Ухвала суду № 70166361, 27.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

27 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаКривенди О.В.,

суддів:Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши заяву державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КТК Імпекс» (далі - ТОВ) до ДПІ про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 листопада 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до частини другої статті 239-2 КАС ухвалою судді Верховного Суду України від 14 липня 2017 року заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків до 14 серпня 2017 року, а ухвалою судді цього ж Суду від 11 вересня 2017 року за клопотанням ДПІ строк було продовжено до 16 жовтня 2017 року.

До Верховного Суду України надійшли необхідні документи на усунення вказаних в ухвалі від 14 липня 2017 року недоліків та клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд з наведенням причин його пропуску.

Колегія суддів визнає поважними причини пропуску строку і відповідно до частини п'ятої статті 238 КАС поновлює його.

У заяві ДПІ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України та невідповідність оскаржуваного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 26 січня, 26 квітня, 10 (два рішення) та 17 серпня 2016 року (справи №№ К/800/44260/15, К/800/48948/14, К/800/13494/16, К/800/16205/16, К/800/17200/16 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та копію постанови Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року - на підтвердження невідповідності оскаржуваного судового рішення викладеному у цій постанові висновку.

Проте аналіз оскаржуваного судового рішення та рішень Вищого адміністративного суду України, на які посилається заявник, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у кожному з цих рішень висновки суду касаційної інстанції щодо фактичного виконання господарських зобов'язань ґрунтуються на конкретних встановлених обставинах, які були оцінені судами у сукупності з доводами податкового органу і в оскаржуваному рішенні були визнані як такі, що підтверджують реальний характер здійснених між позивачем і контрагентами господарських операцій, а в прикладах - як такі, що не підтверджують об'єктивної можливості виконати умови договорів між позивачем та його контрагентами.

При цьому, у рішеннях наданих для порівняння від 26 квітня, 10 (два рішення) та 17 серпня 2016 року суд встановив, що особи, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України як засновники контрагентів позивача, не мають відношення до здійснення діяльності цих підприємств, тоді як в оскаржуваному рішенні такого встановлено не було, крім того, зазначено, що кримінальне провадження внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою 212 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ, при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із контрагентами, складу кримінального правопорушення.

Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваній ухвалі, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ДПІ.

Не суперечить оскаржуване судове рішення й викладеному у постанові Верховного Суду України висновку, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень також зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами під час розгляду цих справ.

Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої заяви.

Враховуючи викладене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Поновити строк державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві для подання заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року.

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КТК Імпекс» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кривенда

Судді: М.І. Гриців

О.Б. Прокопенко