленість щодо користування житлом у вказаному в позові будинку. Більше того, ОСОБА_2 чинить перешкоди їй у користуванні будинком, змінював вхідні замки до дверей, до грудня 2016 року взагалі не пускав до будинку, викрав побутову техніку, нині погрожує. Вказана ситуація зумовила необхідність звернення до правоохоронних органів.

В запереченнях відповідач ОСОБА_2 вказував, що на початку грудня 2016 року ОСОБА_4 разом з своєю сім»єю та ОСОБА_1 навмисно з метою, щоб він не проживав у даному будинку, поміняв замки та безпідставно незаконно, за попередньою домовленістю з працівниками поліції притягнути його до відповідальності, звернувся з заявою до поліції, що він нібито чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком, змінював вхідні замки до дверей, до грудня 2016 року взагалі не пускав до будинку, але в них були ключі від будинку, викрав побутову техніку, та нібито він здійснює погрози.

Суд вважає дані доводи ОСОБА_2 в запереченнях необгрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами.

З урахуванням наведеного, суд, оцінюючи в сукупності зібрані в справі докази відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, вважає доведеними позовні вимоги позивача ОСОБА_1 з тих підстав, на які вона посилається у поданому позові, та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, і слід позбавити ОСОБА_2 права користування будинком АДРЕСА_1.

Оскільки позов задоволено, то з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн., що відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись вимогами ст. ст. 15, 16, 317, 319, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при звершенні правосуддя», 391, 405 ЦК України, ст. ст. 3, 60, 88, 209, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 права користування будинком АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.

Суддя Ковальчук Л.М.