Постанова № 70163943, 07.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 916/376/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги1. Управління Державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області 2. Головного управління Державної казначейської служби в Одеській областіна постановуОдеського апеляційного господарського судувід27.06.2017за скаргоюДержавного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"на дії1. Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області 2. Управління Державної казначейської служби України у місті Одесіу справі№916/376/15-гГосподарського судуОдеської областіза позовомДержавного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"доДержавної установи "Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області"третя особаДержавна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів головного управління Держпродспоживслужба в Одеській областіпростягнення суми, визнання кредитором та зобов'язання включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" (далі - стягувач) звернулося до суду зі скаргою на дії Управління Державної казначейської служби у місті Одесі (далі - Казначейство), у якій просило визнати незаконними дії Казначейства, що полягають у відмові виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2015 у справі № 916/376/15-г та у поверненні без виконання наказів Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у цій же справі (далі - наказів), та зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області (далі - Головне управління) та Казначейство прийняти до виконання накази Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у справі № 916/376/15-г та безспірно списати з Державної установи "Державна інспекція з карантину рослин по Одеській області" (далі - боржник) на свою користь 45 676,85 грн. заборгованості.

Скарга мотивована тим, що Казначейство безпідставно повернуло без виконання накази, чим порушило права стягувача, оскільки чинним законодавством покладено обов'язок на органи казначейства примусово виконати рішення суду щодо стягнення коштів з державної (бюджетної) установи.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останньою ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2016 (суддя Степанова Л.В.) скарга стягувача задоволена повністю.

Оскаржуваною постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (колегія суддів у складі: Ярош А.І. - головуючий, Лисенко В.А., Гладишева Т.Я.), ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.10.2016 року залишено без змін.

Казначейство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить вказані ухвалу та постанову у справі скасувати і відмовити у задоволенні скарги щодо визнання незаконними дії органів казначейства. Казначейство зазначає, що поза увагою судів залишилась та обставина, що орган казначейства не в змозі прийняти та виконати виконавчий документ, якщо боржник не обслуговується в управлінні казначейства та не має відкритих рахунків. При цьому, у разі відсутності підстав визначених у пунктах 2, 3, 24-34 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок) в управління казначейства відсутні повноваження для реалізації своїх прав визначених у пункті 5 Порядку. Також Казначейство вважає, що мотивувальні частини оскаржуваних актів не містять правового обґрунтування доводів суб'єктів оскарження.

Головне управління також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на вказані судові акти, в якій просить їх скасувати і в задоволенні скарги стягувача - відмовити, посилаючись на положення ст.19 Конституції України, вказує, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Головне управління вважає, що суд апеляційної інстанції помилково посилався на Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і наголошує, що не є можливим прийняти на виконання виконавчі документи, боржник за якими не обслуговується в Головному управлінні Державної казначейської служби в Одеській області та не має відкритих рахунків, з яких можливо здійснити безспірне списання коштів.

Від стягувача надійшов відзив на касаційні скарги, у якому просить оскаржувані у касаційному порядку ухвалу та постанову залишити без змін. Позивач підтримує висновки судів, викладені у оскаржуваних актах, та наголошує, що не виконання органами казначейства наказів у справі призвело до порушення ст. 129 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2015 у справі № 916/376/15-г, стягнуто з боржника на користь стягувача 42 631,85 грн. заборгованості, зобов'язано ліквідаційну комісію з припинення боржника включити до проміжного ліквідаційного балансу вказану суму заборгованості перед стягувачем, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На виконання вищевказаного рішення Господарським судом Одеської області 27.04.2015 видано відповідні накази.

10.07.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за результатом розгляду звернення стягувача, винесено постанови ВП № 48074956, № 48075140 про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки згідно Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Стягувач листом від 21.08.2015 №03-07/33/241 вищевказані накази направив на виконання до Головного управління, яке перенаправило їх за належністю до Казначейства.

Листом Казначейства від 04.09.2015 №13-35/181-2656 виконавчі документи були повернуті стягувачу в зв'язку з тим, що боржник не значиться в мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевого бюджетів в 2015 році та рахунки зазначеної установи в Управлінні казначейства закриті.

Заявою стягувача від 05.11.2015 №03/07/33/319 накази направлені на виконання до органу казначейства.

Листом Казначейства від 13.11.2015 №06-13/615-3567 оригінали наказів повернуті стягувачу з посиланням на те, що виконавчий документ не підлягає виконанню органом казначейства.

Наведені обставини стали підставою для подання стягувачем до суду скарги у порядку статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Задовольняючи скаргу стягувача, суд першої інстанції виходив з того, що боржник є діючою установою, відтак у Казначейства та Головного управління були відсутні правові підстави для повернення наказів стягувачу. При цьому суд відзначив, що органами казначейства не вжито заходів щодо виконання рішення суду.

Апеляційна інстанція останньою постановою підтримала висновок суду першої інстанції про задоволення скарги стягувача в повному обсязі, мотивуючий свій висновок тим, що відповідно до приписів ст. 3 ч. 2 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 2 ч.1, ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" подані стягувачем накази підлягають виконанню саме органом казначейства, оскільки боржником є державна установа.

Однак постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною виходячи із наступного.

Відповідно до положень статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За приписами статей 115, 116 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до положень статті 1 Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ньому, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів України, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частини 2 статті 6 Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з положеннями п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

На виконання п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників.

Пунктом 9 Порядку, положеннями якого особа, що подала касаційну скаргу обґрунтовує свою позицію щодо незаконності оскаржуваних судових актів, передбачено підстави повернення документів.

Підпунктом 1 п. 9 Порядку визначено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

Підпунктом 2 п. 9 Порядку перелічені підстави повернення документів органу державної виконавчої служби.

Отже, згідно вказаного пп. 1 п. 9 Порядку перелік тих чи інших обставин, що можуть бути підставою повернення виконавчого документу стягувачу, не є вичерпним, але інші випадки мають бути передбачені законом.

При цьому згідно п. 5 цього Порядку під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право, зокрема: повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів; звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання; безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію; відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком.

Разом з тим, положеннями пп.3 п.13 вказаного Порядку визначено, що зупинення безспірного списання коштів здійснюється у разі звернення до суду із заявою про заміну особи (боржника, стягувача) правонаступником.

Отже у разі ліквідації боржника орган казначейства мав вирішити питання щодо його правонаступництва, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що наказ суду мав виконуватися органом казначейства.

Однак суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржену постанову не врахував вказівок суду касаційної інстанції, викладених у двох попередніх постановах, прийнятих за результатами розгляду попередніх касаційних скарг.

Так, в останній постанові суду касаційної інстанції зазначалося, що скасовуючи попередні судові рішення, що були прийняті в цій справі, та передаючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказував, що суди не визначили, яким територіальним органом казначейства або взагалі іншими органами, установами, організаціями чи посадовими особами, підлягає виконанню виконавчий документ цій справі.

Як вбачається із обставин справи стягувач оскаржує дії як Казначейства, так і Головного управління.

Із оскаржених судових рішень вбачається, що скаргу стягувача задоволено повністю, а отже до обох суб'єктів оскарженя.

При цьому, як вже зазначалося, стягувач листом від 21.08.2015 №03-07/33/241 вищевказані накази направив на виконання до Головного управління, яке перенаправило їх за належністю до Казначейства.

У касаційній скарзі Головне управління, до якого також звернуто скаргу стягувача, зазначає, що до нього 09.11.2015 надійшла заява стягувача з приводу виконання наказів у даній справі, яка листом від 10.11.2015 з пакетом документів була перенаправлена за належністю до Казначейства.

Між тим, ці обставини судом апеляційної інстанції не досліджено, доказам у цій частині оцінки не надано, у зв'язку із чим передчасним є висновком цього суду про те, що скарга до Головного управління також підлягала задоволенню.

Оскільки при попередньому скасуванні судом касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції справа направлялася на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, за наслідками скасування постанови справу належить направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Управління Державної казначейської служби України у місті Одесі задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі Господарського суду Одеської області №916/376/15-г скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук