Рішення № 70164813, 02.10.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа № 911/2212/17

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма", м. Біла Церква,

до відповідачатовариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета", с. Хотів Києво-Святошинського району,

про стягнення 3 518 342,45 грн.

Суддя О.В. Конюх

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 03.01.2017;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 03.02.2017 №03/02/17;

СУТЬ СПОРУ:

позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма", звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою від 19.07.2017 №Ф3-878 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета", в якому просить суд стягнути з відповідача 3 459 618,45 грн. основної заборгованості, 52 468,25 грн. пені, 6 255,75 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.03.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" (покупець) був укладений договір поставки №4 від 15.03.2017, відповідно до умов якого постачальник постачає покупцеві продукцію, а покупець приймає продукцію, оплачує та здійснює її дистрибуцію відповідно до умов цього договору. На виконання умов договору постачальник поставив продукцію покупцю на загальну суму 3 481 984,26 грн., що підтверджується видатковими накладними. Позивач зазначає, що відповідач частину товару на суму 22 365,81 грн. повернув, що підтверджується накладною на повернення товару. Однак, відповідач обов'язку щодо оплати товару не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в сумі 3 459 618,45грн., а також належать до сплати нараховані у звязку із простроченням грошового зобовязання 52468,25 грн. пені та 6 255,75 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.07.2017 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/2212/17 та призначено справу до розгляду на 07.08.2017.

07.08.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 14.08.2017, про що присутні представники сторін повідомлені особисто під розпис.

14.08.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" до господарського суду Київської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових матеріалів.

В судовому засіданні 14.08.2017 оголошено перерву до 11.09.2017.

11.09.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" до господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву від 08.09.2017 №403, у якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та закрити провадження у справі. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що товариством з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" добровільно погашено суму заборгованості в повному обсязі, а відтак предмет спору у справі відсутній.

В судовому засіданні 11.09.2017 оголошено перерву до 19.09.2017, про що присутні представники сторін повідомлені особисто під розпис.

19.09.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист з додатками, зокрема і з відзивом на позовну заяву, в якому відповідач просить суд в порядку п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадженні у справі.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" до господарського суду Київської області 19.09.2017 також подано клопотання про відкладення розгляду справи.

19.09.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення від 18.09.2017 №1129 на відзив відповідача.

Позивач в письмових поясненнях зазначає, що твердження відповідача про добровільне виконання зобовязань та про погашення суми основного боргу за договором поставки №4 від 15.03.2017 у розмірі 3 459 618,45 грн. не відповідає дійсності. Позивач твердить. що поставлений за видатковими накладними №ФБ-00000508 від 28.04.2017 на суму 1 923 820,99 грн., №ФБ-00000509 від 28.04.2017 на суму 274 807,12 грн., №ФБ-00000510 від 28.04.2017 на суму 1 283 356,15 грн. товар відповідачем станом на 19.09.2017 не оплачений, а долучені до відзиву на позовну заяву документи жодним чином не спростовують позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, пені та 3 % річних. Позивач вказує, що надані відповідачем платіжні доручення №7280 від 01.08.2017, №7287 від 02.08.2017, №368298 від 02.08.2017, №7315 від 07.08.2017, №368369 від 07.08.2017 не стосуються предмету спору у справі, оскільки свідчать про виконання ТОВ "Фармпланета" грошових зобов'язань з оплати поставленого ТОВ "Фармацевтичний завод "Біофарма" товару за іншим договором поставки №18 від 02.04.2015 (призначення платежу за платіжними дорученнями "за медикаменти згідно договору №18 від 02.04.2015"). Враховуючи вище викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19.09.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" до господарського суду Київської області надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору у справі №911/2212/17 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 19.09.2017 продовжено строк розгляду спору у справі №911/2212/17 на п'ятнадцять днів, розгляд справи №911/2212/17 відкладено на 02.10.2017.

02.10.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення, в яких позивач вказує, що зарахування сплачених коштів буде проведено шляхом зміни призначення платежів (частини платежів) здійснених відповідачем, загалом на суму 3049015,01 грн. У зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 522 102,58 грн. заборгованості, з яких: 410 603,44 грн. основного боргу, 52 468,25 грн., 6 255,75 грн. 3% річних та 52 775,14 грн. судового збору.

В судове засідання 02.10.2017 з'явились представники позивача та відповідача.

Розглянувши подані позивачем письмові пояснення від 02.10.2017, в яких товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" просить суд стягнути з відповідача 410 603,44 грн. основного боргу, 52 468,25 грн. пені, 6 255,75 грн. 3% річних та 52 775,14 грн. судового збору, суд зазначає, що за своїм змістом подані пояснення є заявою про зменшення розміру позовних вимог.Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК.

Заява про зменшення (або збільшення) розміру позовних вимог, або заява про зміну предмету або підстав позову за формою і змістом має узгоджуватись із статтею 54 ГПК України, до неї мають бути додані документи, передбачені ст. 57 названого Кодексу. Крім того, відповідно до вимог частини першої ст. 56 ГПК України позивач зобовязаний при поданні такої заяви надіслати сторонам її копії та копії доданих до неї документів.

За таких обставин, подані позивачем письмові пояснення від 02.10.2017 не відповідають вищезазначеним нормам процесуального закону, в тому числі в порядку ст. 56 ГПК України відповідачу не направлені, а відтак не можуть бути прийняті судом до розгляду в якості заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Така ж позиція викладена в пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма", м. Біла Церква (далі - ТОВ "ФЗ "Біофарма") до товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета", с. Хотів Києво-Святошинського району (далі - ТОВ "Фармпланета"), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Так, 15.03.2017 між ТОВ "ФЗ "Біофарма" та ТОВ "Фармпланета" укладено договір поставки №4, відповідно до умов якого:

- постачальник постачає (передає у власність) покупцеві продукцію, а покупець приймає продукцію, оплачує та здійснює її дистрибуцію відповідно до умов цього договору (пункт 1.1 договору);

- кількість, асортимент та ціна (з урахуванням знижок) кожної партії продукції, що поставляється за цим договором, визначаються сторонами в порядку, передбаченому п.4.1 цього договору, та остаточно фіксуються у накладних на видання товарно-матеріальних цінностей (далі - видаткові накладні), які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору);

- поставка продукції здійснюється на підставі замовлення покупця. На дату укладення договору орієнтована ціна продукції (відповідно до прайс-листа, діючого на дату укладення договору) наведена у додатку №1 до цього договору. Для уникнення сумнівів остаточний асортимент та ціна кожної окремої партії продукції визначається сторонами та фіксується у відповідній видатковій накладній (пункт 4.1 договору);

- підписання сторонами видаткової накладної при передачі продукції покупцю на складі постачальника/покупця вважається підтвердженням узгодження асортименту, кількості, ціни партії продукції (з урахуванням знижок) та умов оплати такої партії продукції. Оформлені сторонами видаткові накладні становлять невідємну частину цього договору (пункт 4.1.6 договору);

- покупець зобов'язується здійснювати оплату вартості кожної окремої партії товару продукції, що поставлена постачальником на умовах (пункт 5.1 договору):

- не пізніше 60 календарних днів, наступних за датою відвантаження відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (датою відповідної видаткової накладної), виключно за умови надання постачальнику банківської гарантії, яка буде відповідати вимогам, встановленим у додатку №5 цього договору (оплата на умовах відстрочення платежу з наданням банківської гарантії);

- на дату отримання відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (дати відповідної видаткової накладної) (попередня оплата) (пункт 5.1.2 договору);

- не пізніше 30 календарних днів, наступних за датою відвантаження відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (пункт 5.1.3 договору);

- вибір умов оплати праці здійснюється покупцем при поданні замовлення постачальнику та підтверджується постачальником в рамках процедури погодження замовлення відповідно до договору. Погоджені умови оплати продукції також фіксуються у видатковій накладній (пункт 5.2 договору);

- за прострочення оплати поставленої партії покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від суми, що не була сплачена покупцем у встановлені цим договором строки (п.12.1 договору);

- нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання припиняється через 36 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (пункт 12.4);

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017.

Позивачем до матеріалів справи залучено додаткову угоду №1 до договору поставки №4 від 15.03.2017, відповідно до умов якої: пункт 5.1.1 договору (строк оплати товару) викладено в наступній редакції: не пізніше 60 календарних днів, наступних за датою відвантаження відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (датою відповідної видаткової накладної).

Однак, суд зазначає, що подана додаткова угода №1 від 15.03.2017 не містить підписів сторін, а від так є неукладеною, у зв'язку з чим судом до уваги не приймається.

Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, на виконання умов договору поставки №4 від 15.03.2017 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 481 984,26 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- видаткова накладна №ФБ-00000508 від 28.04.2017 на суму 1 923 820,99 грн.;

- видаткова накладна №ФБ-00000509 від 28.04.2017 на суму 274 807,12грн.;

- видаткова накладна №ФБ-00000510 від 28.04.2017 на суму 1 283 356,15 грн.;

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого закону, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відтак, судом встановлено, що постачальник належним чином виконав свої зобовязання з поставки товару за договором поставки №4 від 15.03.2017.

Позивач твердить, що відповідачем частину товару на суму 22 365,81 грн. було повернуто позивачу, що підтверджується залученою до матеріалів справи накладною на повернення №5129539 від 01.06.2017. Однак, відповідач обов'язку щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 3 459 618,45 грн.

Станом на дату звернення позивача з позовом до суду зазначена заборгованість відповідачем не оплачена, відтак на момент звернення позивача з позовом до суду основний борг відповідача перед позивачем, строк оплати якого настав, становив 3 459 618,45 грн.

Разом із тим, після порушення провадження у справі (24.07.2017) відповідач сплатив позивачу кошти та твердить, що обов'язок з оплати поставленого товару за договором №4 від 15.03.2017 виконав в повному обсязі, на підтвердження чого долучив ряд платіжних доручень:

платіжне доручення №7280 від 01.08.2017 на суму 700 000,00 грн. з призначенням платежу: за медикаменти згідно договору №18 від 02.04.2015.

платіжне доручення №368298 від 02.08.2017 на суму 200 000,00 грн., з призначенням платежу: за медикаменти згідно договору №18 від 02.04.2015.

платіжне доручення №7287 від 02.08.2017 на суму 11000 00,00 грн., з призначенням платежу: за медикаменти згідно договору №18 від 02.04.2015.

платіжне доручення №368396 від 07.08.2017 на суму 1 472 083,70 грн., з призначенням платежу: за медикаменти згідно договору №18 від 02.04.2015.

платіжне доручення №7315 від 07.08.2017 на суму 469 261,21 грн., з призначенням платежу: за медикаменти згідно договору №18 від 02.04.2015.

Суд встановив, що згідно призначення платежу за вказаними платіжними дорученнями кошти відповідачем були сплачені на виконання іншого договору - №18 від 02.04.2015, який не є предметом розгляду у даній справі, оскільки заявлена до стягнення заборгованість виникла на підставі договору поставки №4 від 15.03.2017.

Відповідач твердить, що ТОВ "Фармпланета" звернулось до ТОВ "Фармацевтичний завод "Біофарма" з листом від 15.09.2017 №433, в якому відповідач просив позивача за наступними оплатами: 01.08.2017 на суму 218 273,54 грн., 02.08.2017 на суму 200 000,00 грн., 02.08.2017 на суму 1 100 000,00 грн., 07.08.2017 на суму 469 261,21 грн., 07.08.2017 нас суму 1 472 083,70 грн., всього на суму 3 459 618,45 грн. вважати вірним призначенням платежу: оплата за мед. товар, згідно договору №4 від 15.03.2017, в тому числі 7% ПДВ. (копія листа, опису вкладення в цінний лист, фіскальний чек залучено до матеріалів справи).

Разом із тим, зазначений лист від 15.09.2017 №433 адресований не позивачу ТОВ "Фармацевтичний завод "Біофарма", а головному бухгалтеру ПрАТ "Біофарма", відтак не є доказом звернення відповідача до позивача щодо зміни реквізитів "призначення платежу" платіжних доручень.

Разом із тим, відповідач повторно звернувся з листом від 29.09.2017 №443 до ТОВ "Фармацевтичний завод "Біофарма", у якому з метою виконання грошового зобов'язання за Договором поставки №4 від 15.03.2017 просив змінити призначення здійснених ТОВ "Фармпланета" платежів за платіжними дорученнями №7280 від 01.08.2017, №368298 від 02.08.2017, №7287 від 02.08.2017, №7315 від 07.08.2017, №368396 від 07.08.2017 (на загальну суму 3 459 618,45 грн.), а саме - "за мед. товар, згідно договору №4 від 15.03.17, в т.ч. 7% ПДВ".

Відтак, товариство з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" у встановленому порядку, змінило призначення платежів, з оплати за договором №18 від 02.04.2015 на оплату товару за договором №4 від 15.03.2017.

Посилання позивача на те, що ним погоджено зміну призначення платежу за вищевказаними платіжними дорученнями лише на суму 3 049 015,01 грн., судом відхиляється.

Згідно умов укладеного між сторонами договору поставки №4 від 15.03.2017 у постачальника відсутнє право зараховувати кошти, що надходять від покупця, без врахування призначення платежу. Також умовами договору не встановлено і особливого порядку зарахування коштів, що надходять від покупця.

Відповідно до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до листа департаменту платіжних систем Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 " Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу" після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Зазначені положення випливають із передбаченого законом абсолютного права власника розпоряджатися власним майном на власний розсуд (ч.1 ст. 316, ч.1 ст. 317, ч.1, 2 ст. 319 ЦК України).

На підставі наведеного, судом встановлено, що відповідачем погашено суму основного боргу за договором поставки №4 від 15.03.2017 в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до пункту 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у звязку із відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилось неврегульованих питань.

За таких обставин, відповідно до пункту 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України, провадження у справі №911/2212/17 належить припинити в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 3 459 618,45 грн., у звязку із відсутністю предмету спору. Одночасно суд звертає увагу на те, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Разом з тим, суд зазначає, предмет спору перестав існувати після порушення провадження у справі лише щодо основного боргу. Вимога позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, обґрунтована невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару у встановлені договором строки, доказів оплати заявлених позивачем пені та 3% річних суду не подано, а відтак такі вимоги підлягають розгляду судом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в умовах договору погодили, що покупець зобов'язується здійснювати оплату товару не пізніше 60 календарних днів, наступних за датою відвантаження відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (датою відповідної видаткової накладної), виключно за умови надання постачальнику банківської гарантії, яка буде відповідати вимогам, встановленим у додатку №5 цього договору (оплата на умовах відстрочення платежу з наданням банківської гарантії);

- на дату отримання відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (дати відповідної видаткової накладної) (попередня оплата) (пункт 5.1.2 договору);

- не пізніше 30 календарних днів, наступних за датою відвантаження відповідної партії продукції на складі постачальника/покупця (пункт 5.1.3 договору);

- вибір умов оплати здійснюється покупцем при поданні замовлення постачальнику та підтверджується постачальником в рамках процедури погодження замовлення відповідно до договору. Погоджені умови оплати продукції також фіксуються у видатковій накладній (пункт 5.2 договору).

У спірних видаткових накладних зазначено дати оплати, а саме 27.06.2017.

Відтак, судом встановлено, що відповідач оплатив суму основного боргу з порушенням строків визначених договором, а відтак допустив порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За таких обставин обовязок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Позивач, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 52 468,25 грн. за період з 28.06.2017 по 06.07.2017, та згідно ст. 625 ЦК України 6 255,75 грн. 3% річних за період з 28.06.2017 по 19.07.2017. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобовязання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобовязання мало бути виконано (за кожним черговим платежем окремо). Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторони в 12.1 договору погодили, що за прострочення оплати поставленої партії покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від суми, що не була сплачена покупцем у встановлені цим договором строки. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання припиняється через 36 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (пункт 12.4).

Відтак, нарахування пені за спірними накладними має здійснюватись з 28.06.2017 та до переддня фактичної оплати, або за 36 місяців.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин суд здійснив перевірку розрахунку пені та встановив, що з відповідача на користь позивача за спірний період з 28.06.2017 по 19.07.2017 належить до стягнення пеня в сумі 52 131,24 грн., відтак вказана вимога підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16|3-1522гс16.

Здійснивши власний розрахунок належних до сплати 3% процентів річних, суд встановив, що вірно розраховані належні до сплати проценти річних становлять 6 255,75 грн. за період 28.06.2017 по 19.07.2017, у звязку з чим вказану вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Враховуючи викладене вище, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунок позивача, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, законними та такими, що підлягають частковому задоволенню. Суд приймає рішення про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 3 459 618,45 грн. та стягнення з відповідача ТОВ "Фармпланета" на користь позивача 52 131,24 грн. пені, 6 255,75 грн. 3% річних.

Враховуючи, що спір виник в результаті неправильнх дій відповідача, який вжив заходів до погашення боргу лише після порушення провадження у справі, суд в порядку ст. 49 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно задоволеним вимогам та вимогам, провадження за якими судом припинено.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 49, 78, пунктом 1-1 частини першої ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі №911/2212/17 в частині стягнення 3 459 618,45 грн. основного боргу.

2. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" (08171, Київська область, Києво-Святошинський район, село Хотів, вул. Промислова, будинок, 3А, ідентифікаційний код 36852896)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтичний завод "Біофарма" (09100, Київська область, місто Біла Церква, вул. Київська, будинок 37, ідентифікаційний код 39071152)

52 131,24 грн. (п'ятсот дві тисячі сто тридцять одну гривню двадцять чотири копійки) пені,

6 255,75 грн. (шість тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень сімдесят п'ять копійок) 3% річних,

52 770,08 грн. (п'ятдесят дві тисячі сімсот сімдесят гривень вісім копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 10.11.2017

Суддя О.В. Конюх