Постанова № 70163997, 07.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 925/476/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:ОСОБА_4 - договір від 08.08.17р.від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017р.у справі господарського суду№925/476/17 Черкаської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5до Головного управління Держгеокадастру у Черкаської областіпровизнання додаткової угоди укладеною

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.06.2017р. у справі №925/476/17 позовні вимоги задоволено. Визнано укладеною між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 додаткову угоду до договору оренди землі від 12.03.2007р., в редакції викладеній в позовній заяві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017р. у справі №925/476/17 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017р., а рішення господарського суду Черкаської області від 01.06.2017р. залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.10.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.02.2007р. між Шполянською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладений договір оренди землі, який зареєстрований у Шполянському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру (ДЗК), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12.02.2007р. за №040779900020, договір укладено на 10 років та діє до 12.02.2017р. (далі - договір оренди землі).

На підставі договору оренди землі позивач користується земельною ділянкою загальною площею 65,8375 га, у тому числі 65,8375 га ріллі, яка знаходиться в адміністративних межах Лебединської сільської ради Шполянського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

16.03.2017р. Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області орендарем був поданий лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі з доданими до нього двома екземплярами проекту додаткової угоди, з проханням поновити вищевказаний договір оренди землі на новий строк. Лист-повідомлення прийнятий та зареєстрований у встановленому порядку. Однак у визначений ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" місячний строк додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення укладена не була.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання укладеною між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 додаткової угоди до договору оренди землі від 12.03.2007р., в редакції викладеній в позовній заяві підлягають задоволено.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції було залишено поза увагою, що листом від 27.01.2017р. Головне управління №1539/6-17 повідомило ФОП ОСОБА_5 про заперечення у поновленні договору у зв'язку із недотриманням вимог ст.ст. 15, 33 Закону України "Про оренду землі" та ст. 18 Закону України "Про оцінку земель".

Також, апеляційний суд при винесенні оскаржуваної постанови виходив з того, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 полягають у визнанні укладеною між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 додаткової угоди до договору оренди землі від 12.03.2007р., зареєстрованого у Шполянському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" про що, у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12.02.2007р. за №040779900020, в редакції викладеній в позовній заяві.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав передбачений законом обов'язок щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до договору оренди землі, який в силу ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Проте, позивачем до клопотання про поновлення договору оренди землі не додавався проект додаткової угоди.

Разом з тим, ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у частині 1 регламентує переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі, а в частині 6 - підстави поновлення договору оренди, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Проте, застосувати частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" до спірних правовідносин неможливо, оскільки при зверненні до Головного управління позивачем не дотримано вимог ч. 3 вказаної статті, а Головне управління в місячний строк повідомило про свої заперечення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди, а саме: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Проте, Головне управління, як вже зазначалось, письмово повідомило про відмову у поновленні договору оренди.

Крім того, договором оренди землі від 12.02.2007р. не визначено кадастрового номеру земельної ділянки, яка передається в оренду.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" інформація про об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) є Істотною умовою договору. Зміна такої умови договору тягне за собою Наслідки, передбачені ч. 10 ст. 33 цього Закону, якою установлено, що у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Тобто, зміна фактичних площ і меж земельних ділянок з присвоєнням їм нових кадастрових номерів унеможливлює пролонгацію укладеного раніше договору у порядку, передбаченому ч.ч. 1, 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки такі зміни мають наслідком укладання договору оренди земельних ділянок із дотриманням вимог закону щодо порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року по справі № 3-312гс16.

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Однак, з таким висновком апеляційної інстанції не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25.02.2015р. у справі №6-219цс14, якою визначено, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди, а саме:

- для застосування ч. 1 ст. 33 вказаного Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідні такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатись переважним правом укладення договору на новий строк, до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення;

- для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди.

Тобто ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено два випадки пролонгації договору оренди землі, при реалізації яких сторони мають вчинити різні за змістом дії.

Відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що у визначений законом місячний термін після закінчення дії договору оренди землі позивач не отримав від відповідача лист-повідомлення про незгоду в продовжені дії договору оренди землі.

Щодо письмового повідомлення від 27.01.2017р. про відмову у поновленні договору оренди землі, про наявність якого стверджував відповідач, то місцевим господарським судом встановлено, що відповідач не надав суду доказів відправлення вказаного повідомлення позивачу та його отримання останнім. До того ж, виходячи з положень ст. 11 ЦК України, ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких права та обов'язки сторін виникають з актів цивільного законодавства й укладеного договору, та ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", слід дійти висновку про те, що направлення будь-яких листів до закінчення строку дії договору оренди, не створює будь-яких прав та обов'язків для сторін у розумінні статті 33 вищезазначеного Закону (правові висновки Верховного Суду України у справі № 6-219цс14 у постанові від 25.02.2015р.).

Крім того, після закінчення строку дії договору оренди землі 12.02.2017р. орендар продовжує користуватись земельною ділянкою про що свідчить довідка № 654 від 03.04.2017р. Лебединської сільської ради.

Отже, якщо після спливу місячного терміну, передбаченого для пред'явлення заперечень щодо поновлення договору оренди, орендодавець фактично відмовляється переоформити відповідну угоду на новий строк, орендар має право звернутися до суду з вимогою визнати договір оренди укладеним на новий строк. Такий спосіб захисту відповідає порушеному праву на укладення договору на новий строк та випливає зі ст. 638 ЦК України, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Оскільки домовленість щодо істотних умов договору була досягнута сторонами в попередній редакції договору і ст. 33 Закону "Про оренду землі" передбачає поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 12.02.2007р. на той самий строк і на тих самих умовах є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, судом першої інстанції встановлено, що згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на дату укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: - об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); - строк дії договору оренди; - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; - умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; - умови збереження стану об'єкта оренди; - умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; - умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; - існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; - визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; - відповідальність сторін.

Тобто, на момент укладення договору оренди землі 12.02.2007р., серед істотних умов договору не було обов'язкового зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, що, в свою чергу, зумовлює безпідставність тверджень представника відповідача щодо невідповідності договору вимогам законодавства.

Щодо посилань відповідача на непроведення позивачем нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки за останні 5-7 років, та порушення цим положень ст. 18 ЗУ "Про оцінку земель", то такі посилання були відхиленні судом першої інстанції, оскільки за змістом ст. 18 Закону України "Про оцінку земель", що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, сільськогосподарського призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. При цьому будь-яких приписів щодо обов'язку саме орендаря здійснювати таку оцінку в Законі не наведено.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що незважаючи на відсутність такого обов'язку, позивач ініціював проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 2148082,92грн., що підтверджується Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого орендарю відділом у Шполянському районі ГУ ДГК у Черкаській області з супровідним листом від 23.02.2017р. №31-28-0.9-499/2-17.

Крім того, 03.03.2016р. Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області в порядку проведення державної експертизи землевпорядної документації розглянуло Технічну документацію з нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки площею 65,8375 га та надало висновок, згідно якого зауважень до вказаної технічної документації не має. Зважаючи на це, відповідачу було відомо про проведення нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки з 03.03.2016р.

Зважаючи на те, що орендодавець у встановлений законом термін лист-повідомлення щодо наявності заперечень в поновленні договору не направив, а орендар продовжив користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що такий договір, згідно ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені в договорі.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017р. у справі №925/476/17 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Черкаської області від 01.06.2017р. у справі №925/476/17 - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017р. у справі №925/476/17 скасувати.

Рішення господарського суду Черкаської області від 01.06.2017р. у справі №925/476/17 залишити в силі.

Головуючий суддя І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач